Аналіз суспільного конфлікту дає змогу виокремити в ньому такі соціальні функції:

• розрядки напруженості;

• комунікативно-інформаційну, яка дає змогу краще розу-міти один одного, а відтак зблизитися, маючи загальну платформу;

• стимуляції соціальних змін;

• переоцінки цінностей і норм;

• підсилення лояльності спільнот, консолідації суспільства;

• гарантії розвитку суспільства завдяки зіткненню протилежних інтересів, їх аналізу та виробленню шляхів вичер-пання умов конфліктів.

Суспільний компроміс – порозуміння суб’єктів політики на основі взаємних поступок, яке є характеристикою рівня розвитку суспільства, його політичної цивілізованості.

Він може бути досягнений лише тоді, коли всі політичні сили, які беруть участь у конфлікті, “грають за однаковими правилами” і досягають угод щодо спірних питань через взаємні поступки. У противному разі конфлікт не можна розв’язати мирним шляхом, як наслідок - конфронтація, ворожнеча, революційне право правлячих кіл і т. ін.

Досягнення суспільного консенсусу (збігу в поглядах і діях суб’єктів політики) з тих чи інших питань є надзвичайно важливою проблемою для будь-якого суспільства.

Треба знайти такі механізми його досягнення, які б запобігали гострій конфліктній стадії політичного процесу. Для цього необхідно постійно працювати у двох напрямах:

• удосконалювати механізми виявлення та кристалізації суспільних настроїв, соціальних настанов і потреб;

• створювати механізми запобігання перетворенню неантагоністичних суперечностей (конфліктів) в антагоністичні і відповідні суперечності (конфлікти).

Перший напрям передбачає насамперед постійне вивчення громадської думки (моніторинг). Для цього потрібно регулярно проводити вибори, референдуми, опитування громадської думки з найважливіших питань суспільного життя, аналізувати соціальну інформацію, що надходить через державні канали інформації, засоби масової інформації, а також звернення громадян до органів представницької, виконавчої та судової гілок влади. Найважливішу інформацію можна дістати з допомогою соціологічних і соціопсихологічних досліджень.

За чітко налагоджених технологій збирання й аналізування соціальної інформації, її вірогідності створюються об’єктивні умови для врахування реалій під час розв’язання суспільних суперечностей.

Сприяють цьому й відповідні суспільні інститути, які акумулюють соціальну інформацію, аналізують її та передають по щаблях ієрархії влади. Такими інститутами є представницькі та виконавчі органи, партійно-політичні, громадські, професійні структури та ін. При цьому не варто забувати, що окремі концепції розв’язання політичних суперечностей і конфліктів віддзеркалюють різні інтереси широкого спектра суспільних груп.

Отже, вибір суспільством конкретних способів розв’язання суперечностей і конфліктів залежить від рівня політичної культури, орієнтацій різних політичних сил і характеру політико-ідеологічної боротьби.

Суб’єкти політики (індивіди, соціальні групи, партії, народи, етноси, держави та ін.) у процесі політичних відносин об’єднуються в певні організаційні структури. Це дає їм змогу каналізувати певні суспільні інтереси через політичні відносини, а отже, утримувати певний баланс у функціонуванні політичної сфери суспільства, зокрема її невід’ємної складової - політичної системи.

Звідси й важливість соціальних функцій політичних відносин.

1. Об’єднувальна - полягає в поєднанні політичних структур (державних, місцевого самоврядування та суспільно-політичних) і політичної культури (політичної свідомості та стандартів політичної діяльності) в єдину політичну систему.

2. Координаційна - координує діяльність різних органів і організацій, що сприяє нормальному функціонуванню політичної сфери суспільства.

3. Соціально-політичного творення - сприяє оновленню організаційних структур і наповненню новим змістом суб’єктів політичного життя суспільства.

4. Діяльнісна - забезпечує функціональну активність політичної системи суспільства, її вдосконалення та збагачення форм і змісту політичної діяльності.