2. Політичні відносини як процес узгодження суспільних інтересів

Політична сфера суспільства функціонує як цілісне утворення завдяки політичним відносинам, що з’єднують вертикальними та горизонтальними зв’язками політичні структури суспільства. Політичні відносини реалізуються через політичну діяльність, мотиваційним підґрунтям та рушієм якої є політична свідомість.

Політичні відносини можна визначити як взаємозв’язки та взаємодію суб’єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.

Таке розуміння політичних відносин зумовлює відповідну типологію політичних відносин за такими параметрами:

1) рівнями влади:

• вертикальні (наприклад, сільська рада - районна рада - обласна рада - Верховна Рада);

• горизонтальні (президент - Конституційний Суд - парламент);

2) “політичною вагою” суб’єктів політики:

• симетричні (наприклад, Україна - Польща);

• асиметричні (Україна - Росія, громадянин - держава);

3) характером і рівнем співпраці:

• консенсусні;

• компромісні;

• конфліктні та ін.

Зміст конфліктних політичних відносин визначають суспільні суперечності між різними суспільними групами, їхніми потребами, інтересами, суспільними сподіваннями, побажаннями, мріями, напрямами соціальної активності і т. ін. Ці суперечності постійно виникають на всіх етапах суспільного розвитку, хоча і в різних формах та з різною мірою активності. Взагалі суспільні суперечності є рушійною силою розвитку суспільства та його політичної системи.

Основні суперечності можуть бути пов’язані, скажімо, з поглядами на питання власності (приватна чи колективна), державного устрою (президентська чи парламентська республіка, диктатура чи монархія і т. ін.).

До неосновних можна зарахувати суперечності в поглядах, наприклад, монархістів (конституційна чи абсолютна монархія) або прихильників президентської форми правління (міцна чи слабка модель президентства).

Будь-який суб’єкт політики (як і будь-яке суспільство) має повний набір суперечностей.

За марксистською доктриною, антагоністичних суперечностей можна позбутися, лише ліквідувавши привілейований стан у процесі революції. Але тоді з’являється новий привілейований стан - і все починається спочатку. Отже, шлях революцій, постійного насильства не найкращий. Набагато привабливішою є ідея еволюційного вичерпання антагоністичних та інших суперечностей, постійної модернізації суспільних відносин правовим, демократичним шляхом.

Розглянемо наступні базові категорії - суспільний (політичний) конфлікт, компроміс і консенсус.

Суспільний (політичний) конфлікт – форма вияву суперечностей сторін, що пов’язана з відмінностями поведінки учасників суспільних процесів.

Такий конфлікт може виникати в різних сферах і набирати різних форм. Це може бути конфлікт між суспільними станами (наприклад, робітничим і буржуазним), які протистоять один одному, між інститутами, створеними останніми для реалізації власних потреб та інтересів, і т. ін.

Багато фахівців тлумачать політичний конфлікт як протистояння різних політичних сил з тих чи інших питань.

Правлячі групи не зацікавлені в різкому протистоянні суспільно-політичних сил, намагаються пом’якшити конфліктні ситуації через узгодження позицій і обмеження взаємних політичних вимог.