3. Сучасне системне уявлення про суспільство.

Суспільство –це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів. Суспільство є також система, в ході розвитку якої реалізується далеко не всі потенційні можливості, а непередбачуваність багатьох подій є загальною закономірністю.

Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес, пізнати закономір­ності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільс­тва є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії.

На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задово­лення своїх потреб і є засобом реалізації потреб людей одне в одному.

За Аристотелем, воно є втіленням притаманного від народження соці­ального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Ф.М. Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г. Гегель – як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї.

Поняття «сфера суспільного життя»відбиває різнопланові проце­си, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера – це реальний процес людської жит­тєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

Виділяють такі сфери суспільного життя:

а) матеріальну – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політичну – включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві - національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. У цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовну – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутову – охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. У центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має бути людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх. Для аналізу сутності системної організації суспільства слід ли­ше спробувати співвіднести ці поняття з системними закономірнос­тями природи, з тими передумовами, на базі яких виникає культура та цивілізація.

Перше джерело саморозвитку суспільства знаходиться в природних особливостях снування суспільства, у взаємодії суспільства і природи.

Так, ще Ш.-Л. Монтеск'є в ХУІІ ст. безпосередньо пов'язував клімат та ґрунти з політичним устроєм суспільства. Внаслідок чого виникає цілий напрямок – географічний детермінізм. Звертає на себе увагу те, що майже всі великі відомі цивілізації виникли в руслах річок, а найбільш успішний розвиток капіталістичної формації відбувся в країнах з помірним кліматом, багатими надрами та зручними шляхами сполучення.

Т. Мальтус у ХІХ ст. вважав, що безперервне прагнення населен­ня до збільшення народжуваності є основною причиною соціальних проблем. Сьогодні весь багатогранний спектр проблем, що пов'язаний з на­селенням, називають «демографічним проблемами» (кожну секунду народжується в середньому три людини; кожен рік приріст населення 100 млн. чоловік, при цьому в деяких країнах відбувається депопуляція). За теорією Мальтуса (ХІХ ст.), де з позиції біології подається досить чітка залежність між розмірами організмів та їх кількістю, яка може існувати необмежено, використовуючи ресурси біосфери та Сонця це приблизно 500 мільйонів людей. Сьогодні в 10 разів більше.

Друге джерело пов'язане з суспільними відносинами, які виникають у процесі трудової діяльності людини та з технологічними детерміна­нтами розвитку суспільства, з роллю техніки та процесу розподілу праці в суспільному устрої.

Для філософського аналізу суспільства важливим є виявлення мо­тивів і спонукань до праці та діяльності, тому що цей момент визначає ставлення людини до світу та до іншої людини. Виокремлюють декі­лька провідних мотивів:

1. підтримування власного існування (робінзонада);

2. продовження життя роду (праця батьків заради дітей);

3. задоволення самої потреби в праці, праці заради творчості;

4. боротьба з іншими людьми за привласнення продуктів праці або за­ради допомоги людям.

• Третє джерело – духовна сферав процесі реалізації того чи іншого релігійного чи світського ідеалу. Наприклад, згідно концепції А.Дж. Тойнбі, П.Сорокина – основне значення в розвитку суспільства надається морально-релігійному чиннику, завдяки релігії утворилися великі держави.