1.2. Правила вживання коми при дієприкметникових зворотах

В атрибутивній функції (тобто у функції означення) в сучасній українській літературній мові можуть виступати дієприкметники всіх часово-станових груп, виражаючи ознаку, пов'язану з дією, процесом, станом. Цю функцію виконують і одиничні дієприкметники, і дієприкметникові звороти, які пояснюють іменник (займенник) у ролі підмета й додатка. Варіювання означень, що здійснюється дієприкметниками та дієприслівниковими зворотами, може бути різноманітним. Навіть при одному підметі можливі відокремлені і невідокремлені, препозитивні і постпозитивні дієприкметники та звороти з ними, напр.: То не була ненароком пущена чутка, перехоплена лакеями від своїх панів і рознесена двірнею по селах.

Відокремленість/невідокремленість дієприкметникових зворотів, що передається при вимові паузами, а на письмі пунктуаційно, пов'язують із синтагматичним членуванням речень. Зазвичай дієприкметникові звороти, виступаючи у функції означення, відокремлюються тоді, коли є потреба наголосити на ознаці, яку виражає даний зворот. При цьому слід враховувати, що при відокремлені дієприкметникових зворотів у ролі означення зростає процесуальність ознаки, яку вони позначають, посилюється дієслівність дієприкметника. Нерідко членування, яке визначає відокремленість, носить довільний характер, залежить від ставлення автора до висловлюваної думки і його розуміння того, що має бути наголошеним. Проте, сказане вище правільно, в основному, для творів художньої літератури, тоді як при реферуванні необхідно дотримуватись усіх правил української пунктуації.

Отже, дієприкметникові звороти відокремлюються такі:

• коли стоять після означуваного іменника: Вмирав поет, залюблений у світ;

• якщо означуване слово – особовий займенник: Нас, гнівних, море принесло широке.

• якщо відірвані від означуваного слова: Ярина сиділа, все ще зачудована батьковою розповіддю.

• якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова, а це слово пропущене: Не бачила, як сонечко зійшло. Нагріта днем, надіялась на вечір.

В позиції перед означуваним словом відокремлюються лише тоді, коли мають додатковий обставинний відтінок (“будучи”, “бувши”): Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встигнув учинити скільки-буть сильного опору;

Дієприкметникові звороти не відокремлюються, якщо:

• стоять у препозиції до означуваного слова-іменника і мають лише означальне значення: Дівчина біля самих косарів зупинила милом вкритого коня …;

• входять до складу присудка: Ти співав, я мовчазна сиділа;

• відносяться до власного іменника, тому що він називає конкретну особу або предмет, і означення при ньому – це додаткова характеристика: Верига з опущеними плечима і посірілими, впалими щоками вийшов з воріт;

• за змістом не віддільні від слів, яких стосуються: Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав…;

• стоять після означальних, вказівних і присвійних займенників: Ці подаровані мені книжечки я бережу.

1.3. Дієприкметниковий зворот у реферативних текстах

У реферативних текстах дієприкметникові звороти використовують для конденсації думки. Потрібно зазначити, що на відміну від текстів взагалі, де дієприслівникові звороти вживаються частіше, ніж дієприкметникові, для реферативних тестів характерне превалювання останніх. Це пояснюється тим, що у більшості текстів (особливо художніх і публіцистичних), думку передають у динаміці, у той час як реферативні виконують номінативну функцію: констатують факти (результати дослідження, предмет, мету дослідження тощо).

Науковий реферат як завершений текст побудовано за принципом вкладання одиниць тексту, як тип тексту характеризується застосуванням різноманітних прийомів компресії інформації: відокремлення (найчастіше це дієприкметникові звороти), вставлення, абревіація тощо.

Текст реферату як результат стиснення вихідного тексту має складну формально-змістову організацію. В науковому тексті реферативного типу виконується закон побудови тексту, описаний Ю. М. Лотманом для художніх текстів: на одному відрізкові тексту одночасно виражається різна інформація. Незважаючи на те, що через специфіку художнього і наукового текстів ця інформація неоднакова, способи її впорядкування багато в чому збігаються.

Для реферату характерне обмежене використання граматико-стилістичних засобів. Головний критерій оцінки мови і стилю рефератів – це стислість, що поєднується з чіткістю та ясністю викладу. Швидкому і адекватному засвоєнню змісту сприяють передусім прості речення з правильною граматичною формою. Простими можна вважати такі речення, які містять підмет, присудок, а також другорядні члени (у тому числі – обставинні чи означальні звороти). При цьому в реченні може бути кілька однорідних підметів або присудків.

Встановлено, зокрема, що у науково-технічних статтях нараховується 50 % простих речень. Статистичні дані, отримані шляхом обробки 250 рефератів, довільно взятих з реферативного журналу, більш ніж підтверджують таку тенденцію. Із загальної кількості речень близько 70 % виявилися простими, із складнопідрядних речень, на які припадає 23 %, найчастіше зустрічаються речення з додатковими означальними і рідше ­– з додатковими часу, умови, місця, причини. При цьому для характеристики предметів часто використовують дієприкметникові звороти, які, хоч і обважнюють стиль, однак, зменшують в окремих випадках обсяг реферату. Шляхом статистичних досліджень визначено також, що в реферативних текстах найпоширенішими є коми, поставлені для виділення відокремлень (більшість яких, як вже зазначалося, виражено дієприкметниковими зворотами). Причому початок відокремлення позначається у 5,5 разів частіше, ніж кінець.

Звертаючись до теми автоматизованого контролю за вживанням коми при дієприкметникових зворотах, слід зазначити, що на основі досліджених 85 рефератів, довільно взятих з різних номерів реферативного журналу “Джерело”, було здійснено певні кількісно-статистичні підрахунки та зроблено висновки:

дієприкметникові звороти зустрінуто у 31 рефераті (36 % усієї кількості);

у середині речення дієприслівникові звороти зустрічаються дещо частіше, ніж у кінці (відповідно 18 та13 разів, тобто 58,06 та 41,94 % усіх випадків вживання);

стосовно означуваного слова дієприслівникові звороти стоять найчастіше у постпозиції - 27 випадків (87 %), у препозиції – лише 4 випадки (13 %).

Одержані дані дозволили зробити певні висновки:

• хоча дієприкметникові звороти вживаються лише у кожному четвертому рефераті, але серед усіх відокремлень саме вони вживаються найчастіше;

• у середині речень звороти зустрічаються частіше, ніж у кінці, тобто виокремлюється і початок і кінець звороту (на це потрібно звернути вагу при створенні алгоритму);

• у постпозиції дієприкметникові звороти зустрічаються значно частіше, ніж у препозиції, що дозволяє створити дещо узагальненіші умови автоматизованого контролю.

Загалом одержані статистичні дані було використано під час складання алгоритму, призначеного для автоматизованого контролю за вживанням коми при дієприкметникових зворотах.