8.Експресіонізм як течія літератури модернізму

Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIX ст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чверті XX ст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали.Але бачення світу експресіоністами було своєрідним: світ уявлявся їм хаотичною системою, якою керували незбагненні сили, незрозумілі, непізнанні, таємничі, і від них не було порятунку. Єдино справжнім був лише внутрішній світ людини і митця, їх почуття і думки. Саме він мав перебувати в центрі уваги письменника. А відтворювати його слід виразно, яскраво, з використанням грандіозних образів умовних, з порушеними пропорціями, надмірно напружених, з максимально чіткими інтонаціями, тобто зображати за допомогою експресивних образів із застосуванням парадоксального гротеску та у фантастичному ракурсі. Чи не найвидатніший експресіоніст Йоганнес Бехер вважав найхарактернішим для експресіонізму поетичним образом "напружений, відкритий в екстазі рот". Отже, у творах експресіоністів багато сатири, гротеску, чимало жахів, надмірної жорстокості, узагальнень і суб'єктивних оцінок реальності. Експресіонізм з'явився спочатку в малярстві (Е.Мунк, В.Ван-Гог, П.Гоген. П.Сезанн та ін.) і в музиці (Ріхард Штраус), щоб незабаром перейти і в літературу. До найвизначніших експресіоністів належать Г.Тракль і Ф.Кафка в Австрії; И. Бехер і А. Франс у Німеччині; Л. Андрєєв у Росії.

9.Творчість хемінгуея в літературознавстві

Эрнест Миллер Хемингуэй (Ernest Miller Hemingway) родился 21 июля 1899 года в Оак Парк, штат Иллинойс, США. Его отец, Кларенс Эдмонт Хэмингуэй был врачом, а мама, Грейс Холл, посвятила жизнь воспитанию детей. Эрнст был первым ребенком в семье. Литературное призвание Хэмингуэя проявилось ещё в школьные годы. После выпуска из среднего учебного заведения он решил не поступать в Университет, а переехал в Канзас, где устроился работать в местную газету Star. 1925 сборник "In Our Times" ("В наше время"). В этом сборнике косвенно отразились воспоминания детства. в 1926 году виходить "The Sun Also Rises" ("Солнце тоже восходит"), его посмертно опубликованная книга Праздник, который всегда с тобой (A Moveable Feast, 1964). Она содержит как автобиографические заметки, так и портреты литераторов-современников. В 1927 году вышел сборник рассказов "Men Without Women" ("Мужчины без женщин"), а в 1933 году - "Winner Take Nothing" ("Победитель ничего не получает") окончательно утвердили Хэмингуэя в глазах читателей как уникального автора коротких рассказов. Среди них особенно известны "Убийцы", "Счастливая жизнь Френсиса Макобера" и "Снега Килиманджаро". И все же большинству Хэмингуэй памятен романом "A Farewell To Arms" ("Прощай, оружие"), 1929 - историей несчастной любви, развивавшейся на фоне сражений I Мировой войны, о лейтенанте-американце, дезертирующем из итальянской армии, и его возлюбленной-англичанке, которая умирает родами. За первыми триумфами последовало несколько менее заметных произведений – Смерть после полудня (Death in the Afternoon, 1932) и Зеленые холмы Африки (Green Hills of Africa, 1935); последняя – автобиографический и обстоятельный рассказ об охоте на крупных животных в Африке. его единственная большая пьеса Пятая колонна (The Fifth Column, 1938), действие которой происходит в осажденном Мадриде, и самый длинный роман, первое после 1929 масштабное и значительное произведение, По ком звонит колокол (For Whom the Bell Tolls, 1940). го новый роман За рекой, в тени деревьев (Across the River and into the Trees, 1950) – о пожилом американском полковнике в Венеции – был встречен холодно. Зато следующая книга, повесть Старик и море (The Old Man and the Sea, 1952), почти единодушно была признана шедевром. За эту повесть в 1953 году Эрнест Хэмингуэй получил Пулитцеровскую премию. Это произведение повлияло также на присуждение Хэмингуэю Нобелевской премии по литературе в 1954 году. Хэмингуэй покончил с собой, выстрелив себе в лоб из охотничьей двустволки. Это произошло 2 июля 1961 года в его собственном доме в Кетчеме, штат Айдахо, США.