2. Космологізм ранньої грецької філософії

Фалес (624-547 рр. до н.е.) – родоначальник не лише античної, а й взагалі європейської філософії, один з семи наймудріших філософів античного світу. До числа найбільш відомих мудреців відносилися: Фалес, Солон, Біант, Піттак, Хілон, Клеобула і Періанд. Декілька їх афоризмів, оригінальних думок, настанов:

Солон: «1. Нічого надмірного. 2. Уникай задоволення, котре породжує страждання… 8. Навчившись підкорятися, навчишся управляти». Біант: «1. Більшість людей є дурними. 2. Берись за справу не поспішаючи, а почате доводь до кінця. 3. Слухай побільше. 4. Бери переконанням, а не силою. 5. Говори доречно. 6. Набувай у молодості благополуччя, а в старості – мудрості». Піттак: «1. Про те, що маєш намір зробити, не розповідай: не вийде – засміють. 2. Що обурює тебе у ближньому, того не роби сам… 5. Друга не ганьби і ворога не хвали: не обачливо це. 6. Володій своїм». Хілон: «1. Знай себе. 2. Випиваючи, не базікай. 3. На обіди до друзів ходи повільно, на біди – швидко. 4. Весілля влаштовуй дешеве… 10. Над тими, хто потрапив у біду, – не смійся. 11. Якщо в тебе крута вдача, проявляй спокій, щоб тебе скоріше поважали, ніж боялись». Клеобул: «1. Батька треба поважати. 2. Будь здоровий і тілом, і душею. 3. Будь любослухом, а не багатослівним. 4. Будь стриманим на язик. 5. До несправедливості стався з ненавистю. 6. Плекай благочестя… 12. Насмішкою дотепника не смійся». Періандр: «1. Що чудово? – спокій. 2. Що небезпечно? – необачність. 3. Старанність – все.. 5. Задоволення – смертні, доброчесності – безсмертні. 6. Нечесний прибуток викриває нечесну натуру. 7. Стань гідним своїх батьків». Фалес: «1. Не збагачуйся нечесним шляхом.. 3. Що важко? – пізнати самого себе. 4. Що легко? – наставляти інших. 5. Що приємно? – досягнення того, чого бажаєш. 6. Що шкідливо? – нестриманість. 7. Що стомливо? – неробство. 8. Що нестерпно? – невихованість. 9. Учи і вчись кращому. 10. Дотримуйся міри. 11. Не довіряй всім підряд. 12. Знаходячись при владі, управляй самим собою. 13. Що є божество? – те, у чого немає ні початку, ні кінця».

Слід підкреслити, що ці фрагментарні настанови (імперативи) античних мудреців були висловлені ними понад 2 500 р. тому, за 500 р. до н.е., але і на сьогодні вони не втратили своєї актуальності. У них відображені педагогічні, психологічні, моральні, виховні, глибокі життєві принципи античних філософів, котрі мають загальнолюдське значення.

З передфілософії філософські думки, ідеї формуються в теоретичну науку філософію. А першою філософською школою вважається мілетська школа (від назви міста Мілет у Малій Азії), представниками якої були Фалес, Анаксимен, Анаксимандр. Для перших філософів спільним було переконання, що за всіма змінами у природі повинна стояти первісна праматерія. Головним питанням ранньогрецької філософії було питання про першооснову речей (архе), те субстанційне начало, з якого все виникло. Представники мілетської школи відповідали на це питання з позицій наївного матеріалізму. Першоречовину буття вони уявляли в конкретно-речовій формі води – Фалес (близько 625-547 р. до н.е), повітря – Анаксимен (близько 585-525 р. до н.е.), першоосновою вважав «айперона» – Анаксімандр (близько 610-516 до н.е.).

Слід відмітити, що Фалес, його називали «першим мудрецем, природодослідником, фізиком, геометром, астрономом», за свідченнями його сучасників, був першим, хто взявся за філософію природи, відкрив, що затемнення Сонця відбувається внаслідок покриття його Місяцем, передбачив сонячне затемнення, довів, що діаметр Сонця складає одну сімсот двадцяту частину сонячної орбіти, рівно як і величина Місяця складає одну сімсот двадцяту частину місячної орбіти, назвав останній день місяця тридцятим, вписав у коло прямокутний трикутник, довів, що коло поділяється діаметром навпіл, встановив, що при перетинанні двох прямих вертикальні кути рівні. Відвідуючи Єгипет, Фалес виміряв висоту піраміди за її тінню, підмітивши момент, коли наша тінь дорівнювала нашому зросту», не потребуючи ніяких інструментів.

Початковий стихійний матеріалізм був невіддільним від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні та розвитку. Згідно з вченням Геракліта Ефеського (близько 540-480 до н.е.), першопочатком світу є вогонь, що закономірно спалахує і закономірно згасає. Вогонь у Геракліта постає і як праобраз становлення, мінливості сущого. Все тече, все змінюється, вважав Геракліт, а тому не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, оскільки і води будуть іншими, та й людина вже буде не та. Отже, Геракліта можна вважати одним із засновників діалектичного мислення, згідно з яким різноманітність сущого можна звести до певної його внутрішньої енергетики.

Не погоджувалися з Гераклітом представники елейської школи (від м. Елея) – Ксенофан (близько 570-478 до н.е.), Парменід (кінець VІ-V ст. до н.е.), Зенон (близько 333-262 до н.е.), які вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Буття – центральне поняття філософії елеатів.

Вперше в тлумаченні субстанції вони перейшли від конкретних природних стихій (води, повітря, вогню тощо) до буття як такого. Таке розуміння останнього відриває його від світу матеріальних речей і перетворює в ідею, хоч буття і залишається поцейбічним, оскільки ідеальне в елеатів ще не відірвалось від матеріального, не перетворилось у його протилежність. Висунення елеатами поняття єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного, однаково наявного в усіх елементах дійсності – це ще один крок у розвитку філософії.

Закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді останнього великого натурфілософа Демокріта (близько 460-370 до н.е.), який завдання філософії бачив у тому, щоб навчати істині. За Демокритом, ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо. Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Все навколо складається з маленьких невидимих частинок, кожна з яких вічна і незмінна. Ці частинки Демокріт називав атомами («атом» означає неподільний). Матерія, з якої створено все навколо, не може й далі поділятися на ще дрібніші часточки, бо інакше атоми вже не могли б служити будівельним матеріалом. Демокріт підвів підсумок грецької натурфілософії, представників якої цікавило передовсім питання про першоначало речей і його відношення до різноманітного світу явищ, тобто фактично завершив епоху досократиків, які в рамках натурфілософської традиції не могли пояснити характеру розвитку людського мислення, зв’язку між природним і духовним. Природно, що у бутті космологічного натуралізму людина безнадійно губилася.

Водночас поряд з матеріалістичними школами виникають філософські школи, серед яких переважають ідеалістичні орієнтації. Так, близько 532 р. до н.е. у м.Критон (Південна Італія) виникає впливова релігійно-філософська група – Піфагорійський союз, засновником якого був Піфагор (580-500 до н.е.). Першоосновою для Піфагора є кількісне відношення – число, але лід зауважити, що для нас число – це величина арифметична і математична, а для еллінів – величина геометрична, що існує у вигляді геометричних пропорцій.

Усе своє життя Піфагор сконцентрував на пошуку гармонії. У будові Всесвіту, в геометричних пропорціях, у суспільному житті, у стосунках між людьми, в усіх проявах буття і людського існування – скрізь він відшукує гармонію, яка привносить у все суще красу та благо. Одним із принципових моментів вчення Піфагора була віра у «переселення» душі після смерті людини з одного тіла в інше. Згідно з його вченням після смерті душа не може одразу звільнитися від гріхів своїх, тому повинна вселитися в інше тіло, в якому продовжує свій шлях до очищення і порятунку. Шляхи очищення грішної душі різноманітні: піст, вегетаріанство, релігійні обряди.