39

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………...2

ВСТУП……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ …………………………………………….....5

1.1.Особливості кровообігу у печінці……………………………………………5

1.2.Роль L-аргініну в організмі людини та тварини…………………………...7

1.3. Метаболічні перетворення L-аргініну……………………………………..10

1.4. Фізіологічна роль NO (оксиду азоту)………………………………….......13

1.5. Ендотелій. Ендотелійзалежні фактории…………………………………...16

1.6. Вплив L-аргініну та його метаболітів на печінку…………………………19

1.7. Вплив L-аргініну на печінкові судини………………………………….....22

РОЗДІЛ 2 МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ…………………………24

2.1. Катетеризація судин………………………………………………...............24

2.2. Методика вимірювання локального кровотоку за кліренсом водню……26

2.3.Статистична обробка даних…………………………………………………29

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ..30

3.1. Вплив L-аргініну на печінковий кровообіг………………………………..30

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….34

ВСТУП

Печінка – найбільша залоза травної системи, яка відіграє надзвичайно важливу роль у життєдіяльності організму. Вона виконує головну роль у вуглеводному обміні, відіграє важливу роль у травленні завдяки жовчоутворенню, обміні води та солей, синтезі білків, депонуванні крові та вітамінів, синтезі жирних кислот тощо. Вiдомо, що виконання всіх функцій печінки можливе лише за умови підтримання оптимального рівня кровопостачання цього органу і, в першу чергу, через систему ворітних судин.

Велика кількість біологічно активних речовин здатна чинити впливи на судинне русло печінки. Одними з таких речовин є амінокислоти. Амінокислота L-аргінін широко використовується в клініці як терапевтичний засіб, що має гепатопротекторні властивості. Важливе біологічне значення L-аргініну пов'язують з його здатністю бути донором оксиду азоту (NO), який є потужним вазодилататором. Але незважаючи на те, що в літературі зустрічаються поодинокі роботи стосовно впливу NO на фунціонування печінки, дія його на печінкову гемодинаміку залишається мало вивченою.

Показано, що ворітна вена печінки може специфічно реагувати на дію судиннорозширювальних або судиннозвужувальних речовин [1], цікавим є більш детальне дослідження дії як самої амінокислоти (L-аргінін) так і продукту її метаболізму (NO) на кровообіг печінки.

Тому, метою нашої роботи було проаналізувати відомості літератури щодо механізмів впливу L-аргініну на кровоносне русло печінки та дослідити вплив L-аргініну на кровообіг в печінці щурів, також опанувати методику реєстрації локального кровотоку методом кліренсу водню з електрохімічною його генерацією.

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1.Особливості кровообігу у печінці.

Печінка постачається кров’ю із двох різних судинних систем – артеріальної та ворітної. Одним із джерел кровопостачання печінки є ворітна вена, яку утворюють зливаючись верхня і нижня брижові вени та селезінкова вена, яка збирає кров від непарних органів черевної порожнини. З брижових артерій кров під тиском 110-120 мм рт.ст. потрапляє в сітку капілярів органів травної системи. Кров із цієї сітки збирається у венули, вени, які в свою чергу зливаючись утворюють ворітну вену, тиск у якій дорівнює 5–7 мм рт. ст. Гілки ворітної вени в паренхімі печінки проходять не ізольовано, а в одному пучку з гілками печінкової артерії, лімфатичними судинами та жовчними протоками [2]. Ворітні венули перериваються, відкриваючись у синусоїди. Деякі печінкові артеріальні гілки утворюють сітку капілярів навколо жовчних протоків - перибіліарне сплетення [3].

Синусоїди, являють собою спеціалізовані капіляри печінки. Вони відрізняються від істинних капілярів більшим діаметром (до 20-40 мкм) та наявністю в стінках щілин (люків) завширшки 1-5 мкм, що обумовлює високу їх проникність. Стінка синусоїдів утворена одним шаром ендотеліоцитів, поміж яких включені зірчасті ретикулоендотеліоцити (клітини Купфера), та клітинами Іто, що прилягають до ендотеліоцитів ззовні судини. Між стінкою синусоїда і оточуючими його плазматичними мембранами гепатоцитів розташований навколосинусоїдний простір (простір Діссе), куди проникають численні мікроворсинки печінкових клітин. Через міжклітинні щілини або пори в цитоплазмі ендотеліоцитів простір Діссе сполучається з просвітом синусоїді.

Мікроциркуляторне русло печінки представлене ворітними венулами, печінковими артеріолами, синусоїдами (капілярами печінки), та печінковими венулами . Більшість крові надходить до синусоїдів з портальних венул. Ці вхідні отвори, захищені вхідними або аферентними сфінктерами, утвореними ендотеліальними клітинами синусоїдів. Артеріальна кров надходить до синусоїдів через дрібні печінкові артеріоли. Ці судини - артеріо-синусоїдні гілки закінчуються в синусоїдах біля їх відходження від портальних венул. Крім того, існують нечисленні прямі зв’язки (артеріо-венозні анастомози) між печінковими артеріолами та печінковими венулами [4].

Кров із синусоїдів прямує до центральної венули. На виході із синусоїдів знаходиться вихідний сфінктер, утворений так само, як і вхідний ендотеліальними клітинами синусоїда.

Функціональною та структурною одиницею мікроциркуляторного русла печінки є елементарний ацинус - непостійна за формою та розмірами ділянка тканини, яка відповідає басейну термінальних печінкової артеріоли і ворітної венули, а також одного термінального жовчного вивідного канальця [5].

Приблизно 35% маси печінки складає кров, що знаходиться в ній. Причому 80% цієї крові знаходиться в синусоїдах [6]. Проте, незважаючи на те, що більшість крові знаходиться в синусоїдах, вважається, що головна роль у реакціях зі зміни кровонаповнення печінки належить не їм синусоїдам а печінковим венулам та дрібним печінковим венам [7]. На користь цього припущення може свідчити зокрема те, що ці судини у своїй стінці мають гладеньком’язовий шар, відсутній у синусоїдах, що за логікою має забезпечувати більш швидке і сильне скорочення; по-друге, в них наявна краща іннервація, ніж в синусоїдах.

Відтік крові з печінки відбувається через систему печінкових венул, у які відкриваються синусоїди, та печінкових вен, що впадають у нижню порожнисту вену. В стінках печінкових вен знаходиться сфінктер Піка, а в місці впадання цих вен у нижню порожнисту вену знаходиться сфінктер Бауера.