1. Політична концепція м.Костомарова.

Микола Костомаров (1817-1885 рр.) — історик, етнограф, громадський діяч. При вивченні його соціально-філософських поглядів варто насамперед звернути увагу на працю «Книги буття українського народу». У зазначеному творі Костомаров висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний ентнос.

В 1861 році Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.

Коротко принципи відмінності українського та російського менталітету зводяться, за Костомаровим, до таких моментів:

1) у росіян панує загальність над особистістю. Українець вище цінує окрему людину, ніж загал;

2) росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. На Україні ж люди звикли з незапам'ятних часів чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям;

3) росіяни — народи «матеріальний», українці ж прагнуть «одухотворити весь світ»;

4) українці дуже людять природу, землю, тоді як росіяни відносяться до неї байдуже;

5) у суспільному житті росіян ціле панує над людиною. Українці ж цінукуеь особисту свободу.

2. Політична теорія м.Драгоманова.

Першим серед українських енциклопедистів, засновників ліберально-демократичної думки, державника з великої літери можна назвати М. Драгоманова. Провідною в його політико-ідеологічних пошуках стала ідея української державності, що попередньо вже відзначалось.

Як нами зазначалося, ця ідея практично завжди була наскрізною темою політико-ідеологічної думки українських мислителів. Інша річ, в якому ключі вона подавалась відносно інших держав і особливо відносно Росії — як федерація чи конфедерація, або ж як самостійна і незалежна. Перша з них рельєфно представлена філософсько-політологічною спадщиною М. Драгоманова; друга — політичними творами М. Махновського, Д. Донцова та В. Липинського.

Як відомо, ім'я М. Драгоманова (1841 — 1895) відсутнє не тільки у філософсько-енциклопедичному словнику, виданому в Москві у 1983 p., але й в алфавітному іменному покажчику українського філософського словника 1986 p. І це не випадково. Над вченим висів «дамоклів меч» ленінської характеристики як українського «холопа». Вивчати оригінальні філософські думки М. Драгоманова за радянських часів було небезпечно. Нині теоретикові віддається належне. Сьогодні маємо можливість вивчати його спадщину, відверто полемізувати з М. Драгомановим щодо майбутнього суспільства в цілому, українського громадянського життя зокрема.

Перу М. Драгоманова належать такі фундаментальні праці з питань суспільного будівництва, як «Положение и задачи науки древней истории», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Чудацькі думки про українську національну справу» та ін. Написане М. Драгомановим «Переднє слово» до «Громади», за словами Івана Лисяк-Рудницького, становить «переломову подію в розвитку новітньої української політичної думки»; понад те, зазначає вчений, його «Переднє слово» «можна взагалі вважати першою українською політичною програмою»

М. Драгоманов прекрасно розумів роль економічних чинників у розвитку суспільства, проте не поділяв ортодоксії матеріалістичного

розуміння історії, а зазначав роль традиції, культури, національного характеру, тобто виходив з множинності чинників, що детермінують історичний процес.

Соціалізм в Україні не є випадковим явищем, зазначав учений. Адже тут, як і в Росії, зароджуються капіталістичні відносини, чисельно і соціально зростає пролетаріат, шириться робітнича справа. Для побудови соціально справедливого суспільства потрібна докорінна зміна економічного ладу, що включає передусім передачу землі і всіх знарядь праці робітникам. Проте економічний чинник не є визначальним і єдиним для суспільного прогресу. Надзвичайно важливу роль відіграють у ньому політичний та інтелектуальний чинники. Всі три чинники треба розглядати як рівнозначні, наголошував М. Драгоманов. Саме тому, що Україна має свої особливості в політичній та інтелектуальній історії, вона піде до соціалізму (до цього її спонукає економічний чинник), проте своїм шляхом — шляхом культурницьких реформ, просвіти, розвитку громадського самоврядування.

Насильницької революції та пролетарської диктатури М. Драгоманов не приймав. Вчений обстоював переважно мирний шлях розвитку революції. Він закликав боротися за конституційні свободи, реформи, парламентську державу, в якій, на його думку, лише і можлива реалізація громадянських прав і свобод кожної особистості.

У майбутній державі, яку революційним шляхом побудує простий народ — робочі люди по селах і містах, — економічну основу становитиме суспільно-колективна форма власності. Нарешті, буде вирішено питання про організацію праці (право на яку є святим правом кожної людини), політичні свободи особистості. Виходячи з праць К. Маркса та Ф. Енгельса, які, за зауваженням М. Драгоманова, нічого не мали проти федералізму, вчений дійшов висновку про те, що Українська держава майбутнього, яка відбиватиме інтереси всіх членів суспільства, неминуче прийде до адміністративної автономії та децентралізації.

Саме цей висновок М. Драгоманова, який поділяли й обґрунтовували майже всі українські соціалісти 70-х — початку 80-х років XIX ст., спричинив нищівну критику вченого з боку В. Леніна. Намагаючись відповісти демократам і М. Драгоманову, В. Ленін писав: «Недозволено було б забувати, що, відстоюючи централізм, ми відстоюємо виключно демократичний централізм. Щодо цього всяке міщанство взагалі і національне міщанство (покійний Драгоманов в тому числі) внесли таку плутанину в питання, що доводиться знов і знов приділяти час його розплутуванню»

Нині ідеї М. Драгоманова щодо української національної справи — про народно-національну єдність, демократичні перетворення, адміністративну автономію та децентралізацію — розглядаються й обговорюються як найбільш конструктивні ідеї державного будівництва в процесі суверенізації. Як безсумнівне надбання української політико-ідеологічної думки, вони повинні ввійти в її сьогоденний контекст, «запрацювати» в сучасному політичному, ідеологічному і культурному полі. Для цього їх треба лише осмислити адекватно з тим змістом й ідеологічною спрямованістю, в якому викладав їх вчений.

Роздуми М. Драгоманова щодо розвитку української національної справи знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М. Славінський (1864 - 1945), М. Туган-Барановський (1865 - 1919), В. Вернадський (1863 — 1945), А. Кримський (1871 — 1941). Оригінальний поворот політико-ідеологічної думки пов'язаний з ім'ям поета і публіциста, філософі і науковця, вченого і громадсько-політичного діяча І.Я. Франка (1856 - 1916).