- •Лекція 2. Ембріогенез і еволюція органів гепатобіліарної системи. Особливості будови, іннервації і кровопостачання печінки.
- •Функціональна анатомія: поділ на сектори і сегменти
- •Лекція 3. Основні структурно-функціональні одиниці печінки. Морфологічна характеристика основних типів клітин і їх роль в розвитку патології печінки.
- •Лекція . Апоптоз в органах клітин шлунково-кишкового тракту.
- •1.Плазматична мембрана.
- •3. Індуктори апоптозу (проапоптичні фактори).
- •4. Інгібітори апоптозу (антиапоптичні фактори).
- •6. Методи дослідження апоптозу.
- •7. Біологічна роль апоптозу.
3. Індуктори апоптозу (проапоптичні фактори).
Фактори, що індукують апоптоз:
Фізіологічні фактори, що індукують апоптоз: глюкокортикоїди, FasR-FasL-взаємодія, цитокіни (фактори некрозу пухлин - ТNF), нейротрансмітери (глутамат, допамін), презентація антигену (аутоантигенів).
Нестача факторів, що забезпечують життєздатність або інгибуючих апоптоз факторів: відсутність ростових факторів, порушення адгезії).
Випадкові фактори: токсини, ліки, опромінення, підвищення температури, активні форми кисню, оксид азоту, ішемія, нестача живлення, бактеріальні й вірусні інфекції.
Порушення метаболізму або клітинного циклу: генетична або набута ферментопатія, порушення живлення (харчування).
Індукторні сигнали, що викликають апоптоз, можуть опосередковувати свою дію через рецепторні системи, далі сигналпередаючих внутрішньоклітинних систем. Характер відповіді клітини залежить, зокрема, від стану внутрішньоклітинних процесів, таких як , наприклад, система репарації ДНК. Так, дія гуморальних факторів (гормони, цитокіни, петидні ростові фактори) є неоднозначною, для одних клітин (тканин) вони можуть виступати індукторами апоптозу, для інших – інгібіторами. Це залежить від типу клітин, стадії їх диференціювання, функціонального стану.
4. Інгібітори апоптозу (антиапоптичні фактори).
Антиапоптична дія:
антиоксиданти, тобто пригнічення процесів перекисного окислення ліпідів, інтенсивність якого має істотне значення для апоптозу;
регуляція потоків кальцію через мембрани ендоплазматичного ретикулуму; Іони цинку протидіють Ca2+,Mg2+–залежній ендонуклеазі.
припускають, що білки – продукти bcl-2 димеризуються з білками з проапоптичною дією і інактивують останні, можлива роль фосфорилювання білків.
5. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АПОПТОЗУ І НЕКРОЗУ.
Некроз – метаболічна катастрофа Причиною некрозу є пряма дія патогенного фактору (мікроорганізми, ішемія, фізичний вплив). Процес неспецифічний. Морфологічні прояви: порушення функцій мембран і мембранних іонних каналів. Порушення окисно-відновних процесів і синтезу АТФ – енергодефіцит. Порушення цілісності плазматичної мембрани та мембран призводить до вивільнення лізосомальних ферментів. В ядрі: каріопікноз (конденсація хроматину), каріорексис (розпад хроматину на глибки), каріолізіс (розчинення). В цитоплазмі: денатурація і коагуляція білків. Клітинна мембрана руйнується. Масовий викид в навколишнє середовище індукторів запалення. Процес генералізується, вражаються сусідні клітини. Міграція імунокомпетентних клітин до місця запалення. Рештки клітин, що розпались поглинаються макрофагами. Формується сполучнотканинний рубець. |
Апоптоз – програмована загибель клітини Фактором ініціації апоптозу є зростання експресії генів – індукторів апоптозу, або пригнічення генів-інгібіторів та збільшення надходження іонів кальцію у клітину. Це активний специфічний процес. Синтезуються білки – індуктори апоптозу. Морфологічні прояви: різко окреслене ущільнення ядерного хроматину (конденсація), зміщення його до периферії ядра, далі розпад ядра на дискретні фрагменти; поступове зникнення міжклітинних контактів. Перетворення клітини на сукупність оточених мембраною фрагментів. Біохімічні прояви: фрагментація ДНК, збільшення проникності плазматичної мембрани. Мембрани мітохондрій зберігаються, але відбувається поступове порушення окисно-відновних процесів. Зростає синтез протеаз, які розщеплюють внутрішньоклітинні структури. Клітинна мембрана зберігається. Клітина розпадається на фрагменти – апоптичні тільця оточені бішаровими мембранами, які фагоцитуються тканевими макрофагами й сусідніми клітинами без розвитку запалення і формування сполучної тканини. Немає запалення, немає порушення нормального функціонування сусідніх клітин, немає сполучнотканинного заміщення, тому зберігається структура тканини й органу. |