
- •Розділ 1. Праворозуміння в теорії держави і права.
- •1.1. Поняття праворозуміння та його основні напрями.
- •1.2. Праворозуміння як категорія теорії права і держави.
- •Розділ 2. Інтегративне праворозуміння: сутність та актуальне значення.
- •2.1. Історичні аспекти інтегративного праворозуміння та його сутність.
- •2.2. Роль інтегративної теорії права у формуванні праворозуміння.
- •Розділ 3. Основні концепції права в інтегративній юриспруденції.
- •Висновки.
- •Література.
2.2. Роль інтегративної теорії права у формуванні праворозуміння.
Пошуку сутності права присвячена значна кількість наукових робіт різних епох, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням. Філософи, правознавці, політичні і релігійні діячі усіх часів прагнули визначити витоки права, з'ясувати його природу. Праворозуміння є виразом різноманітних поглядів, суджень і оцінок, а також підходів щодо пізнання сутності права у вигляді окремих правових концепцій.
Інтегративні методи вивчення права відкривають справжні перспективи для з'ясування сутності і соціального призначення права та ефективності його дії в суспільстві. Останнім часом у правовій науці здійснюються спроби поєднати декілька концепцій праворозуміння. Прикладом цього є праці як західних так і вітчизняних вчених (зокрема, Г. Дж. Бермана, В. Лазарсва, І Гоймана-Калинського, Г. Іванця, І. Чернюка та ін.).
З точки зору Дж. Холла, слід виділяти юридичну та динамічну структуру права. Перша - нормативний аспект права - це система норм, яка установлює права і обов'язки суб'єктів права, друга - норми, що реалізуються -процес реалізації юридичних норм.
Згідно суджень Дж. Холла, етичні принципи (цінності, а значить і оцінки) історично мінливі. Тому він не приймає ідеї вічного, незмінного природного права. Природне право, в уявленні Дж. Холла, - це система втілених у праві етичних принципів даної епохи.
Для інтегративної юриспруденції цінність і норма права в плані етики - одне і теж. Вона відмовляється від пошуків морального виправдання діючого права поза ним самим, щоб виключити можливість критики цього права.
Поєднання нормативістського, соціологічного та природно-правового напрямків дає можливість використовувати їх переваги і в той же час ліквідувати недоліки, що властиві кожному з них окремо. На основі такого союзу досягається "синтез юридичного поняття, цінності і факта", тобто виникає "інтегративна юриспруденція".
Термін "право" в інтегративній юриспруденції мас три значення. Перше з них тісно пов'язане з природно-правовою традицією, акцент у якому робиться на "обов'язок підкорятися уряду", на "морально зобов'язуючих властивостях будь-якого правового порядку". Друге значення терміна "право" включає в себе веління держави, це те, "що держава оголосила нормою". Таке розуміння характерне для юридичного позитивізму. В даному випадку мова йде про розуміння права як позитивного законодавства в його формальних характеристиках. Слід відмітити, що вплив на розвиток інтегративної юриспруденції зробило "чисте" вчення про право Ганса Кельзена. Право як норма, і право як процес, не протистоять одне одному, а доповнюють один одного. Вони складають одне ціле, яке і слід розглядати як право.
Сильні сторони теорії Дж. Холла фактично ті ж самі, що й у теорій, які він намагається об'єднати. У той же час їй властиві й негативні моменти, зокрема до них можна віднести: зникнення чіткої межі між правовим приписом (нормою) і правовідносинами; фактичне визнання судової правотворчості; надання визначального значення для теоретичних побудов категоріям, які мають досить невизначений розпливчатий характер, наприклад, "соціально-правовий комплекс" тощо. Потрібно зазначити, що розглядаючи сильні та слабі сторони інтегративного підходу до право розуміння слід мати на увазі, що вони залежать від того, які саме підходи намагається поєднати той чи інший прихильник інтегративного підходу. В цьому підході проявляються окремі негативні та позитивні аспекти правових течій, які поєднуються.
Мабуть, інтегративний тип праворозуміння може стати найбільш адекватною відповіддю на ситуацію, що склалась, оскільки він покликаний за допомогою нового, некласичного підходу до наукової раціональності побачити право як цілісне інтерсуб'єктне явище і еклектично не об'єднати, а синтезувати теоретично вагомі моменти, що напрацьовані конкуруючими науковими теоріями.
У будь-якому разі слід віддати належне інтегративній юриспруденції, яка є єдиною в своєму роді, оскільки їй вдалося поєднати в собі положення різних і, навіть, суперечливих теорій права, які ніколи не мали між собою майже нічого спільного, внаслідок чого ми отримали визначення поняття права, в якому кожен прихильник тієї чи іншої теорії права може знайти своє власне бачення цього явища.