3.3. Хімізація сільськогосподарського виробництва

Збільшення виробництва продукції рослинництва від­бувається на основі впровадження науково обгрунтованих систем землеробства, які забезпечують підвищення врожай­ності сільськогосподарських культур і родючості грунтів. Системи землеробства включають комплекс заходів, спря­мованих на підвищення інтенсивності використання земель з урахуванням конкретних природно-економічних умов кол­госпів і радгоспів.

Система землеробства — це комплекс взаємопов'язаних агротехнічних і організаційно-економічних заходів, спря­мованих на інтенсивне використання землі, збереження і підвищення родючості грунту. Система землеробства вклю­чає: систему обробітку грунту, систему сівозмін, систему удобрення, систему заходів по боротьбі з бур'янами, шкід­никами та хворобами сільськогосподарських культур; си­стему насінництва, систему меліоративних заходів (зро­шення, хімічні меліорації, культурно-технічні роботи та ін.), охорону грунтів від водної й вітрової ерозії. Співвідношен­ня і розвиток цих ланок визначає загальну культуру зем­леробства і родючість грунту, що сприяє збільшенню вро­жайності культур, продуктивності праці та рентабельності рослинництва. Система землеробства передбачає охорону навколишнього середовища.

Система землеробства зележить від особливостей грун-тово-кліматичних та економічних умов сільського госпо­дарства окремих зон і господарств. Тому в різних природ­но-економічних зонах і навіть окремих господарствах бу­дуть неоднакові значення та співвідношення її елементів. Так, у зоні Полісся основними факторами підвищення ро­дючості грунтів є система удобрення, осушення та хімічні меліорації, а в зоні Степу — система обробітку грунту, спрямована на нагромадження і збереження вологи, зро­шення, полезахисне лісонасадження, боро'тьба з вітровою ерозією.

У різних природно-кліматичних і економічних умовах країни застосовуються системи землеробства, які від­різняються способами використання земельних угідь, збе­реження і підвищення родючості грунту. У господарствах України застосовуються такі інтенсивні системи землероб­ства, як плодозмінна, просапна, паропросапна і сидераль­на. Вони відзначаються значним насиченням посівами тех­нічних, просапних і кормових культур, широким застосу­ванням добрив, меліорації земель, високоякісного обробіт­ку грунту, науково обгрунтованих сівозмін, використанням нових сортів рослин та інших факторів науково-технічного прогресу, які забезпечують підвищення родючості грунту. У господарствах поліської зони широко розповсюджені пло­дозмінна система, просапна і сидеральна на піщаних та супіщаних грунтах.

Сучасні системи землеробства широко використовують досягнення науково-технічного прогресу і передового до­свіду. Вони забезпечують інтенсивне використання землі, відтворення її родючості та збільшення виходу продукції з 1 га сільськогосподарських угідь при найменших затратах праці та коштів. Удосконалення і розвиток систем земле­робства є основою одержання високих і гарантованих урожаїв усіх сільськогосподарських культур. У наукових уста­новах і вищих учбових закладах країни ведуться до­слідження по розробці і застосуванню ґрунтозахисної безплужної системи землеробства. Вона включає такі взає­мопов'язані ланки-системи: безплужний обробіток грунту, органічно-мінеральну систему добрив, захист рослин, засто­сування системи протиерозійних машин і знарядь, сівозмі­ни та інтенсивні районовані сорти.

Ґрунтозахисна безплужна система землеробства забез­печує інтенсифікацію рослинницьких галузей, відтворення і підвищення ефективної родючості грунту, що сприяє збі­льшенню врожайності сільськогосподарських культур, змен­шенню затрат праці і коштів на одиницю вирощеної про­дукції. Про високу ефективність цієї системи свідчать дані багаторічного порівняльного випробування відвального і плоскорізного обробітку грунту на Новоодеській держсор-тодільниці Миколаївської області. У середньому на семи полях зернових культур у 10-пільній сівозміні в першій ротації врожайність за плоскорізним обробітком збільши­лась на 3,2 ц/га, в другій — на 6,5 і в третій — на 8,8 ц/га порівняно з відвальною оранкою.

Упровадження ґрунтозахисних систем землеробства в сучасних умовах має важливе економічне і соціальне зна­чення, яке визначається життєвою необхідністю збереження землі як засобу виробництва і незамінного середовища розвитку людського суспільства. Сьогодні потребують за­хисту від ерозії значні площі ріллі, сіножатей і пасовищ. Щорічно за рахунок зростання ярів площа ріллі зменшу­ється, а внаслідок ерозійних процесів з полів і пасовищ ви­носиться і втрачається в 1,5 раза більше поживних речовин, ніж їх вноситься в ґрунт. Втрати від ерозії можна зменши­ти лише на основі впровадження ґрунтозахисних систем та підвищення культури землеробства.

Розвиток рослинництва відбувається шляхом всебічної інтенсифікації. Зміцнення матеріально-технічної бази сіль­ського господарства, поглиблення спеціалізації та посилен­ня концентрації виробництва, розвиток меліорації й хі­мізації, досягнення аграрно-економічної науки створили об'єктивні передумови для переведення землеробства на індустріальну основу, впровадження індустріальних та ін­тенсивних технологій виробництва продукції рослинництва. Найважливішими вимогами до індустріальної технології є збереження і підвищення родючості землі, забезпечення високої якості робіт в оптимальні агротехнічні строки, ком­плексна механізація виробничих процесів, поліпшення умов праці й зростання її продуктивності, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості, забезпечення раціо­нального природокористування. Переведення рослинницт­ва на індустріальну основу сприяє вдосконаленню міжга­лузевих пропорцій агропромислового комплексу, розвитку виробничої інфраструктури галузей шляхом організації в колгоспах і радгоспах промислових підприємств і цехів по переробці сільськогосподарської продукції та її збері­ганню.

Особливо значний економічний ефект дає впроваджен­ня індустріальної технології в таких трудомістких галузях, як буряківництво, овочівництво, картоплярство, садівницт­во і виноградарство. Можливості переведення галузей рос­линництва на індустріальні та інтенсивні технології визна­чаються рівнем розвитку науки і техніки, системи матері­ально-технічного забезпечення сільського господарства, спе­ціалізації й концентрації виробництва, наявністю квалі­фікованих кадрів та їх матеріальною заінтересованістю у високопродуктивному використанні техніки. Переведення землеробства на індустріальну основу здійснюється в міру розробки і впровадження системи машин та їх комплексів, прогресивних технологій і форм організації та оплати пра­ці в галузях рослинництва. У цих умовах вирощування сіль­ськогосподарських культур за інтенсивними технологіями забезпечує збільшення їх урожайності, підвищення продуктивності праці та зростання маси прибутку від реалізації продукції рослинництва. В колгоспах і радгоспах України посівні площі озимих зернових культур, які оброблялися за інтенсивними технологіями, у 1988 р. становили 4,3 млн га. Порівняно з 1985 р. ці площі збільшились майже у 3,2 раза, їх частка в загальній площі посіву даних культур зросла з 18% до 59%.

Інтенсивний розвиток рослинництва вимагає програму­вання врожаю сільськогосподарських культур. Програму­вання — це метод вибору оптимальних рішень, виконання яких забезпечує максимально можливий рівень урожаю при найбільш ефективному використанні ресурсів.

На основі застосування високої агротехніки, добрив, за­собів захисту рослин, нових високоврожайних сортів і за­собів механізації в колгоспах і радгоспах України можна підвищити врожайність зернових і зернобобових культур до 38—45 ц/га, цукрових буряків у господарствах лісо­степової зони до 350—400, у господарствах поліської та степової зон — 300—340, соняшнику — 20, картоплі в Лі­состепу— 140, Поліссі—180—200, овочів — до 200— 240 ц/га.

Впровадження у виробництво нових систем землеробст­ва, індустріальних та інтенсивних технологій, агротехнічних заходів вимагає всебічної оцінки їх економічної ефектив­ності. При цьому розрізняють планову і фактичну економі­чну ефективність. Перша визначається при обгрунтуванні планів впровадження у виробництво інтенсивних техноло­гій, нових сортів сільськогосподарських культур, норм вне­сення добрив, застосування гербіцидів і отрутохімікатів, способів і норм висіву, агромеліоративних та інших заходів. Рівень фактичної ефективності визначається за результа­тами впровадження комплексу агротехнічних, заходів у ви­робництво. Економічний ефект від впровадження агротех­нічних заходів та нових технологічних процесів визначаєть­ся в масштабі окремих господарств та їх господарських підрозділів, районів і областей. Основним методом оцінки їх ефективності є порівняння результатів виробництва до­слідного варіанту, де впроваджені певні агротехнічні захо­ди, і контрольного, без їх застосування.

Для визначення економічної ефективності впроваджен­ня індустріальних та інтенсивних технологій, різних агро­технічних заходів використовується система економічних показників. Так, економічну ефективність застосування до­брив, гербіцидів, отрутохімікатів та інших засобів хімізації характеризують такі показники: підвищення врожайності сільськогосподарських культур, окупність мінеральних добрив урожаєм, затрати праці на 1 ц продукції (люд.-год), собівартість 1 ц продукції, вартість додаткової продукції на 1 грн. додаткових затрат по застосуванню хімічних за­собів (грн.), чистий доход від застосування добрив, гербі­цидів або отрутохімікатів з розрахунку на 1 га посівної площі, на 1 люд.-год. і 1 грн. додаткових витрат (грн.), рі­вень рентабельності застосування засобів хімізації.

При визначенні економічної ефективності засобів хімі­зації в землеробстві враховуються всі витрати по застосу­ванню добрив, гербіцидів або отрутохімікатів. Вони вклю­чають вартість хімічних засобів, витрати по їх перевезен­ню, зберіганню, приготуванню і внесенню, а також витрати на збирання, транспортування і зберігання додаткової про­дукції, одержаної від внесення добрив або застовування інших хімічних засобів.

Для визначення економічної ефективності застосування засобів хімізації необхідно обчислити вартість додатково одержаної продукції. При визначенні госпрозрахункової ефективності використання засобів хімізації додаткову про­дукцію оцінюють за фактичними цінами, що склалися при реалізації продукції поточного року, а при розрахунках їх ефективності в динаміці — за порівнянними цінами 2000 р. Вартість додаткової продукції кормових культур (крім сі­на) обчислюється за закупівельними цінами на овес. Для цього продукція кормових культур переводиться в кормові одиниці і оцінюється за ціною 1 ц вівса. Сіно оцінюється за фактичною ціною реалізації поточного року. При цьому продукція, яку одержують з поліпшених луків, прирівню­ється за якістю до сіна багаторічних трав.