Висновок

Виробництво продукції сільського господарства після глибокої кризи 1990-х років протягом останніх 5 років стабілізувалось і навіть дещо зросло в Україні вцілому.

Валове сільськогосподарське виробництво та індекс валової продукції,

1 996-2005 роки.

Обсяги виробництва продукції сільського господарства залишаються значно нижчими за результати 1990 року - отже аграрії так і не змогли повноцінно відновитись після кризи 90-х років.

Характерно, що харчова промисловість за підсумками 2005 року вже вийшла на результати роботи 1990 року і в 2006 році продовжується зростання обсягів виробництва харчової продукції. Якщо в попередні роки зростання обсягів виробництва харчової продукції було пов'язане передусім із розширенням експортних ринків збуту, то в 2005-2006 роках почала проявлятись тенденція зростання обсягів внутрішнього споживання, пов'язана із збільшенням доходів населення.

Із фактичним відходом від знеособленого (номінально - колективного) господарювання на землі і поступовим переходом до формування приватних структур, що розглядають сільське господарство як аграрний бізнес, суттєво підвищується залежність динаміки виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції від економічної мотивації (рентабельності) виробництва. Частково цей процес спричиняє порушення традиційних технологій вирощування сільськогосподарських культур, частково спостерігається формування нових технологічних підходів, орієнтованих на вирощування 3-4 монокультур, які поширені в багатьох зарубіжних країнах. Валовий збір зернових культур при „звичайних" погодних умовах після 2000 року знаходиться в межах 35-40 млн. тонн. В той же час, з точки зору мотивації до вирощування зерна, досить небезпечними є симптоми 2005 року, коли рентабельність вирощування зернових культур становила лише 3,1%.

У 2006 році за рахунок зростання цін реалізації цей показник міг підвищитись, а збільшення посівних площ під озимими зерновими культурами з 5,05 до 5,85 млн. га (+13,6%) у порівнянні із попереднім роком закладає досить міцний фундамент врожаю наступного року.

У середньостроковій перспективі очікується збереження посівних площ під зерновими культурами на середньому рівні 2000-2005 років. З одного боку, зменшуватиметься кількість землі, що не обробляється, але з іншого - прискореними темпами буде розвиватися виробництво таких культур, як соя і ріпак.

Також очікується збільшення обсягів виробництва зернових культур до 40-45 млн. тонн до 2010-2012 років за рахунок підвищення врожайності, якщо не відбудеться значного збільшення податкового навантаження на сільгоспвиробників під час можливого скасування фіксованого сільськогосподарського податку у 2010 році. Цьому буде сприяти концентрація земельних масивів в руках економічно сильних землевласників.

Динаміка виробництва зерна в розрізі основних культур значною мірою залежатиме від кон'юнктури світового ринку і засобів державного регулювання. У той же час, історично високі світові ціни на зерно можуть стимулювати відновлення посівів не тільки озимих, але і ярих зернових культур під врожай 2007 року.

Бурякоцукровий комплекс, привабливість якого в 2002-2005 роках підвищилась в умовах високих цін на цукор на внутрішньому ринку, зіткнувся із перевиробництвом цукру в 2006 році і без суттєвих змін у планах сільгоспвиробників та/або державній політиці може перейти до кризового стану (передусім у буряківництві). Враховуючи наявні тенденції зростання врожайності цукрового буряку (284 ц./га станом на 7 листопада 2006 року), можна прогнозувати, що середня врожайність наступного року становитиме 300 ц./га. Отже, для забезпечення виробництва 2 млн. тонн цукру необхідно буде засіяти лише 580-600 тис гектарів цукрових буряків. В той же час, глибока оранка під врожай 2007 року виконана на площі майже 1,3 млн. га, що дозволяє прогнозувати масштаби сівби цукрових буряків. Виходячи з цього, в наступному році мова може йти не тільки про суттєве зниження цін реалізації цукрового буряку, а, в багатьох випадках, про неможливість фізично реалізувати цю продукцію на цукрові заводи, більшість яких перейшли до повного або часткового самостійного вирощування даної культури.

Обсяги переробки зернових культур останніми роками зростають, причому в першу чергу - з рахунок виробництва комбікормової продукції, в той час як виробництв борошна і хліба або відносно стабільне, або навіть має тенденцію до зниження.

Зважаючи на наявну тенденцію скорочення населення України, обсяги виробництва борошна і хліба, а отже продовольче споживання зерна знижуватиметься і надалі. При цьому існують суттєві відмінності в оцінці продовольчого споживання зерна. Якщо перерахувати виробництво борошна і круп на зерно, потреба в продовольчому зерні становитиме 3,7 млн. тонн. Якщо додати до цього обсяги виробництво в господарствах населення, а також у сільгосппідприємствах, що не звітуються перед статистикою, то оцінки зростають до 5 - 7,3 млн. тонн. Найбільш висока з цих оцінок вважається на даний момент офіційною.

Виробництво комбікормів зросло втричі за останні чотири роки і тенденція до зростання продовжується, хоча темпи дещо уповільнюються. Переважна більшість комбікормів виробляється для потреб зростаючого промислового тваринництва.

У той же час, слід зауважити, що левова частка фуражного зерна використовується на кормові потреби не в збалансованих комбікормах, а після спрощеної переробки. Це не тільки зменшує ефект від використання зерна, але і значною мірою зумовлює низьку продуктивність в тваринництві.

За 9 місяців 2006 р. виробництво продукції рослинництва проти січня-вересня 2005 р. скоротилося на 6,5%, у т.ч. в аграрних підприємствах - на 11,5%, господарствах населення - на 2,7%.

На 1 листопада 2006 р. зібрано такий урожай сільськогосподарських культур:

Зернових культур - 34 121 тис. т. (88,9% від показника 2005 р.)

Цукрових буряків - 19 800 тис. т. (128% від показника 2005 р.)

Насіння соняшнику - 5 434 тис. т. (115% від показника 2005 р.)

Зерна зібрано на 11% менше, ніж у 2005 році, відбулося скорочення як збираних площ так і валового збору у 21 області.

Станом на 30 жовтня експортовано 5,8 млн. тонн зерна, з них 2,3 млн. т. пшениці і 3,2 млн. т. ячменю.

Покращилася ситуація з матеріально - технічним забезпеченням комплексу осінніх польових робіт та фінансовим станом агроформувань. Активніше проводиться закупівля мінеральних добрив та засобів захисту рослин, вирішене питання забезпечення сільгосптоваровиробників насінням озимих. Це дало змогу провести посів озимих під урожай 2007 року здебільшого в оптимальні і допустимі агротехнічні строки та збільшити їх площі. На цей час вже завершений посів озимих зернових. Під урожай 2007 року посіяно більше 6,9 млн. га озимого клину, що перевищує відповідний минулорічний показник на 25%, у т.ч. пшениці - на площі 5,85 млн. га, жита - 0,37 млн. га, ячменю - 0,53 млн. га.

Реалізація сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень-вересень 2006 р. порівняно з відповідним періодом 2005 р. збільшився на 10%, у т.ч. продукції рослинництва - на 8%, продукції тваринництва - на 12%. Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації порівняно з січнем-вереснем 2005 р. зменшилися на 1%, у т.ч. на продукцію тваринництва - на 10%, а на продукцію рослинництва - зросли на 10%.

Реалізація основних видів продукції аграрними підприємствами. Середня ціна реалізації с/г продукції за січень - вересень 2006 р. склала: на пшеницю - 551 грн./т., жито -382, ячмінь - 472, насіння соняшнику - 982, ціна реалізації м'яса (у живій вазі): ВРХ -5420 грн./т., свині - 8685, птиця - 6140, молоко - 1017 грн./т., яйця - 179 грн. за 1000 шт.

Наявність зерна. Станом на 1 жовтня 2006 р. в аграрних підприємствах (крім малих), а також на підприємствах, що займалися зберіганням та переробкою зернових культур, було в наявності 13,5 млн. т. зерна (на 23% менше проти 1 жовтня 2005 р.), у т.ч. пшениці 7,3 млн. т. (на 26% менше). Безпосередньо в аграрних підприємствах було в наявності 7,2 млн. т. (на 24% менше проти 1 жовтня 2005 р.), у т.ч. 3,4 млн. т. пшениці (на 32% менше).

Управління в сфері АПК. Для підвищення ефективності управління продовольчим ринком прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року № 1380 "Про утворення Державного департаменту харчової промисловості та продовольчого ринку". Прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року №1523 "Про утворення Державного Комітету рибного господарства України". Відновлено діяльність Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку, як урядового органу державного управління.

Оплата праці у сільському господарстві. Середньомісячна заробітна плата в с/г в січні-вересні 2006 року зросла на 28% і становить 531 грн., проте вона залишається майже вдвічі нижчою від середнього показника по галузях економіки (1004 грн.).

Існує заборгованість по виплаті заробітної плати, станом на 01.10.06 залишаються непогашеними 206,4 млн. гривень, в тому числі по економічно активних підприємствах - 60 млн. грн., по підприємствах, щодо яких реалізовуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом - 94,8 млн. грн., по економічно неактивних підприємствах - 51,6 млн. гривень.

Агропромисловий комплекс України, що раніше був однією з візитних карток країни , починаючи із часів СРСР і навіть царської Росії, після реформування економічної системи в 90-х роках минулого сторіччя, незважаючи на певні локальні успіхи в останні роки, ще не набув характеристик системного розвитку. ВВП аграрного сектору становив в 2005 році в номінальних цінах 92,5 млрд. грн., у порівняних цінах 2000 року - 66 млрд. грн.

За останні 15 років вже двічі змінюється стратегія розвитку галузі. Якщо в 1995-2000 роках це була орієнтація (частково вимушена) на дрібнотоварне виробництво, пізніше почав відновлюватися курс на формування високотоварного виробництва. Не сформована не лише нова стратегія, але й ідеологія розвитку сільської місцевості, яка полягає у необхідності відновлення структури і кількісних показників поселенської мережі радянських часів.

Основними чинниками сучасного стану справ у сільському господарстві та сільській місцевості є наступні:

1. Державна аграрна політика ґрунтується на застарілому стереотипі, на основі якого здійснюється фінансування аграрного виробництва частково ототожнюється із фінансуванням „села".

Проте, з огляду на трансформаційні процеси, що сталися у галузевому секторі, ці дві функції не можуть поєднуватися. Більше того, вони дисонують між собою, оскільки сучасні технології в АПК спричиняють дедалі зростаюче зменшення „аграрної ” складової зайнятості на селі.

Тому необхідно чітко сформулювати бюджетну політику, кардинально розмежувавши програми фінансової підтримки власне агропромислового комплексу та розвитку сільської місцевості із обов'язковою зміною структури та вдосконаленням державного управління у сфері АПК.

2. Структура сільської місцевості не адаптована до сучасної структури виробництва сільгосппродукції, а також демографічних тенденцій.

Виробничо-віковий фактор, а також логістично-географічні чинники по суті, стали домінуючим у градаційному розмежуванні сільських населених пунктів на дві великі категорії:

• відносно привабливі для поселення;

• трудонедостатні, занепадаючі.

Ураховуючи наявні тенденції, на базі останньої категорії населених пунктів частково формуватиметься третя категорія - хутірсько-фермерські поселення.

Кожен із цих типів поселень потребує розробки окремої моделі соціальних стандартів із науковим обґрунтуванням та законодавчим забезпеченням її запровадження.

3. Соціальна інфраструктура сільської місцевості ефективно функціонуватиме лише за умови проведення адміністративної реформи із перерозподілом коштів та наданням повноважень сільським, селищним та районним громадам колегіально визначати пріоритети в облаштуванні сільської місцевості в межах території проживання.

Також необхідна координація роботи щодо забезпечення соціальних стандартів життя на селі на центральному і місцевому рівні, оскільки відповідні програми фінансуються з бюджету не тільки і не стільки Мінагрополітки, але і з бюджетів Міносвіти, Мінохорониздоров'я, Мінтрансзв'язку та інших міністерств і відомств. Така координація потребує інституційного оформлення.

4. Економічне середовище, в якому функціонує агропромисловий комплекс, характеризується незавершеністю ринкових перетворень. Це створює певний дисбаланс між достатньою ринковою економікою загалом у країні та моделлю АПК із неослабним адмініструванням із центру.

З одного боку, державний управлінський персонал посилено впливає на окремі галузі, аби забезпечити продовольчу безпеку. А з іншого, не знає, не сприймає і навіть відверто ігнорує сучасний економічний інструментарій. Отже, короткотермінове „забезпечення", не підкріплене відповідними обсягами фінансування, підмінює собою формування передумов.

5. Земельна реформа не досягла свого логічного завершення. Рівноправний розвиток форм власності і форм господарювання не дістав фактичного підтвердження. Колективну і спільну приватну форми власності ліквідовано, приватну власність здебільшого запроваджено у фіктивній формі. Передбачені законодавчі акти щодо проведення земельної реформи не знайшли свого розвитку. Як результат, одне з основних завдань земельної реформи - ефективне, раціональне, екологобезпечне використання земельного фонду та його охорона практично не реалізовано.

Тому одним із пріоритетних завдань реформування агропромислового комплексу має стати завершення земельної реформи - фундаменту сільськогосподарського виробництва. Політичного забарвлення набуло і питання купівлі-продажу товарних земель. Розблокувати його спроможна лише вичерпна законодавчо-нормативна база і запровадження цивілізованого, прозорого, ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення.

6. Державна підтримка прибутковості сільськогосподарського виробництва здебільшого не сприяє підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності, а, навпаки, - консервує сучасний стан через відсутність пошуку технологічних, менеджерських, маркетингових шляхів для підвищення прибутковості.

Отже, домінантою бюджетного фінансування має стати стимулювання ефективності.

7. Потенціал сільськогосподарського виробництва, навіть у разі споживання продуктів харчування за науково-обґрунтованими нормами, значно перевищує потреби внутрішнього ринку (особливо враховуючи значне скорочення населення України). Тому, формуючи політику розвитку агропромислового виробництва, необхідно нарощувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках як за ціною, так і за якістю. У зв'язку зі зниженням імпортних тарифів при вступі до СОТ, актуальнішим стає завдання забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і на внутрішньому ринку.

Але запас конкурентоспроможності сільгоспвиробників, нагромаджений за рахунок низького рівня заробітної плати, несплати орендної плати за користування земельними частками (паями), помірних цін на енергоносії, уже вичерпав себе.

Утримати прибутковість виробництва навряд чи зможуть навіть податкові пільги з помірними дотаціями. А з огляду на зниження темпів зростання ВВП та ймовірний менший приріст дохідної частини державного та місцевих бюджетів у наступні роки не варто сподіватися на значне збільшення субсидування АПК.

За таких умов високої конкурентоспроможності можна досягти, лише впроваджуючи нові енергозберігаючі технології, підвищуючи якість харчової сировини та продовольчих продуктів, селекційного та племінного матеріалу, якнайширше послуговуючись інформаційними технологіями та засадами дорадництва.

8. Якість сировини, а відтак і готової продукції, доволі часто не відповідає європейським вимогам, про що засвідчили труднощі з реалізацією вітчизняних м'ясомолочних продуктів за кордоном.

Істотною перешкодою для розширення експорту сільськогосподарської продукції є необхідність дотримання суворіших санітарних, фітосанітарних та технічних норм.

Тому слід терміново активізувати розробку стандартів, технічних регламентів, які були б гармонізовані й відповідали б аналогічним документам СОТ та ЄС, піднести до рангу державної політики сферу якості та безпеки харчової продукції.

9.Структура сільськогосподарського виробництва не відповідає сучасним вимогам. У рільництві порушена система сівозмін, на догоду прибуткам культивуються виснажливі для ґрунту монокультури, нехтуються ґрунтозахисні технології.

Виходячи з цього, програми бюджетної підтримки повинні стимулювати збільшення товарності та гарантування якості продукції.

Тож виробництво продукції рослинництва має значний потенціал для українських сільськогосподарських виробників. Розглянувши економічну ефективність виробництва продукції рослинництва на ТОВ Агрофірмі «Глушки» Білоцерківського району Київської області , я виявила певні недоліки, які намагалася усунути, планувавши проект виробництва, продуктивності праці та економічної ефективності виробництва продукції рослинництва.

Перш за все, оскільки майже всі види рослинництва є досить перспективними культурами для виробництва варто збільшити посівні площі під ними , особливи під пшеницю та цукровий буряк. Поряд з цим необхідно підвищити рівень урожайності на підприємстві за рахунок інтенсифікації, а саме застосування новітніх технологій виробництва та сільськогосподарської техніки, підбір сортів і гібридів для підвищен­ня врожайності і якості цих культур та зниження собівартості їх виробництва, економія виробничих витрат на 1га посіву та всю площу, запровадження прогресивних форм оплати праці залежно від кінцевого результату. Для підвищення конкурентноспроможності продукції потрібно підвищувати її якість шляхом застосування якісного посівного матеріалу, належно доглядаючи за посівами та використовуючи передові технології збирання та зберігання. Підвищення продуктивності праці також дасть змогу більш ефективно використовувати трудові ресурси.

Таким чином, збільшення площ під культурами, підвищення їх урожайності, зростання продуктивності праці, зменшення виробничих витрат та дотримання передових технологій виробництва дадуть змогу виробляти агрофірмі „Глушки” значно більшу кількість продукції вищої якості, а відповідно і більшої вартості на ринку.

Список використаних джерел:

1. Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 574 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

4. Економіка сільського господарства / Коваленко Н.Я. – М.: ЄКМОС, 1998р.

5. Економіка сільського господарства/ П.П.Руснак, В.В.Жебка, М.М.Рудий, А.А.Чалий. – К.: Урожай, 1998. – 320с.

6. Здоровцов О.І., Касьянов Л.І, Мацибора В.І., Шиян В.Й. Економіка сільського господарства. – К.: УСГА, 1993. – 320с.

7. Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта”, 2001.

8. Зрібняк Л.Я., Ільчук М.М. Організація і планування сільськогосподарського виробництва. – К.:ЗАТ “ Нічлава”,2004. – С.3-7.

9. Мацибора В.І.Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа,1994. – 415с.

10. Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1991.

11. http://www.ukragroportal.com.

12. http://www.nau.ua.

13. http://www.nbuv.gov.ua/E-Journals/INB/2006-1/06kzapaan.html.

12