7. Споруди на меліоративних системах

Меліорація - система організаційно-господарських і технічних заходів, метою яких є докорінне поліпшення основних характеристик ґрунтів рослинного шару для забезпечення найбільш сприятливих умов землеробства і підвищення його продуктивності.

Комплекс меліоративних прийомів найчастіше потребує для свого здійснення тривалого часу, складних інженерних рішень, великих капіталовкладень, і, зрештою, докорінно змінює склад, структуру і властивості ґрунту, суттєво підвищуючи продуктивність землі на довгі роки.

У сучасному землеробстві використовують різні види меліорації, такі як зрошення, обводнення, осушення тощо, спрямовані на поліпшення водно-повітряного режиму ґрунту рослинного шару.

Зрошення широко застосовується для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в посушливих природно-кліматичних зонах, де у вегетаційний період виникає гострий дефіцит ґрунтових волого-запасів.

Завдання зрошення - своєчасно й у потрібній кількості забезпечити подачу води на поля для створення сприятливих умов розвитку рослин. Додаткове зволоження орієнтується на підтримання оптимальної вологості у фазах формування урожаю сільськогосподарських культур.

Розрізняють такі способи зрошення: поверхневе (полив по борознах чи смугах), машинне дощування, крапельне зрошення та затоплення (рисові чеки тощо).

Воду на поля подають від джерела по водопровідних каналах різного порядку й внутрішньогосподарській розподільній мережі безпосередньо на поля (рис. 4.9), до яких відносяться:

Рис. 4.9. Схема зрошувальної мережі:

1 - джерело зрошення; 2 - магістральний канал; 3 - розподільні канали;

4 - тимчасові зрошувачі, відвідні канали і проливні борозни; 5 - магістральний скид і скид на мережі

• магістральний, (або головний), самопливний канал, якій проходять по найвищих відмітках місцевості, таким чином, щоб рівні в цьому каналі могли панувати над всією зрошуваною площею; він подає воду в канали нижчих порядків;

• розподільний канал, як правило, проходять по максимальному ухилу місцевості; він обслуговує окремі поля;

• зрошувачі - тимчасові земляні канали, які розподіляють воду всередині полів і подають її на «карту» - площу, на якій нарізані поливні борозни;

• водоскидні канали (або закриті дрени), які призначені для видалення зайвої води й розташовуються по найбільш низьких відмітках зрошуваної площі.

Осушення проводиться в зоні надлишкового природного зволоження сільськогосподарських угідь.

Основне завдання осушення – зміна несприятливого водного режиму перезволоженої землі для її продуктивного сільськогосподарського використання.

При осушенні мережа відкритих каналів неглибокого закладання або різних типів закритих дрен і труб збирає воду з осушуваної території і скидає її самопливом у водоприймач (рис. 4.11), а з нього – відводить за межі дренованої території.

Рис. 4.11. Споруди на осушувальної мережі:

1 – магістральний скидний канал; 2 - колектори; 3 – осушувачі й збирачі;

4 – контурний скид (захоплюючі й нагірні канави); 5 - водоприймач.

До складу осушних систем входять:

• захисні пристрої: греблі, захоплюючі й нагірні канави, які запобігають надходженню поверхневих і ґрунтових вод на осушувану площу;

• регулюючі споруди: канали на відкритій мережі (осушувачі й збирачі) та дрени - на закритій мережі, які знижують рівень ґрунтових вод до проектної відмітки;

• водопровідні споруди: відкриті колектори, магістральний канал або трубопроводи (при закритій мережі), які приймають воду від захисних пристроїв і регулюючих споруд, і відводять її до водоприймача.

Водоприймачем може бути гідрографічна мережа (річки, озера) або природні форми зниження рельєфу - балки, яри тощо.