УДК 351/354(075.8) ББК 65.050.9(4Укр)я73 Д36

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-889 від 23 квітня 2002 р.)

Рецензенти:

І.Р. Михасюк, доктор економічних наук, професор, академік АН Вищої школи України (Львівський національний універ­ситет імені І. Франка);

В. І. Гринчуцький, доктор економічних наук, професор (Тер­нопільський державний технічний університет імені І. Пулюя)

Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36 О.Ю. Оболенсышй, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2004. — 342 с. — (Вища освіта XXI століття). ISBN 966-8148-56-8

Навчальний посібник зорієнтований на освітньо-професійні програми підготовки магістрів державної служби та магістрів за спеціальністю «Адміністративний менеджмент». У посібни­ку розглядаються основи теорії державного управління, систе­ма органів державної влади в Україні, їхні функції та повно­важення, напрямки реформування організаційних структур державного управління за Концепцією адміністративної рефор­ми в Україні, основи внутрішньої організації та менеджменту державних органів. До складу посібника входять також запи­тання та завдання для самоконтролю, набір управлінських ситуацій, практикум з менеджменту органів державної влади, словник основних термінів і список літератури. Друге видання виправлене і доповнене.

Для студентів, слухачів магістратур, науковців, державних службовців, фахівців органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

УДК 351/354(075.8) ББК 65.050.9(4Укр)я73

ISBN 966-8148-56-8

© А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, 2003

© А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, зі змі­нами, 2004

© Видавництво «Знання», 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 34

Частина 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 41

Розділ 1.1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ — СИСТЕМНЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ 41

1.1.1. Управління як суспільне явище 41

1.1.2. Категорія держава» 43

1.1.3. Сутність, зміст та специфіка державного управління 46

1.1.4. Принципи державного управління 53

1.1.5. Основні теорії та школи управління 56

1.1.6. Політична система, державне управління та регулювання на трансформаційному етапі розвитку держави 68

1.1.7. Державна політика як цілеформуючий фактор діяльності державного апарату та державної служби 72

Розділ 1.2. ДЕРЖАВНА ВЛАДА ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ 79

1.2.1. Державна влада як складова державно-владного механізму 79

1.2.2. Адміністративний аспект державного управління 81

1.2.3. Об'єкти управлінської діяльності виконавчої влади 84

Розділ 1.3 ЦІЛІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 85

1.3.1. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення 85

1.3.2. Поняття й види функцій державного управління 88

1.3.3. Функціональна структура державного управління 89

Розділ 1.4. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 90

1.4.1. Сутнісні характеристики (риси) організаційної структури державного управління 90

1.4.2. Унітарна та федеративна організація державного управління 92

1.4.3. Основи побудови організаційної структури державного управління 94

Розділ 1.5. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 96

1.5.1. Поняття та загальні риси управлінської діяльності 96

1.5.2. Форми управлінської діяльності 97

1.5.3. Методи управлінської діяльності 98

1.5.4. Стадії управлінської діяльності 101

1.5.5. Управлінські технології: поняття та види 103

Розділ 1.6. ПІДГОТОВКА ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 105

1.6.1. Поняття та суть управлінського рішення 105

1.6.2. Процес підготовки управлінського рішення 108

1.6.3. Технологія процедури прийняття рішень у державному управлінні 113

Розділ 1.7. ЗАКОННІСТЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 116

1.7.1. Зміст законності в державному управлінні 116

1.7.2. Забезпечення законності в державному управлінні 117

1.7.3. Дисципліна і відповідальність у забезпеченні законності 119

1.7.4. Відповідальність державних службовців 122

Розділ 1.8. КОНТРОЛЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 125

1.8.1. Поняття та види контролю в державному управлінні 125

1.8.2. Контроль, інституціалізований за гілками державної влади 128

1.8.3. Громадський контроль 136

Розділ. 1.9. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 138

1.9.1. Загальна соціальна ефективність державного управління 138

1.9.2. Ефективність організації і функціонування суб'єктів державного управління 140

1.9.3, Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб 141

1.9.4. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади 144

Запитання та завдання для самоконтролю 151

Частина 2. СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 152

Розділ 2.1. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ СТРУКТУР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ 152

2.1.1. Конституція України про гілки влади в Україні 152

2.1.2. Верховна Рада та державне управління 154

2.1.3. Інститут Президента та державне управління 156

2.2.2. Управлінські зв'язки в системі органів виконавчої влади 162

Розділ 2.3. ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ: ПРАВА, КОМПЕТЕНЦІЯ, ФУНКЦІЇ 164

2.3.1. Кабінет Міністрів України: структура і компетенція 164

2.3.2. Міністерства України та їх повноваження 166

2.3.3. Державні комітети (державні служби) України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції 174

2.4.2. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади 177

Розділ 2.5. МІСЦЕВІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 178

2.5.1. Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій 178

2.5.2. Повноваження місцевих державних адміністрацій 179

2.5.3. Відносини місцевих державних адміністрацій у системі вертикальних та горизонтальних зв'язків 182

2.5.4. Структура місцевих державних адміністрацій 185

Розділ 2.6. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВА РОЛЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 187

2.6.1. Правовий статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління 187

2.6.2. Система місцевого самоврядування в Україні 188

2.7.2. Концептуальні засади реформування місцевих органів влади та напрями регіональної політики 202

Управлінські ситуації та практичні завдання 206

Частина 3. ОСНОВИ ВНУТРІШНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 207

Розділ 3.1. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 207

3.1.1. Сутність та особливості організаційної структури органу державної влади 207

3.1.2. Підходи та методи побудови організаційних структур органу державної влади 216

Розділ 3.2. ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 219

3.2.1. Орган влади як об'єкт організації 219

3.2.2. Організація як процес і функція управління 223

Розділ 3.3. МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 226

3.3.1. Сутність і особливості менеджменту органу державної влади 226

Розділ 3.4. СТРАТЕГІЧНЕ ТА СИТУАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ 283

3.4.1. Стратегічне управління 283

3.4.2. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади 286

3.4.3. Ситуаційне управління 295

Розділ 3.5. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА КОНТРОЛІНГ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 297

3.5.1. Сутність функціонального аналізу діяльності органу державної влади та методика його проведення 297

3.5.2. Контролінг у діяльності органу державної влади 299

Розділ 3.6. ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА КОМУНІКАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 303

3.6.1. Інформаційне забезпечення внутрішньої організації органу державної влади 303

3.6.2. Комунікації та комунікаційний процес 309

Практикум 314

Словник 315

ЛІТЕРАТУРА 322

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ 327

Передмова

За роки незалежності в Україні відбувалися складні процеси формування правових, економіч­них і соціальних засад демократичного суспіль­ства. Подальша розбудова державності передба­чає розвиток політичної системи, удосконалення державної участі в економіці, соціальне спряму­вання державної діяльності та розвиток духов­ної сфери, активізацію зовнішніх зв'язків.

Сильна та дієздатна влада є щонайпершою умо­вою успішних перетворень. Без неї неможливо створити передумови економічного розвитку, ста­новлення реальної демократії, оновлення висо­кої культури та духовності. Із дієздатною вла­дою громадяни України пов'язують сподівання на безпеку життя, забезпечення охорони здоро­в'я, розвиток освіти, на захист державності та безпеку кордонів, на соціальну справедливість у майнових відносинах. Для забезпечення цих спо­дівань і бажань народу України потрібні сучасна система державного управління, високий професіоналізм державної служби, надійна оборона держави та правозахис- на система.

Кожне покоління людей обирає своє майбутнє, визначає шляхи розвитку. Цивілізовані нації роблять це без великих потрясінь і не відмовляються від минулого, проходять усі етапи розвитку цивілізації з урахуванням національних особливостей і традицій. Свій вибір у 1991 р. зробив і народ України, розпочавши побудову правової, демократичної, со­ціальної держави із соціально орієнтованою ринковою еко­номікою.

Становлення громадянського суспільства та розвиток де­мократичної державності характеризуються низкою ознак. Політична система визначає цілі та інтереси громадян. Органи державної влади надають ім юридичної сили та запрова­джують у життя. Влада обмежується правом, право забезпе­чується владою, без якої воно безсиле. Чітко регламенту­ються функції та компетентність органів державної влади. Влада відкрита для людей, її рішення зрозумілі та підтри­муються народом.

Державна влада — це сила, що спрямовує та організує су­спільство і є виразником його цілей та цінностей, здатна приймати рішення та втілювати їх у життя. Наука про вла­ду — кратологія — виокремлює такі її характеристики, як цілі, розподіл функцій, організаційні та функціональні струк­тури, носії та інструменти влади, професіоналізм і відпові­дальність.

У суспільстві влада здійснює політичне керівництво, вод­ночас вона несе конституційну та моральну відповідальність, які набувають чинності у разі невиконання обов'язків, зло­вживань правами.

Влада в межах своїх функцій породжує відносини роз- порядництва та підпорядкування, спрямовані перш за все на підтримання та збереження чинного конституційного по­рядку.

Носіями влади є не тільки обрані або призначені на поса­ди особи, а й представники політичної, економічної та куль­турної еліти держави, партії, що складають парламентську більшість.

Владувати та ефективно керувати — далеко не й одне те саме. Держава може мати всі необхідні атрибути, однак утворені управлінські структури будуть діяти безрезультатно. Украї­на просувається шляхом зміцнення державності, але низка політичних, економічних і соціальних проблем залишаються невирішеними з причини недосконалості системи управлін­ня. Незалежній Україні потрібні сильна державна влада та результативна і ефективна система державного управління.

Становлення результативного та ефективного управлін­ня можливе за умови врахування особливостей початку XXI століття, що характеризується глобальною інтеграцією економічних і політичних відносин. Сучасна концепція роз­витку визнає свободи доступу до ресурсів, насамперед інфор­маційних, і економічної діяльності, розширення соціальних прав і можливостей, політичного самовиразу громадян. Її реалізація передбачає єдину сукупність вимог до інститутів держави: відкритість правової та фінансової систем; про­зорість механізму державного регулювання; чесний уряд; професійно підготовлений та кваліфікований персонал дер­жавної служби з високим рівнем соціального статусу дер­жавних службовців; непримиренність лідерів до корупції; захист історичного, культурного надбання як основного дже­рела самопізнання та гідності народу.

Невід'ємною складовою сучасного розвитку держави є фор­мування та запровадження основних засад громадянського суспільства, сила якого виявляється у характері діяльності місцевого самоврядування, засобів масової інформації, проф­спілок, політичних партій та інших неурядових структур.

Високим вимогам мають відповідати й ті, хто керує. Інте­лектуальна еліта держави має жити інтересами народу та бути незалежною від влади. В іншому випадку її вплив на владу буде неможливим.

Засвоєння засад державного управління є обов'язковою складовою освіти населення України, що є однією з основ­них складових Комплексної програми підготовки держав­них службовців, затвердженої Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. № 1212.

Парадигмою освіти широких верств населення, професій­ного навчання державних службовців є розгляд держави, дер­жавного управління, державної служби як позитивних цінно­стей та вищого досягнення розвитку демократичної, соціаль­ної, правової держави, громадянського суспільства.

Популяризація серед широких верств населення досяг­нень у державному будівництві, державному управлінні, державній службі сприятиме підвищенню авторитету дер­жави, державних інституцій, зміцненню престижу держав­ної служби.

З цією метою управлінська підготовка має бути пошире­на в навчальних закладах середньої, вищої та післядипломної освіти, задіяно комплекс заходів щодо пошуку таланови­тої молоді для подальшого професійного навчання та залу­чення її до державної служби.

Залучення талановитої молоді до державного управління має бути прозорим, постійним, гарантованим державою для відібраних за конкурсом студентів, випускників вищих на­вчальних закладів, молодих учених і фахівців. Саме такий підхід є запорукою підготовки нової високоосвіченої гене­рації державних службовців.

Набуття вмінь застосовувати теоретичні та практичні знан­ня з державного управління є невід'ємною складовою підго­товки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістр за спеціальностями освітньої галузі «Державне управління». Саме тому в структурі освітньо-професійної програми дис­ципліна «Державне управління» посідає провідне місце. Її теоретичні положення орієнтовані на формування, запрова­дження та аналіз результативності й ефективності цільових, функціональних і організаційних структур системи держав­ного управління.

Державне управління — наукова дисципліна, що вивчає формування, організацію, функціонування, оцінку результа­тивності та ефективності державного управління економіч­ними та соціальними процесами в суспільстві. Цільова спря­мованість державного управління зумовлює вивчення та аналіз політичних процесів формування і юридичного ви­знання мети розвитку суспільства та похідних від них цілей діяльності держави.

Предметом державного управління є форми і методи впли­ву на виробничу, соціальну та духовну сфери життєдіяль­ності людей, пов'язаних між собою спільними політичною та економічною системами.

Державне управління як наукова дисципліна спирається на певні закономірності, принципи, правила, що складають відповідні засади методології державного управління, мето­дів управління, прийомів, способів вирішення управлінських завдань.

Об'єктивні закони суспільного розвитку не залежать від осмислення та волі людей, діють незалежно від того, сформу­льовані вони наукою чи ні. Закони виявляються в одних умовах стихійно, а в інших — через наперед організовану діяльність. Тобто діяльність визначається не тільки законо­мірностями, а й суб'єктивним фактором — свідомістю осо­би, що зумовлює можливість впливу на поведінку останньої через систему державного управління. Держава має на це пра­во, оскільки вона здатна повніше пізнати механізми суспіль­ного розвитку та діє відповідно до положень і вимог консти­туції держави.

Основними методами пізнання в науковій дисципліні «Державне управління» є методи системного аналізу, мате­матичні та статистичні. Складовими методологічної бази є об'єктивність та історизм, ціннісний та структурно-систем­ний підходи, поєднання підходів критичного і раціонально­го, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, історич­ного і логічного тощо.

Важливе місце у дослідженні посідає системний підхід, який передбачає комплексний розгляд феномену, що аналі­зується. Системний підхід в українській науці почав за­стосовуватися ще в 60-х роках XX століття і набув розвитку вже сьогодні. Методологія системного дослідження і побу­дова реальних об'єктів базуються на використанні теоретич­них конструкцій, що називаються моделями систем. Теорія систем у її сучасному розумінні означає багаторівневу поня­тійну систему, що включає різноманітні моделі систем, яким надається різна форма, — від описової до формальної. Важ­ливим методологічним аспектом теорії систем є поняття цілеспрямованої системи. На базі поняття моделі цілеспря­мованої системи будується низка інших моделей, а саме мо­делі систем, що самоорганізуються.

Для дослідження проблем державного управління ви­значальним елементом загальнометодичних основ виступа­ють засоби системного аналізу, тому що система державної служби, власне, і є цілеспрямованою системою, що працює на досягнення певних економічних, соціальних, політичних та інших цілей. Користуючись прийнятою в теорії класифіка­цією систем, державне управління можна віднести до реаль­них, відкритих, динамічних, складних, великих цілеспрямо­ваних систем. Складність системи державного управління пояснюється наявністю великої кількості елементів, які, з одного боку, перебувають у взаємозв'язку, утворюючи єдину цілісну структуру, а з другого — мають неоднорідну приро­ду, специфічні властивості, що дає право розглядати їх як самостійні структури. Цілісність системи розглядається з урахуванням того, що зміни в одному з елементів або в одній із підсистем приводять до змін в інших. Розвиток таких систем передусім пов'язується зі структурними змінами в системі і зовнішньому середовищі. Велика кількість склад­них та неоднорідних за своєю природою елементів системи державного управління, а також безліч зв'язків, що виника­ють між ними, роблять структуру державного управління складною, такою, що погано піддається формалізації.

Системні методи дослідження як складова системного підходу є «... сукупністю наукових методів і практичних прийомів розв'язання різноманітних проблем, що виникають у цілеспрямованій діяльності»¹.

Важливою рисою системних методів є комплексність проб­лем, які вирішуються у межах системного аналізу, — «під системним аналізом розуміється в даний час методологія розв'язання великих комплексних проблем у сфері управ­ління»2.

Комплексність дослідження передбачає: по-перше, всебічне вивчення одного об'єкта, багатьох його якостей, сукупності взаємопов'язаних питань; по-друге, визначення одного об'єк­та або навіть однієї його властивості за допомогою різних методів; по-третє, визначення одного і того ж питання з позицій різних наук, тобто з позицій міждисциплінарного підходу.

Синтезувати знання стосовно одного і того ж об'єкта, на­буті з різних дисциплін, а тим більше на основі розрізнених знань створити концепцію, що дає всебічну характеристику (явища) об'єкта, надзвичайно важко, система як ціле — не є звичайною сукупністю частин.

Використовуючи системний підхід до дослідження проб­лем державного управління, необхідно обов'язково ство­рювати спеціальний понятійний апарат, щоб забезпечити перехід від загальних методологічних принципів до конк­ретних проблем відповідної галузі знань. У свою чергу, сис­темне дослідження суспільства не можливе без застосуван­ня синергетичних підходів, які в останні роки XX ст. сприя­ли кардинальному перегляду поширених уявлень про соціально-політичні процеси. Синергетичне бачення виходить з нелінійності, багатофакторності процесів, що відбуваються в суспільстві, принципової нестабільності будь-яких соціаль­них систем.

Головною метою навчального посібника є формування усвідомлення у читачів, що тільки цілеорієнтовані організа­ція, структура та функціонування системи державного управління можуть сприяти та забезпечити економічний і соціальний розвиток України. Активізація державного впли­ву на виробничу, соціальну та духовну сфери, поєднані спільними економічною та політичною системами, може за­безпечити мобілізацію природних, матеріальних й інтелек­туальних ресурсів, здатну прискорити трансформаційні суспільні процеси.

Важливою складовою в системі підготовки державних службовців є вивчення сучасних досягнень у науковій галузі «Державне управління». Економічна та адміністративна ре­форми в Україні, що здійснюються в напрямі побудови де­мократичної правової соціальної держави та громадянсько­го суспільства, докорінно змінюють характер, принципи, про­цеси та технології державного управління, його функціональ­ну та організаційну структуру, передбачають практичне запровадження полцжбЕГЕ, менеджменту у внутрішню організацію органів державної влади та органів місцевого самовря­дування. Суттєво змінюються вимоги до освітнього профе­сійного та кваліфікаційного рівня державних службовців.

В умовах становлення ринкової економіки, формування в Україні громадянського суспільства державні службовці ма­ють опанувати системні знання з основ теорії державного управління, освоїти сучасні його методи та нові технології управлінської діяльності, давати об'єктивну оцінку комп­лексові проблем державного управління, відслідковувати основні тенденції реформування та розвитку, оволодіти спо­собами забезпечення системності, результативності та ефек­тивності управлінських процесів, навчитись надавати дер­жавні управлінські послуги на високому професійному рівні.

Вища школа України, зокрема вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку магістрів за спеціальностями «Дер­жавна служба» освітньої галузі «Державне управління» та «Адміністративний менеджмент», інших спеціальностей, орієнтованих на професійну діяльність в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, територіальні центри підвищення кваліфікації державних службовців по­требують сучасного навчально-методичного забезпечення навчального процесу. Більшість же літературних зарубіж­них та вітчизняних видань мають монографічний характер, розраховані на працівників вищого ешелону державного управління або віддзеркалюють особливості державного управління в країнах (стосовно перекладних видань), які вони представляють.

Запропонований читачеві навчальний посібник «Державне управління» зорієнтований на освітньо-професійну програ­му підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служ­ба», узагальнену структуру діяльності державних службовців, нормативно-правові акти, що визначають рамкові умови підготовки та професійну діяльність державних службовців.

При формуванні структури та змісту навчального посібни­ка враховувались:

• місце дисципліни «Державне управління» у структурі освітньо-професійної програми підготовки магістрів за спе­ціальністю «Державна служба», зокрема: наявність певних вихідних даних для її освоєння (знань про основні функції, політику держави у громадянському суспільстві, норматив­но-законодавчу базу, які формуються через вивчення по­літології, права, економіки); методичне навантаження, яке має забезпечити ця дисципліна завдяки вивченню дисциплін «Державна служба», «Організація діяльності державних службовців» та ін., що формують професійний рівень праців­ників державної служби;

професійно-кваліфікаційні характеристики посад дер­жавних службовців та узагальнені функції державних служ­бовців, підготовку до реалізації яких необхідно забезпечити у процесі навчання, тобто потребу формування чітко струк- турованої системи вмінь і знань у результаті вивчення дис­ципліни;

основні напрями реформування системи державного управління.

У навчальному посібнику зроблено спробу пов'язати сис­тему теоретичної підготовки з набуттям певних практич­них навичок з державного управління. У зв'язку з цим обрано структуру посібника, яка включає: стислий виклад основ­них положень з державного управління, сформованих у трьох основних розділах — «Основи теорії державного управлін­ня», «Система органів державної влади України», «Основи внутрішньої організації та менеджменту органів державної влади»; запитання та завдання для самоконтролю; набір управлінських ситуацій; практикум з менеджменту органу державної влади.

Для полегшення сприйняття навчального матеріалу, роз­витку загального уявлення слухачів про об'єкт вивчення в окремих випадках застосовується попередній підхід для роз'яснення процесів та явищ у державному управлінні, ви­користовується ілюстративне підкріплення основних поло- Ж6НЬа У навчальному посібнику використано багато нових термінів, вміщено короткий термінологічний словник.

У фундамент навчального посібника покладено основні управлінські положення теорії державного управління, ви­кладені в книгах В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, Б. Гурне, Н.Р. Нижник, Г. Райта, О.Ю. Оболенського, М.Х. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоури та інших авторів, а також резуль­тати власних досліджень та висновків авторів.

На думку авторів, матеріал, викладений у книзі, надасть державним службовцям не тільки знання, а й уміння їх застосовувати, а також конкретні важелі управлінського впливу та ефективні технології управлінської діяльності.

Передмова та короткий термінологічний словник написані спільно доктором економічних наук, професором А.Ф. Мель­ник та доктором економічних наук, професором О.Ю. Смо­ленським; частини 1, 2 разом з формами самоконтролю до цих розділів спільно А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенським, кан­дидатом економічних наук А.Ю. Васіною; частина 3 з відпо­відним практикумом спільно А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболен­ським та кандидатом економічних наук, доцентом Л.Ю. Горді­єнко. Технічне оформлення рукопису виконав P.P. Августин.

З огляду на зміну зовнішнього середовища державного управлінського впливу, проведення адміністративної рефор­ми, деякі положення, викладені в навчальному посібнику зазнають змін. У зв'язку з цим автори залишають за собою право на перевидання книги з необхідними корективами.