3. Конспекти лекцій з дисциплін

Змістовий модуль 1. Культура ділового монологічного мовлення

Тема 1. Мова і професія

План

1. Порівняльна характеристика мови і мовлення.

2. Комунікативні ознаки культури мови.

3. Мовний етикет. Мовні формули. Стандартні етикетні ситуації.

Мова – це суспільне явище, засіб формування, становлення особистості, пізнання й освоєння світу, засіб спілкування між людьми, передання і набуття досвіду.

Мова є загальним, абстрактним поняттям. Вона реалізується у мовленні, без якого стає мертвою. Мовлення – це «спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність» [9, 136]. Мовлення має індивідуальний характер, залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища у суспільстві, темпераменту, стану здоров’я та інших ознак, властивих конкретній людині.

Порівняльна характеристика мови і мовлення

МОВА	МОВЛЕННЯ
Мова – знакова система	Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження
Мова – потенційна система знаків	Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей
Мова консервативна	Мовлення припускає винятки
Мова має рівневу структуру	Мовлення – лінійне
Мову неможна оцінити	Мовлення завжди можна оцінити

Мова і культура як духовні цінності органічно пов’язані між собою. Мова – це прояв культури. Вона об’єднує всі явища культури, є їх концентрованим виявом. Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Культура мови виконує регулюючу функцію, оскільки вона впроваджує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови.

Культура мови передбачає:

– виховання навичок літературного спілкування;

– поширення і засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні;

– неприйняття спотвореної мови або суржику.

Аспекти вияву культури мовлення:

– нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

– адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

– естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

– поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Основні ознаки культури мови:

а) змістовність;

б) правильність;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

д) доречність;

е) виразність і образність.

Недоречним є вживання діалектизмів, жаргонів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями [9, 137].

Підвищення особистої культури мовлення передбачає:

– свідоме і відповідальне ставлення до слова;

– аналізування мовлення, контроль слововживання, перевірка за відповідними словниками;

– створення настанов на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань відповідно до українського правопису, посібників, довідників;

– опанування жанрів функціональних стилів;

– активне пізнання навколишнього світу, різних культур;

– удосконалення фахового мовлення.

Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Він формується історично в культурних верствах народу й передається від покоління до покоління як еталон мовленнєвої поведінки мовця, виразник загальнолюдської культури, гідності й честі.

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізняють ті, що вживаються при зав’язуванні контакту між мовцями – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання тощо.

Вибір етикетних одиниць комунікантами, передусім, залежить від таких визначальних екстралінгвістичних факторів, як:

– соціальна роль;

– вік;

– місце проживання;

– стать;

– культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними;

– характер ситуації спілкування;

– специфіка взаємин між комунікантами.