Економія собівартості за рахунок економії у нормах та цінах на матеріальні ресурси:

де - питома вага матеріальних витрат або певного виду матеріальних ресурсів у собівартості базового періоду;

- індекс норм витрат;

- індекс цін на ресурси.

Економія собівартості під впливом зростання продуктивності праці:

де індекс зміни середньої заробітної плати;

- індекс зміни продуктивності праці;

- питома вага витрат на оплату праці в собівартості базового періоду.

Економія собівартості під впливом змін у обсягах виробництва:

де - індекс зміни умовно постійних витрат;

- індекс зміни обсягів виробництва;

- питома вага УПВ в собівартості базового періоду.

Економія собівартості в разі ліквідування невиробничих витрат:

де - сума невиробничих витрат в базовому періоді;

- темп збільшення VТП планованого року.

3. Розраховується собівартість товарної продукції планового періоду в цінах базового та умовах планового періоду:

де m – кількість впливових техніко-економічних факторів.

4. Розраховується рівень витрат на 1 грн. товарної продукції в плановому періоді в цінах базового періоду:

.

5. Розраховується зміна витрат на 1 грн. товарної продукції у плановому періоді по відношенню до базового періоду:

.

Розмір даного показника свідчить про керовані зміни у витратах, оскільки рівень планових витрат відображає результати ОТР і при цьому не враховує вплив зовнішніх факторів (цін на продукцію і виробничі ресурси).

6. Визначаються плановані зміни цін на готову продукцію ( ) та цін на виробничі ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні тарифи, норми амортизації, норми відрахувань на соціальні потреби, тарифні ставки - ).

7. Розраховуються планові розміри товарної продукції та її собівартості:

,

8. Розраховується рівень витрат на 1 грн. товарної продукції у цінах та умовах планового періоду і їх зниження до рівня базового періоду:

.

Розмір зниження витрат на 1 грн. товарної продукції враховує одночасну дію контрольованих (внутрішніх) і неконтрольованих (цінових, тобто зовнішніх факторів.

4. Калькулювання собівартості окремих видів продукції: поняття та основні методи.

Під калькулюванням розуміють розрахунок в грошовому виразі розміру витрат, які приходяться на одиницю продукції або на одиницю обсягу робіт, що виконуються.

У річному плані калькуляції складаються на усі види продукції, які передбачені до випуску. Розрахунок проводиться на рік з розподілом по кварталам. Для калькулювання характерним є наявність розгорнутої нормативної бази.

Калькулювання виконується відповідно до Наказу Державного комітету промислової політики України №47 від 02.02.2001р. «Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» та розроблених на їх основі відповідних галузевих положень (інструкцій).

Поряд з калькулюванням собівартості одиниці продукції в промисловості складають також й інші види калькуляцій.

Так, в залежності від етапів охоплення витрат розрізняють наступні види калькуляцій:

1. собівартості цехової переробки (тобто без урахування витрат на сировину та матеріали) – при роботі на матеріалах замовника;

2. цехової собівартості (з урахуванням витрат на сировину та матеріали);

3. собівартості виробництва (у комплексних виробництвах);

4. виробничої собівартості (собівартість виробництва з вирахуванням попутної продукції);

5. повної собівартості (нижня межа ціни).

В залежності від характеру та складності процесу виробництва, особливостей його організації використовують наступні методи калькулювання собівартості та обліку виробничих витрат:

1. Позамовний метод, при якому калькуляційною одиницею та об’єктом обліку є окреме замовлення. Калькулювання проводиться по цехам або по виробництву в цілому методом прямого рахунку. В окремих випадках допускається калькулювання окремих частин замовлення.

Метод використовується в індивідуальному, дрібносерійному виробництвах, у виробництві деяких хімічних реактивів, пластмас, при ремонті, в дослідному виробництві, при проведенні експериментальних робіт.

2. Попередільний метод передбачає, що калькулювання та облік виробничих витрат здійснюється за калькуляційними статтями витрат по цехам, стадіям виробництва. При цьому по переділах враховуються усі витрати, у тому числі собівартість використаних напівфабрикатів. В залежності від кількості переділів розрізняють одно передільний та багато передільний методи.

Калькуляційні одиниці на переділах можуть бути різними. При їх виборі виходять з того, що необхідно забезпечити в кожному випадку найбільш повне відображення як економічних, так і облікових ознак.

3. Повиробний метод, за яким калькулювання та облік виробничих витрат здійснюють відповідно до окремих видів готової продукції або до груп однорідних продуктів і виробів.

4. Нормативний метод є найбільш прогресивним методом, в основі якого лежить:

а) детальне нормування витрат та складання нормативних калькуляцій собівартості;

б) облік усіх фактичних змін і відхилень від норм та повсякденний контроль;

в) вияв причин та конкретних винуватців відхилень;

г) прийняття коригуючих дій.

Зведений облік витрат здійснюється у розрізі цехів по видам продукції. При цьому витрати ділять на нормативні та відхилення від них. Найважливіші елементи цього методу можуть бути використані також при запровадженні попереднього методу.

В залежності від повноти охоплення витрат калькулювання собівартості може здійснюватися:

1. методом загальної калькуляції (повної собівартості);

2. методом величини покриття (обмеженої собівартості або зворотної калькуляції).

Методом загальної калькуляції називається такий метод, який передбачає розрахунок як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції (або замовлення). Цей метод використовується для:

- порівняння витрат на виготовлення продукції свого підприємства з витратами у конкурента;

- оцінки запасів;

- порівняння витрат з ринковою ціною і визначення прибутковості окремих виробів;

- встановлення державних регульованих цін;

- ціноутворення за методом «собівартість + прибуток» (на підприємствах, які займають домінуюче місце на ринку).

Якщо підприємство займає незначну ринкову частку і тим самим не може впливати на ціну товару, калькулювання проводиться від ціни реалізації за методом величини покриття. Метод передбачає розрахунок собівартості окремих виробів тільки за змінними витратами. Умовно-постійні витрати в цьому випадку розраховуються в цілому по підприємству.

До складу змінних витрат включаються:

1) прямі матеріальні витрати,

у т.ч. – сировина і матеріали;

- покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

- інші матеріали, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретних видів продукції (електроенергія, паливо);

2) прямі витрати на оплату праці;

3) інші прямі витрати, які можуть бути прямо віднесені до конкретної продукції (наприклад, відрахування на соціальне страхування, амортизація тощо),

Величина покриття являє собою різницю між ціною реалізації та змінними витратами і відображає постійні витрати та додаткові платежі. Величину покриття ще називають «маржинальним» прибутком.

Калькулювання за величиною покриття використовується для:

- встановлення цін підприємствами, що займають незначну ринкову частку;

- прийняття рішень щодо асортименту.

Ефективне ціноутворення здійснюється на основі аналізу ряду альтернативних можливостей, де кожному значенню ціни відповідає та кількість продукції, яку підприємство припускає реалізувати по даній ціні (залежність обсягу збуту від ціни). Потім за допомогою складання планової калькуляції розраховується очікувана при кожному з альтернативних показників обсягу реалізації загальна величина покриття. Для цього метод загальної калькуляції непридатний.

Використання обмеженої собівартості спрощує нормування, планування, облік та контроль собівартості, статті витрат краще піддаються оперативному контролю, адже саме по змінним витратам звичайно виникає перевитрачання. Тому Наказ №47 саме й орієнтує підприємства на планування витрат за методом обмеженої собівартості. Цей метод калькулювання також має назву системи «директ-костинг», яка добре узгоджується з маркетингом.

Перехід для складання витрат при калькулюванні собівартості продукції відповідно до Наказу №47 є:

Основними статтями витрат при калькулюванні собівартості продукції відповідно до Наказу №47 є:

1. сировина та матеріали;

2. покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

3. паливо й енергія на технологічні цілі;

4. зворотні відходи (вираховуються);

5. основна заробітна плата;

6. додаткова заробітна плата;

7. відрахування на соціальне страхування;

8. витрати на утримання та експлуатацію устаткування (ВУЕУ);

9. загальновиробничі витрати (ЗВВ);

10. втрати від браку;

11. інші виробничі витрати;

12. попутна продукція (вираховується).

В межах загальних рекомендацій підприємства самостійно визначають калькуляційні статті витрат (можливе окреме виділення витрат на підготовку та освоєння виробництва, транспортно-заготівельних витрат тощо). Якщо калькулювання ведеться за методом повної собівартості, то до перелічених статей додаються:

13) адміністративні витрати;

14) витрати на збут.