Розділ 1 теоретичні аспекти дослідження зв’язку читання та інтелекту дітей молодшого шкільного віку

1.1. Характеристика процесу формування у дітей навичок читання

За природою читання – це один із видів мовленнєвої діяльності, разом із слуханням, говорінням, письмом. Психолог Т. Г. Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов'язані сторони: одна з них "виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції, інша - в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту" [8]. В міру оволодіння учнями процесом читання відбувається більше зближення, краща взаємодія між вказаними компонентами. "Кінцевим завданням розвитку навички читання, - пише Т. Г. Єгоров, - є досягнення такого синтезу між всіма сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця ... Чим гнучкіший синтез між процесом осмислення і тим, що називається навичкою в читанні, тим досконаліше протікає читання, тим воно точніше та виразніше" [8, с.17].

Структурна організація мовленнєвої діяльності, як і будь-якої іншої, відповідно до теорії О. Леонтьєва, характеризується трифазністю - це мотиваційна, орієнтовно-дослідницька і виконавча фази [11].

Перша з них реалізується складним взаємозв'язком потреб, мотивів і мети дії. Основним джерелом діяльності тут є потреба. Для всіх видів мовленнєвої діяльності - це комунікативно-пізнавальна потреба. Тому мотивом читання може бути спілкування з тим чи іншим автором, книгою, одержання систематично насолоди чи пізнавального впливу тощо.

Друга фаза - орієнтовно-дослідницька - передбачає вибір засобів і способів здійснення мовленнєвої діяльності. У читанні вона спрямована на пошук необхідної книги, тексту, визначення того, яким видом читання (вголос чи мовчки) варто скористатися у певній ситуації тощо.

Третя фаза - виконавча - передбачає одержання результату в досягненні поставленої мети. Для читання це усвідомлення змісту прочитаного. Це означає, що читачеві для проникнення в смисл тексту, поданого в певній мовній формі, заданій автором, необхідно видобути з пам'яті й структури, у яких оформлений цей задум, оскільки, на думку М. Жинкіна, "кожний сприймає мовлення у своїх власних словах" [3, с.24].

Метою ж читання є вилучення інформації, засвоєння та відтворення чужої думки, створення власного писемного тексту.

Особливість початкового етапу навчання читання полягає в тому, що засвоєння прочитаного здійснюється вже тоді, коли ще не сформована техніка читання, а осмислення ускладнюється недосконалістю усного мовлення дитини. Тому досягнення синтезу між окремими сторонами процесу читання (технікою і розумінням), що забезпечує його точність, швидкість, виразність, є найважливішою метою навчання, реалізація якої здійснюється поетапно.

1.2. Особливості інтелектуального розвитку дітей молодшого шкільного віку

Інтелект (від лат. intellectus - розуміння, пізнання) - це загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка об'єднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, уява [7].

В повсякденному житті в сучасній розвинутій людині інтелект також проявляє себе у вигляді внутрішніх відчуттів і образів мислення, таких як відчуття реальності, часу, простору, себе, ритму, відповідальності, гумору, ситуації, прекрасного, небезпеки, захищеності, такту, комфорту, міри, справедливості, довіри, свободи, поваги, власної гідності та інших, і у вигляді аналітичного, образного, практичного, абстрактного, тактичного або стратегічного образу мислення.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

У молодшому шкільному віці в центр свідомості висувається мислення. Воно стає домінуючим і починає визначати роботу всіх інших пізнавальних процесів, вони інтелектуалізуються: пам'ять стає мислячою, а сприймання — думаючим. Розвивається словесно-логічне мислення, здатність міркувати логічно, хоча операції аналізу, порівняння, узагальнення та інші застосовуються учнем лише на конкретному, наочному матеріалі.

Сприймання підкоряється інтелектуальному завданню: діти вчаться розглядати й аналізувати об'єкт, виділяти частини з цілого, встановлювати зв'язки, визначати суттєві ознаки, відносити об'єкт до певної категорії. Розвивається як аналітичне сприймання, так і синтезуюче.

Пам'ять розвивається в двох напрямках — довільності й осмисленості. Довільна пам'ять виявляється в розвитку здатності ставити мнемічні завдання; інтенсивно формуються прийоми довільного запам'ятання (складання плану і повторення за ним тексту, групування матеріалу, встановлення смислових зв'язків між його частинами). Проте смислова, логічна пам'ять ще слабка: діти часто вдаються до буквального запам'ятовування. Тому вчителю важливо нічого не давати дітям для заучування, поки не переконається, що матеріал діти зрозуміли. Потрібно також вчити пригадувати, виховувати готовність до відтворення матеріалу.

Увага набуває рис довільності, але внутрішній контроль ще слабкий. Це скоріше пристосування до стандартних умов та вимог вчителя. Виявляються індивідуальні особливості уяви (в переключенні уяви, зосередженості, легкості відволікання та ін.), які треба враховувати при організації уваги на заняттях [10, с.54-60].

Рефлексія як новоутворення цього віку змінює не тільки пізнавальну діяльність учня (вона стає осмисленою), але й ставлення до самого себе й до оточуючих людей. Суттєво змінюється характер самооцінки. В першому-другому класі вона була відображенням оцінки вчителя на основі результатів навчальної діяльності. А далі вона зазнає коректування з боку товаришів. Загострюється критичне ставлення до себе, збільшується кількість негативних самооцінок. Важливо, щоб у цей період збереглося загальне позитивне ставлення до своєї особистості в цілому, що залежить, у першу чергу, від оцінок дорослих. Але одночасно наростає критичне ставлення до дорослих, тут має значення компетентність учителя, його авторитет.