ББК74тЄ4я73 23

Затверджено рішенням Вченої ради

Університету економіки та права «Крок».

Протокол № 1 від 24.09.2006 р.

Науковий редактор серії

"Вища освіта в сучасному світі" -.

Т. Фініков

Іванюк І. В.

Освітня політика. Навчальний посібник. - К.: Таксон, 2006. -226 с. Бібліогр.: с. 213-225. І8ВМ 966-7128-60-1

У посібнику розкрито поняття освітньої політики, основні складові процесу її творення - цикли, компоненти та рівні. Визначено головних «гравців» які формують освітню політику на міжнародному рівні. Подано протилежні точки зору на глобалізацію в освіті. Розкрито останні тенден­ції розвитку освітньої політики та реформ у країнах Східної та Західної Європи. Запропоновано практичні рекомендації зарубіжних експертів що­до написання та структури моделей аналітичних документів з освітньої політики.

Призначений для студентів, аспірантів, викладачів, працівників управ­лінь освіти, директорів шкіл, інспекторів, учителів - усіх, хто причетний до розроблення освітньої політики в Україні.

ББК 74.04Я73

Усі права застережені

I53N 966-7128-27-Х ІЗВМ 966-7128-60-1

Іванюк І. В., 2006 Видавництво «Таксон», 2006

Зміст

Вступ .............................................................................................11

Розділ 1. Основи освітньої політики...................................„......14

1.1. Поняття освітньої політики...................................................14

1. 2. Основні характеристики освітньої політики........................15

1.3. Відмінності між політикою, управлінням і

адмініструванням....................................................................^

1. 4. Пріоритети освітньої політики.............................................. 19

1. 5. Ідеологічні засади освітньої політики..................................22

1.5.1. Особливості ліберальної освітньої політики............. 22

8Т.„..... І. 5. 2. Особливості консервативної освітньої політики...... 25

1. 5. 3. Особливості освітньої політики лівого напряму.......28

^Гл _••••• 1. 6. Етичні напрями освітньоїполітики......................................32

Розділ 2. Аналіз освітньої політики ............................................34

•' 2. 1. Визначення аналізу політики..............................................,.34

2. 2. Процес формування освітньої політики...............................35

№.. . . 2.2.1. Цикл освітньої політики .............................................35

2. 2. 2. Компоненти освітньої політики ..................................42

ІІ. . 2. 2. 3. Рівні освітньої політики..............................................44

£8 _; 2. 3. Контекст освітньої політики.................................................44

№.. ,„. 2, 4. Впровадження освітньої політики........................................47

:Н!..,.. . 2. 5. Структурні моделі документа з освітньої політики ............50

2. 5. 1. Модель Я. Герчинського.......................,.....................50

'^щ' •- 2. 5. 2. Модель Е. Янга та Л. Куінн ........................................54

Розділ 3. Індикатори ......................................................................55

3. 1. Економічні індикатори ..........................................................55

3. 1. 1. Класифікація типів економіки....................................55

3. 1. 2. Економічний словничок..............................................56

3. 2. Соціальні індикатори.............................................................58

3.3. Міжнародні джерела економічних і соціальних

індикаторів..............................................................................59

Іванюк І. В. Освітня політика

3. 4. Освітні індикатори.................................................................60

З, 4. 1. Міжнародна стандартна класифікація освіти

(МСКО), прийнята ЮНЕСКО.........................................60

3. 4. 2. Освітня статистика ......................................................60

в-, ..... З- 4. 3. Критерії........................................................................62

3. 4. 4. Міжнародні джерела освітньої статистики ...............63

РО

'озділ 4. Освітні зміни, реформи та інновації........................... 65

4. 1. Освітні зміни ..........................................................................65

4. 2. Уроки нової парадигми змін .................................................67

4. 3. Стадії змін...............................................................................69

4. 4. Відмінності між змінами, реформами та інноваціями ........70

4. 5. Історичні періоди освітніх реформ.......................................72

4. 6. Системні зміни .......................................................................73

-^' 4. 7. Основні стратегії реформ......................................................74

*£...,. 4. 8. Основні моделі реформ .........................................................75

81,... 4. 9. Стратегії подолання конфліктів під час

<!.•$..... реформування освіти..............................................................77

4. 10. Парадокси освітніх реформ.................................................78

Розділ 5. Міжнародний розвиток освітньої політики..............80

5. 1. «Гравці», які формують освітню політику

на міжнародному рівні ...........................................................80

»*^; 5. 2. Зусилля, спрямовані на підвищення ефективності

М¹ .-.. допомоги у розвитку...............................................................81

\"* 5. 4. Розробка документів стратегії зниження бідності ..............94

З-" 5. 5. Нові форми надання зовнішньої допомоги..........................96

Л

Розділ 6. Глобалізація і розвиток освіти ..................................100

6. 1. Поняття глобалізації............................................................100

6. 2. Глобалізація в економіці .....................................................101

6. 3. Вплив глобалізації на освітні реформи.............................. 103

6. 3. 1. Реформи, зумовлені конкуренцією ..........................105

6. 3. 2. Реформи, зумовлені фінансуванням ........................107

6. 3. 3. Реформи, спрямовані на рівність .............................109

6.4. Глобалізація в освіті: добре чи погано? .............................110

6.4. 1. Стенфордськагрупа,.................................................111

(З Зміст

6. 4. 2. Гумбольдська група...................................................112

Розділ 7. Якість освіти та інструменти її моніторингу..........114

• 7. 1. Проблема якості освіти........................................................114

7. 2. Зближення у міжнародному масштабі: європейські ' - •• індикатори та еталони.......................................................... 117

7. 2. 1. Європейські індикатори............................................ 117

7. 2 .2. Європейські еталони .................................................118

7. 3. Чотири основні типи оцінювання системи освіти.............! 19

7. 4. Міжнародні порівняльні дослідження як інструменти

моніторингу якості освіти.................................................... 121

7. 4. 1. ІАЕР ІІ- друге дослідження порівняльного

оцінювання математичної підготовки учнів................122

7. 4. 2. ТІМSS - третє міжнародне дослідження Уіи оцінювання якості математичної та природничо-наукової освіти............................................................... 123

7. 4. 3. РІSА - міжнародна програма оцінювання

освітніх досягнень учнів у сфері функціональної грамотності..................................................................... 124

7.4.4. РІRLS - міжнародна програма вивчення якості

читання та розуміння тексту.........................................130

7. 4. 5. СІVICS- міжнародне дослідження з

громадянської освіти..................................................... 132

7. 4. 6. SІТЕS - друге міжнародне дослідження

інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ)

в освіті............................................................................. 134

7.

7. 5. 1. Додаток 1. Основні результати міжнародного дослідження ТІМ58. Порівняння результатів російських школярів 7-х і 8-х класів основної школи з математики та природознавства з результатами учнів інших країн. ..................................139

7. 5. 2. Додаток 2. Результати оцінювання знань, умінь і компетентностей учнів у рамках міжнародної програми РІSА ................................................................ 156

Розділ 8. Останні тенденції освітньої політики і реформи

у країнах Східної та Західної Європи .........................169

8.1. Особливості освітніх реформ у Центральній

та Східній Європі.................................................................. 169

8. 2. Децентралізація освіти ........................................................173

Іванюк І. В. Освітня політика

, 8. 3. Тендерні дослідження в освіті ............................................176

МІ,. 8. 4. Розвиток інклюзивної освіти...............................................180

*>Я.. 8. 5. Зв'язок з ринком праці.........................................................187

8. 6. Завдання: зробити освіту більш ефективною ^ГИ. і доцільною............................................................................ 190

8.7. Останні тенденції освітньої політики Європейського

Союзу... ............................................................................. ....195

Розділ 9. Завдання для контролю знань і самостійної .-, роботи студентів.............................................................202

9. 1. Структурний аналіз освітнього сектора.............................202

£ІІ... 9. 2. Порівняльний аналіз освітньої політики двох країн .........206

9.3. Огляд двох літературних джерел з аналізу освітньої

ПОЛІТИКИ.................................................................................207

9. 4. Рекомендації /варіанти політики освітнього

підсектора..............................................................................207

Розділ 10. Плани лекцій і семінарських занять......................210

10. 1. Плани лекцій.......................................................................210

10. 2. Плани семінарських занять ...............................................211

Перелік рекомендованої літератури .........................................213

Перелік рекомендованої літератури іноземною мовою ........216

Інтернет-ресурси ..........................................................................221

І.

Автор висловлює глибоку вдячність за надану методичну допомогу професору Г. Стайнер-Хамсі Педагогічного Коледжу Колумбійського університету (США) та Програмі Підтримки Освітніх Програм Інституту Відкритого Суспільства - Буда-

пешт.

Іванюк І, В. Освітня політика

; Передмова

В сучасному суспільстві, де освіта стала важливішою умовою та фактором його життєдіяльності, вона справедливо зайняла місце однієї з основних складових державної діяльності. Освіта виступає як двигун соціально-економічного розвитку суспільства, проникає у всі сфери індивідуального та суспільного життя людини, забезпе­чує інтеграцію та диференціацію різноманітних соціальних зв'яз­ків, долає географічні та національно-адміністративні кордони.

Соціальна політика держави сьогодні в широкому сенсі усві­домлюється як інтеграція механізмів і способів, за допомогою яких виконавча влада, центральні та регіональні уряди, а також органи місцевої влади впливають на життя населення, прагнуть сприяти соціальній рівновазі та стабільності¹.

Саме визначення місця освітньої політики в системі інститутів сучасного громадянського суспільства, з'ясування її природи, ба-гатофункціональності та комплексності, поєднання в ній елементів як науки, так і специфічної практики, соціального управління та стратегії, є предметом розгляду у книзі І. Іванюк, яку ви розкрили.

Ця книга, в числі перших у вітчизняній науковій літературі, робить спробу окреслити в систематизованому вигляді те, що вкладає в поняття освітньої політики модерна політична наука. Дуже цінним є прагнення послідовно, крок за кроком, викласти методологію формування, реалізації та аналізу освітньої політи­ки. Цілком очевидно, що інформаційний та навчальний вплив тексту на читача кратно зростає за умови сполучення методології з технологією втілення освітнього управління. Тому розділи, при­свячені розробці різних типів документів, якими оперує практика освітньої політики, їх практичні рекомендації, різноманітні види завдань є одним з найбільш корисних елементів цього видання.

Бажання підвищити ефективність сучасної системи освіти, зро­бити державну освітню політику більш науково обґрунтованою, сильною та зваженою дозволяє виділити три головних аспекти її

Див. Социальная политика й социальная работа в изменяющейся России. /Под ред. Е.Ярской-Смирновой й П.Романова. - М., 2002. С.16.

Передмова

•здійснення: соціальний, економічний, ідеологічний. Авторка ар­гументовано показує, як використовуючи можливості різноманіт­них соціальних інститутів, що підтримують або опонують владі, ведеться пошук дієвих інституційних стратегій вдосконалення національних систем освіти. Належне місце знайшло висвітлення економічного аспекта, моделей та тенденцій участі держави в фінансуванні освіти, що безпосередньо впливають на її якість, чміст, характер та мотивацію. Змістовно, хоча й достатньо лапі-дарпо, представлені основні постулати та обгрунтування лібе­ральної, консервативної, лівоорієнтованої освітніх політик.

Особливий інтерес викликає та частина книги, що дає розу­міння в який спосіб співвідносяться освітні зміни, реформи та інновації. Масштаб постійних змін, висока динаміка оновлення чнань, їх зростаюча фрагментарність, потреба навчитися на це реагувати, зберігаючи адекватну орієнтацію соціальних, профе­сійних груп і особистостей в різноманітних життєвих ситуаціях, стали визначальними умовами новітньої політики. Управління змінами та створенням нового знання, аналіз стратегій, моделей, типів освітніх реформ, ясне усвідомлення, що «реформа — це до­сконала зміна системи освіти країни, яка означає повну переорі­єнтацію національної освітньої політики»² дають змогу діяти ін-монаційно, з урахуванням вимог зовнішнього оточення, глобалі-чаційних процесів, швидких якісних змін у внутрішньому середоDищі, розумних ризиків, на основі багатоканальної моделі фінан­сування. Такі уроки управління через освіту допомагають нам побачити найбільш конструктивний шлях зростання керованості суспільства, поєднання мотивації та раціонального регулювання, яке вигідне всім членам українського суспільства.

Принципово важливим є те, яке місце займає в книзі фунда­ментальна проблема якості освіти. На відміну від більшості дослід­ників цього складного феномену, які зосереджуються на таких тео­ретичних речах, як його структура, значення, мета досягнення, І. Іванюк поставила в центр уваги конкретний процес оцінювання, індикатори, еталони та процедури вимірювання, створення ефек­ти вних механізмів визначення успіху освітньої політики через

сі, І апй ЗаЬа, ЬЛ (1989). Есіисаїіоп ашШагіопаІ Вотеїортепі. 2-ші єгі. -Охґоггі. Рег§атоп Ргевв. , _к ,_$, ,_л,,

Іванюк І. В. Освітня політика

визначення відповідності у циклі «цілі-засоби-результати». Тому розділ, який присвячений цій тематиці, особливо в частині аналізу результатів міжнародних порівняльних досліджень освітніх досяг­нень, їх впливу на регуляторну та освітню практику багатьох дер­жав, став окрасою цього видання.

Вдало обрано формат видання — навчально-методичний по­сібник до курсу. Така форма дозволяє запропонувати читачеві по­слідовний, системний, добре адаптований до навчальних потреб виклад феномену освітньої політики, його основних компонентів в структурі реальних взаємних зв'язків і впливів. Курс побудова­но, з одного боку, у відповідності до методології читання подіб­них курсів у провідних американських та європейських універси­тетах, а, з іншого боку, ціною чималих зусиль його тісно пов'я­зано з практикою освітньої політики в країнах регіону Централь­ної та Східної Європи. Таке сполучення робить запропоновану книжку надзвичайно корисним матеріалом для організації нав­чання майстрів, що набувають та вдосконалюють свою кваліфі­кацію у сферах державного управління, управління навчальними закладами, соціальної педагогіки та педагогіки вищої школи.

Чим визначається успіх освітньої політики? Він виступає в самому загальному сенсі як досягнення мети, як, по-перше, певна єдність цілей і засобів, та, по-друге, певний компроміс між сфе­рою «ідеального» наміру (ціль) та сферою «матеріальності» засо­бів. Це означає, що важливішим завданням політики в царині освіти є аналіз та використання всіх наявних матеріальних, інте­лектуальних та організаційних ресурсів, скерування всіх можли­вих зусиль на забезпечення високої соціальної якості суспільного розвитку. Хочеться вірити, що поява таких книжок, як ця, буде сприяти кращому усвідомленню широким колом читачів того, як різноманітні інструменти, технології та моделі реалізації освіт­ньої політики здатні допомогти їй зайняти одне із пріоритетних місць в системі соціальної політики нашої держави, стати вирі­шальним чинником процесу розширеного відтворення знання.

І :-. Тарас Фініков, щ

Президент Міжнародного благодійного Фонду «Міжнародний фонд дослідження — ,;4' освітньої політики» ~

10

Вступ

Вступ

У країнах Центршіьної та Східної Європи освітня політика перебуває у центрі уваги. Масштабні освітні реформи розпочали­ся після повалення тоталітарних режимів і тривають вже більш, як десяті» років. Однак процес визначення і впровадження нової політики з самого початку зіткнувся з труднощами. Брак часу Імушунав реформаторів ініціювати зміни без достатньої філософ­ської та освітньої аргументації. Це було помічено західними до­слідниками політики. Ще в 1994 році Карстен і Майор у своїй роботі «Освіта у Східній та Центральній Європі: освітні зміни після падіння комунізму» писали: «Найбільше дивує стороннього спостерігача відсутність бачення майбутнього кожного з цих суспільств і ролі освіти в цьому баченні»³. З одного боку, новим демократіям не завжди легко зрозуміти і впровадити величезний досвід, накопичений західними країнами у сфері освітньої полі­тики, а з іншого - реформи у країнах Центральної та Східної Єв­ропи рухалися в іншому руслі, й тому досвід західних країн не чнпжди можна було безпосередньо застосувати.

Однак постає необхідність системного вивчення предмета оснітньої політики як у глобальному контексті, так і в регіо­нальному. Це складне завдання: в більшості університетів країн І (сі пральної та Східної Європи відсутні сталі традиції викладан­ня освітньої політики, а курси, що викладаються в інших країнах, Ішприклад у США, зазвичай надто специфічні й не відповідають умовам інших країн і регіонів.

У центрі уваги цього курсу - основні міжнародні підходи до аналізу та формування освітньої політики на державному рівні.

Мета дисципліни — ознайомити студентів із визначенням оснітньої політики та її основними характеристиками, основами аналізу освітньої політики і механізмом її впровадження на прак­тиці, міжнародними порівняльними дослідженнями якості освіти, останніми тенденціями освітньої політики та реформами у країнах І Іентральної, Східної та Західної Європи; навчити складати ана-

³ Кагзіеп, 5. Аші Ма]оог, О. (1994) Ейисагіоп іп Базі Сепігаї Еигоре: Шисаїіоп ('(шився Айег Ле Раїї оГСоттІшіяп. Ме\у Уог1с:\¥ахтапп.

11

Іванюк І, В. Освітня політика

літичні документи з аналізу освітньої політики, спрямовані на розвиток і забезпечення змін в освіті.

Вимоги до знань і умінь. У результаті вивчення курсу сту­денти повинні отримати знання з:

• освітньої політики та її характеристики; ї

• основ аналізу освітньої політики; >

• механізмів впровадження освітньої політики; і

• останніх тенденцій освітньої політики у країнах Східної і^! Західної Європи та вміти:

• складати аналітичні документи з аналізу освітньої полі- ' тики; "'!

• втілювати рекомендації на практиці.

Міждисциплінарні зв'язки. Дисципліна «Освітня політика» дає змогу доповнити можливості дисциплін «Освітні інновації у вищій школі», «Основи управління якістю освітньої діяльності», «Оцінювання освітніх проектів та програм». У межах цієї дис­ципліни студенти отримують інформацію, необхідну для розу­міння доцільності аналізу освітньої політики в системі освіти, результати якого дають змогу працівникам Міністерства освіти і науки, місцевих управлінь освіти, директорам шкіл і вчителям розв'язувати нагальні потреби.

Навчальний посібник курсу «Освітня політика» містить вісім тем, кожній з яких присвячено окремий розділ; завдання для кон­тролю знань і самостійної роботи студентів; плани лекцій; плани семінарських занять; перелік рекомендованої літератури та інтер-нет-ресурсів.

У розділі 1 йдеться про поняття освітньої політики, її основні характеристики, пріоритети, ідеологічні засади та етичні напря­ми.

Розділ 2 присвячено аналізу освітньої політики, розкрито ос­новні складові процесу творення освітньої політики — цикли, компоненти та рівні. Приділено увагу контексту і шляхам впро­вадження освітньої політики. Наведено практичні рекомендації зарубіжних експертів щодо написання і структури моделей аналі­тичних документів з освітньої політики.

12

*' Вступ

У розділі 3 подано міжнародну класифікацію та джерела еко-ІІомічІІих, соціальних і освітніх індикаторів, які використовують­ся її міжнародному аналізі освітньої політики.

У розділі 4 йдеться про освітні зміни, реформи та інновації. І'о Ікрито основні стратегії та моделі реформ.

Розділ 5 присвячено міжнародному розвитку освітньої полі-І'ІІкн. Визначено основних «гравців», які формують освітню полі­пшу на міжнародному рівні, та зусилля, спрямовані на підвищен­ня ефективності допомоги з розвитку. Наведено цілі тисячоліття, шгшамсні ООН. Приділено увагу документам стратегії зниження бідності та новим формам надання зовнішньої допомоги країнам, які її потребують.

У розділі 6 розкрито поняття глобалізації, звернено увагу на Ішлнн глобалізації на освітні реформи. Наведено протилежні точ­ки зору на глобалізацію в освіті.

Ро'їділ 7 охоплює питання якості освіти та основних інстру­менті» її моніторингу. Особливу увагу приділено міжнародним порішіяльним дослідженням («ІАЕР II», ТІМ88, РІ8А, РІКЬ8, СІУК'Х, 8ГТЕ8).

У розділі 8 розкрито новітні тенденції освітньої політики та реформи у країнах Східної та Західної Європи. Звернено увага на особливості освітніх реформ у цих регіонах, децентралізацію та 1'ендерні дослідження в освіті, на розвиток інклюзивної освіти та оснітш.ої політики Європейського Союзу.

У розділі 9 наведено завдання для контролю знань і само­стійної роботи студентів, а саме: структурний аналіз освітнього сектора; порівняльний аналіз освітньої політики двох країн; ог­ляд двох літературних джерел з аналізу освітньої політики; пись-моні рекомендації з освітньої політики окремого освітнього сек­тори.

Ро'їділ 10 містить плани лекцій і семінарських занять.

І Іаирикінці посібника подано перелік рекомендованої літера­тури та інтернет-ресурсів.

13

Іванюк І, В. Освітня політика

Розділ 1. Основи освітньої політики

1.1. Поняття освітньої політики

Дати визначення освітній політиці дуже складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсут­ність у мовах більшості цих країн різниці у значеннях слів роliсу і роlitics. Тому роliсу часто сприймається як щось, що стосується сфери діяльності політиків і політичних організацій. З іншого боку, справи політики дедалі більше стосуються освітян усіх рівнів управління в системі освіти. Найпростіше визначення роїісу запро­понував професор Римантас Желвіс із Вільнюського педагогічного університету: «Політика - це те, що можуть вирішити робити або не робити особи, які приймають рішення»*.

У цьому визначенні дано принаймні дві важливі характерис­тики політики. По-перше, політика - це те, що роблять ті, хто наділений владою. Це означає, що політика не є повністю преро­гативою політиків або топ-менеджерів. Всі, хто має владу, залу­чені до процесу формування політики. В освітньому секторі рі­шення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти країнам Цен­тральної та Східної Європи, які тривалий час мали централізо­вану освіту. По-друге, не робити нічого так само важливо, як і щось робити. Для того, щоб зрозуміти освітню політику, необ­хідно проаналізувати і те, що зроблено, і те, що відкладено або відхилено. Вагання щодо прийняття рішень або ігнорування про­блем також відображають певні напрями в політиці.

Інший, більш яскравий приклад визначення політики може бути таким: «Політика - це низка дій, спрямованих на досягнення певних цілей».

Виходячи з цього, освітню політику можна визначити як низку дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та /або системи освіти. У цьому визначенні наголошено на цілеспря­мованості політичних процесів, а також на тому, що прийняття

4

Штапіав Хеіууз. Шисайоп Роїісу: 35 ^ие8Йоп8 апй 35 саі Шіуетіу. Оеусіоред ґог ОЗІ-Е8Р. 2003.

14

. Уііпіш Реда§о§і-

Розділ 1. Основи освітньої політики

рішення передбачає низку дій. Одинична дія або певний політич­ний документ не дають нам змоги говорити про певний політич­ний ншфям. Освітня політика належить до галузі суспільної політики. Отже, важливо згадати, що суспільна політика покликана ніцоґіражати очікування і домінуючі цінності суспільства. Політика також може відображати позицію або напрям певних суспільних подій і обставин.

І. 2. Основні характеристики освітньої політики

Оспітня політика має певні характеристики, які важливо зна­ні для того, щоб розуміти, яким чином вона формується. Напри­клад , Тейлор, Різві, Лінгард і Генрі (1997)⁵ у роботі «Освітня по­лі Інки та курс на зміни» визначають такі її характеристики:

• Політика - це більше, ніж текст. Багато аспектів освітньої полі ти ки не відображаються в офіційних політичних документах. Політичний документ - це, як правило, продукт тривалих і часто складних обговорень і компромісів з боку різних зацікавлених грум. Щоб мати всеосяжне уявлення про політичні проблеми, треба знати, як читати між рядками документа. Іншими словами, треба брати до уваги контекст і передісторію прийняття політич­них рішень в освіті.

• Політика має багато вимірів. Політику розробляють заці-кшІІІсні групи, які різняться наявністю влади і впливовістю. Тому освітня політика нагадує пиріг з багатьма різними інгредієнтами, де інтереси різних груп представлені не однаково.

• Політика ґрунтується на иевних цінностях. В основі по­літики певні цінності. Політичні рішення можуть представляти цінності, які поділяє більшість суспільства, цінності основних заціканлених груп або тих, хто безпосередньо приймає рішення. В будь-якому випадку складно уявити політичне рішення, яке не фуіітуггься на цінностях.

• Політика існує в контексті. Політика не може бути ство­рена з чистого аркуша, без урахування обставин, в яких вона впроваджуватиметься. Треба брати до уваги загальний контекст

' Т«у1ог, 8., кітуі, Р., Ілп§гас1, В. аші Непгу, М. (1997) Шисайоп Роїісу апй віє І'оІІИсноГСЬапас. Ьом1оп:Коиі1ед§е. . й

.,„.*..-.•..•<•'-..- , 15

Іванюк І, В. Освітня політика

творення політики: історичний, соціальний, економічний, етніч­ний, релігійний та ін.

• Політичні рішення - державна справа. Освітня політика належить до сфери суспільної політики. Держава повинна пред­ставляти інтереси суспільства. Однак це не завжди так. Відноси­ни між державою і приватним сектором є досить складними. Незважаючи на це, держава в усіх країнах несе відповідальність за розробку і впровадження національної освітньої політики.

• Освітня політика взаємодіє з політикою в інших галу­зях. Соціальні політики взаємопов'язані. Освітня політика зазви­чай залежить від державної політики в таких сферах, як еко­номіка, фінанси, міжнародні відносини і навіть оборона. У краї­нах Центральної та Східної Європи освіту нерідко визначають як пріоритетну сферу. Хоча насправді економічні, фінансові, адмі­ністративні та інші мотиви домінують над освітніми цілями. То­му для тих, хто формує освітню політику, необхідно стежити за подіями у пов'язаних політичних сферах.

• Впровадження політики ніколи не буває прямим. Усу­переч поширеній думці, ґрунтовний політичний документ — це тільки початок, а не кінець довгого шляху. Впровадження політи­ки - найважливіша стадія всього політичного процесу. Політика не може бути впроваджена прямо, шляхом віддання наказів і роз­поряджень. Потрібна напружена і часто болюча робота зі всіма гравцями на освітній арені.

* Політика має навмисні та ненавмисні наслідки. Більш складний — політичний процес, складніше передбачити всі мож­ливі насідки. Ті, хто приймає політичні рішення, повинні бути готовими до протистояння неочікуваним труднощам і зіткнення з непередбачуваними проблемами.

Тейлор, Різві, Лінгард і Генрі (1997)⁶ наводять різні класи­фікації політики. В основі однієї з класифікацій - природа полі­тики. Згідно з нею:

1)політичні курси поділяють на розподільні та перерозпо-дільні. Розподільні визначають спосіб розподілу людських, мате­ріальних або фінансових ресурсів (наприклад, політика розподілу

⁶ Тауіог, §., Шгуі, Р., Ілпйгжі, В. апд Непту, М. (1997) Егїцсайоп Роїісу аші Йіе Ро1ійс5 оГСЬап§е. ЬоІкІоп:КоиЙесІ§е.

16

Розділ 1. Основи освітньої політики

підручників або фінансування програм). Перерозподільна політи­ки передбачає перерозподіл ресурсів між певними регіонами, школамиами або групами дітей (наприклад, держава може перерозподілити місцеві освітні бюджети з метою підтримки муніципальних шкіл у знедолених районах);

2) розрізняють політику символічну і матеріальну. Симво­лічна політика, як правило, декларує певні принципи і цінності. Принципи гуманізму, демократії, національної ідентичності та мідііоіілення, задекларовані в Загальній концепції освіти Литов-І'І,«оІ республіки, - приклад символічної політики. Матеріальна поні піка передбачає зобов'язання щодо імплементації через за-ГІгчпсчсиня ресурсами (наприклад, політика комп'ютеризації шкіл або їх ремонт);

3)виділяють раціональні і прибуткові типи політики. При­хильники раціональної політики окреслюють обов'язкові стадії її розвитку. Прибуткова політика нарощує вже існуючі практики. Наприклад, реформування екзаменаційної системи в Литві — це, без сумніну, раціональна реформа з чітким початком і визначеним кінцем. А перетворення шкіл на культурні центри для місцевої громади - це прибуткова політика, яка продовжує вже існуючу довготривалу практику;

4) політика може бути самостійною і процедурною. Само­стійна політика визначає, що має бути зроблено, а процедурна - в який спосіб це має бути зроблено. Закон про освіту — приклад самостійної політики, а нормативні документи — процедурної;

5) виділяють політику регулятивну і дерегулятивну. Регу­лятивна мас тенденцію до заборони, а дерегулятивна — дозволу і сприяння чомусь. Заборона наркотиків у школі - приклад регулятивної політики. Політика шкільного самоврядування — дерегулятивна політика;

6) політика може бути впроваджена «зверху» або «знизу». ПІІроиаджсшІя політики «зверху» передбачає прийняття рішення на центральному державному рівні та його впровадження школа­ми «знизу». Політика «знизу» характеризується розбудовою вже Існуючої шкільної практики або нової шкільної ініціативи. Вони стимулюють, зміни та ініціюють реформи загального рівня.

17

Іванюк І. В. Освітня політика ^

••'•' : м

'•' 1.3. Відмінності між політикою, управлінням і -

' адмініструванням -

Не існує загального консенсусу щодо визначення політики, управління та адміністрування. В широкому значенні адміністру­вання може включати політику І управління. Деякі визначення управління також включають функцію творення політики. Ми пропонуємо використовувати ці визначення для дій різних рівнів. Наприклад, адміністрування може бути також визначено як вза­ємодія з іншими людьми або структурами під час виконання влас­них формальних обов'язків у спосіб, визначений правовими ак­тами (законами і документами). Іншими словами, ми можемо використовувати термін «адміністрування'»), коли йдеться про діяльність директорів шкіл: виконання повсякденних функцій відповідно до існуючого законодавства. Управління - це низка цільових дій, які заплановані, організовані, очолені та прокон­трольовані, для досягнення загальних цілей освітнього закладу. Таким чином, ми можемо визначити управління як низку тактич­них кроків, а саме: планування, організація, керівництво і конт-, роль процесів, що відбуваються у школі. Політика - низка ціле­спрямованих дій з метою досягнення стратегічних цілей системи або організації. В цьому сенсі— це стратегічна діяльність, яка містить розроблення організаційних стратегій, формулювання бачення, визначення пріоритетів, цінностей і філософії органі­зації. Такий поділ дещо довільний; він, однак, дає змогу уникнути плутанини пов'язаних термінів (табл. 1).

Таблиця 1. Відмінності між політикою, управлінням і адмініструванням
Діяльність	Рівень	Зміст
Політика	Стратегічний	Визначення філософії, бачення, стратегій, пріоритетів тощо
Управління	Тактичний	Планування, організація, керів­ництво, контроль тощо
Адміністрування	Операційний	Діяльність визначена правовими актами, нормативними докумен­тами, правилами тощо

18

Розділ 1. Основи освітньої політики

І їм приклад, діяльність у сфері кадрів можна розподілити на Ірії рішім (табл. 2):

Таблиця 2. Розподіл діяльності у сфері кадрів на рівні

ДІЯЛЬНІСТЬ	Рівень	Зміст
піїтика	Стратегічний	Які стратегії слід застосовувати і яку політику здійснювати для заохочення здібної і мотивова­ної молоді до вчительської про­фесії? Яку політику здійснюва­ти щодо залучення і збереження кращих кадрів і як впроваджу­вати політику щодо навчання впродовж усього життя та орга­нізаційного розвитку в освітніх закладах?
фВВЛІННЯ	Тактичний	Як ефективно управляти проце­сом набору і відбору нових кадрів? Як забезпечити успіш­ний період адаптації і створити функціональну систему настав­ників?
Іміністрування	Операційний	Як найкраще організувати курси підвищення кваліфікації в шко­лах і контролювати процес ре­гулярного самооцінювання вчителів? Як ефективно засто­сувати чинне законодавство, правила щодо набору кадрів, безпеки праці, шкільного само­врядування, фінансування і аудиту тощо?

Дімлміість лідерів в освіті з інших сфер може бути-розпо-Іинена подібним чином.