Політика як соціальне явище

Термін "політика" походить від давньогрецького слова "polis" (місто-держава) та його похідних "politike" (мистецтво управляти державою), "politea" (конституція) та ін.

Сучасні традиції вживання терміна "політика" випливають із античного розуміння політики як вельми благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство для досягнення соціально значимих цілей. Отже, політика — це організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, головним чином спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення як власних потреб, так і соціально значимих цілей.

Різноманітні підходи до трактування джерел політики, причин її виникнення та розвитку знайшли своє відображення в окремих концепціях політики. їх можна звести до трьох: теологічних, натуралістичних і соціальних.

Теологічні концепції, які зводяться до божественного трактування політики. Вже Платон і Аристотель стверджували, що політика є результатом як божественних сил, так і людських прагнень.

Натуралістичні концепції політики віддають пріоритет природним чинникам політики (природне середовище, географічне розташування країни, біологічні дані індивідів, психологічні якості людини тощо).

Соціальні концепції політики базуються насамперед на розгляді політики як результату соціальних чинників.

У політиці виділяють три рівні її функціонування: мегарівень характерний для діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, ООН, НАТО тощо; макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру; мікрорівень охоплює окремі структури та організації (політичні партії, громадські організації тощо).

За типом (форма, взірець)політику поділяють на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрями діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в суспільстві. Зовнішня політика спрямовується на забезпечення безпеки держави і покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Загальна характеристика політичних відносин

Політичні відносини – стійкі взаємозв’язки й взаємодії суб’єктів політики. Досягається ця стійкість за рахунок появи норм, що регулюють поводження взаємодіючих політичних суб’єктів. Згодом ці норми закріплюються і люди відтворюють певні моделі поводження, уже орієнтуючись не на конкретну особу, а на рольові очікування й вимоги. Політичні відносини сучасного суспільства різноманітні, їх можна класифікувати по трьох підставах:

• по виду взаємозалежних суб’єктів (відносини між активістами партії, відносини між партіями, відносини між інститутами, відносини між суспільно-політичними організаціями, міждержавні відносини й т.п.);

• по предметі відносин (із приводу чого спожилося відношення відносини влади, відносини політичного керування, відносини політичного лідерства й т.п.);

• по характеру відносин (відносини співробітництва, конкретні відносини, конфліктні відносини).

Крім політичних організацій до складу політичної системи суспільства входять політичні відносини. А відносини визначають як взаємодія соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів із приводу пристрою й керування суспільством. Залежно від суб’єктного складу їх можна розділити на три групи.

Перша група – відносини між класами, великими соціальними групами, націями й державами. Між класові, між групові, внутрішньокласові й міжнаціональні відносини становлять основу політичної системи й відбуваються у функціонуванні відповідних політичних організацій і їхніх взаємин.

Другу групу становлять так названі вертикальні відносини, які складаються в процесі здійснення політичної влади, впливу вищих і місцевих органів керівництва й керування на соціально-економічні, політичні й культурні процеси.

У третю групу політичних відносин можна включити відносини, які складаються між політичними організаціями й установами.

Політичні й правові норми регулюють політичні відносини, надають їм упорядкованість, визначаючи бажане й небажане, дозволеного й недозволеного з погляду зміцнення політичної системи.

Реальна взаємодія суб’єктів політики відбувається в ході політичних відносин і процесів. Тому щоб розібратися в динаміку політичного життя, необхідно усвідомити зміст цих понять. Політичні відносини – це відносини між суб’єктами політики із приводу політичної влади і її здійснення.

Існує також стійка традиція розрізняти радикальні (правий і ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони залежно від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Слід зазначити, що політичні відносини, як правило, складаються в тій частині політичного процесу, що протікає в рамках парламенту. Це основні парламентські політичні відносини. Однак у кожній конкретній демократичній державі політичний процес має свої особливості, внаслідок чого ці відносини можуть доповнюватися ще іншими політичними функціями й, відповідно, політичними відносинами.