4. Система національних та міжнародних джерел права туристичної діяльності

джерела міжнародного туристичного права: - Конституція україни, -гаазька декларація міжпарламентської конференції по туризму, -документ Акапулько, -Хартія туризму, кодекс туриста, -Всесвітній кодекс етики туризму-закон україни «Про туризм»-Закон україни «Про міжнародне приватне право» Закон України «Про туризм» (перший проект у 1995 р.) Гаазька міжпарламентська конференція з туризму (10-14 квітня 1989 р.) Нарада у м. Гельсінкі (1975 р.) – визначення загальних принципів (окремий розділ під туризм). Віденські документи (1986 р.) – конкретизація принципів. Варшавські угоди (2005 р.) Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

5. Система правового забезпечення формування та реалізації державної політики України у сфері туристичної діяльності

Законодавство України про туризм складається зКонституції України,Закону “Про туризм”, інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

Введення в діюЗакону України “Про туризм”від 15 вересня 1995 року №324/95-ВР, відкрило нові перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галуззі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Важливу роль в реалізації рекреаційно-оздоровчих послуг займає курортна система. Закон України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу, та їх охорони. Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей. Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на таких принципах:

- законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів;- забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для певних верств населення;- врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;- економічного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів; - розвиток санаторіїв перетворення у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Реалізація держполітики в галузі туризму здійснюється шляхом: Визначення і реалізації основних напрямів держполітики в галузі пріоритетних напрямів туризму; визначення порядку класифікації тур ресурсів України, їх використання та охорони; спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму; визначення основ безпеки туризму; нормативного регулювання відносин у галузі туризму; ліцензування, стандартизація та сертифікація турпослуг, визначення кваліфікаційних вимог до фахівців, видача дозволів на право здійснення туристичного супроводу; координації наукових досліджень та підготовки кадрів для галузі.