3. Методологія наукового пізнання. Основні форми.

Наукове пізнання відрізняється від будь-яких видів пізнання використанням спеціально розроблених методів. Метод – це спосіб побудови і обгрунтування системи філософського і наукового знання, це шлях дослідження і практичного перетворення дійсності, це система правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної перетворювальної діяльності людини.

Методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Наукове знання і сам процес його одержання характеризуються системністю і структурованістю. Насамперед у структурі наукового знання виділяються емпіричний і теоретичний рівні, а сукупність тих дослідницьких процедур, які ведуть до досягнення знання на цих двох рівнях, відповідно поділяється на емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження.

Ці етапи і рівні в науковому дослідженні відрізняються за певними засадами. По-перше, вони відрізняються за гносеологічною спрямованістю (на емпіричному рівні – на вивчення явищ і поверхневих зв'язків між ними, без заглиблення у суттєві відношення, а на теоретичному рівні - на розкриття причин і суттєвих зв'язків між явищами). Головним пізнавальним завданням емпіричного етапу є описування явищ, а теоретичного - їх пояснення.

Емпіричний і теоретичний рівні відрізняються за характером наукових результатів. Основною формою знання, одержаного на емпіричному рівні, є факт і сукупність емпіричних узагальнень. На теоретичному рівні знання фіксується у формі законів, принципів і теорій. Відповідно відрізняються і методи, що використовуються при одержанні цих типів знання. На емпіричному етапі пізнання використовують спостереження, експеримент, індукцію, а на теоретичному – аналіз і синтез, ідеалізацію, індукцію і дедукцію, аналогію, гіпотезу тощо.

Аналіз – це розчленовування цілісного предмета на складники (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх усестороннього вивчення.

Синтез – це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей або відносин) предмета в єдине ціле.

Абстрагування – це особливий прийом мислення, який полягає у відхиленні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням властивостей, що цікавлять нас, і відносин. Результатом абстрагуючої діяльності мислення є утворення різного роду абстракцій, якими є як окремо взяті поняття і категорії, так і їх системи.

Узагальнення – це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюються загальні властивості й ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від конкретного або менш загального поняття та думки до загальнішого поняття або думки. Наприклад, такі поняття, як «клен», «липа», «дуб» та ін. є первин­ними узагальненнями, від яких можна перейти до загальнішого поняття «листяне дерево».

Індукцією називається такий метод дослідження і спосіб міркуван­ня, в якому загальний висновок будується на основі окремих посилок.

Дедукція – це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилок при необхідності слідує висновок індивідуального характеру. Наприклад, якщо ми знаємо, що всі метали електропровідні, і якщо встановлено, що мідь відноситься до групи металів, то з цих двох посилок при необхідності робимо висновок про те, що мідь електропровідна.

Аналогія – це такий прийом пізнання, при якому на основі схожо­сті ознак об'єктів стверджується їх схожість і в інших ознаках.

Моделювання – це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), що заміщає оригінал з певних сторін, який цікавить пізнання.

Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості та відносини об'єктів, що вивчаються.

Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання виявляється також у різномуспіввідношенні чуттєвого і раціонального моментів у методах, формах пізнання, що використовуються на кожному етапі. Звичайно, чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнаннями не існує. Так, емпіричне дослідження хоча й зорієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження правильності своїх результатів у емпірії. Експеримент завжди теоретично навантажений, а будь-яка абстрактна теорія має емпіричну інтерпретацію.

Всі описані методи пізнання в реальному науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визна­чається особливостями об'єкта, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження. У процесі розвитку науки розвивається і система її методів, формуються нові прийоми і способи дослідни­цької діяльності. Завдання методології як науки полягає не тільки у виявленні та фіксації прийомів, що вже склалися, і методів дослідни­цької діяльності, але і в з'ясуванні тенденцій їх розвитку.