Питання для самоконтролю

1. Яку роль виконує діалектика?

2. Що таке закон діалектики? У чому його особливість?

3. В чому полягає закон заперечення заперечення?

4. Перелічіть основні категорії діалектики.

5. Як співвідноситься діалектика та метафізика?

6. Які Ви можете назвати альтернативи діалектики?

7. В чому особливість еклектики як альтернативи діалектики?

8. В кого з мислителів Стародавнього світу присутні елементи діалектики?

Рекомендована література

Основна:

1. Петрушенко В. Л. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IІІ–IV рівнів акредитації. – 4-е вид., – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с.

2. Філософія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. П. Щерба, В. К. Щедрін, О. А. Заглада; За заг. ред. С. П. Щерби.— К. : МАУП, 2004. — 216 с.

3. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1999. – 624 с.

4. Філософія. Курс лекцій: Навч.посібник. / Бичко І.В., Табачковський В.Г. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с.

Додаткова:

1. Вступ до філософії у конспектному вигляді. –К.,1995.

2. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К., 1986.

Лекція 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

План лекції

1. Сутність пізнавального процесу та його структура.

2. Філософське розуміння істини. Поняття практики.

3. Методологія наукового пізнання. Основні форми.

4. Наукове пізнання і творчість.

Основні поняття: гносеологія, пізнання, суб’єкт пізнання, об’єкт пізнання, агностицизм, скептицизм, істина, заблудження, практика, метод, методологія, творчість, інтуїція.

1. Сутність пізнавального процесу та його структура.

Гносеологія – розділ філософії, в якому з'ясовуються природа пізнання, його рівні, методи, форми, закономірності, можливості, труднощі та суперечності. Метою гносеології, з одного боку, є пошук істини, з іншого саме пізнання. Це вимагає, по-перше, дослідження способів пізнання, по-друге, встановлення можливостей пізнання.

Орієнтація в світі завжди припускає адекватне відтворення дій­сності. Це відтворення і складає суть пізнавального відношення до світу.

Пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, понятійного відображення дійсності у свідомості людини, спрямоване на отримання нового знання. Пізнавальна діяльність складається із взаємодії суб’єкта пізнання із об’єктом пізнання.

Суб’єкт пізнання – той, хто пізнає, здійснює пізнавальну діяльність (індивід, соціальна група).

Об’єкт пізнання – те, що пізнається (речі, явища, процеси та ін.). Об’єктом пізнання є не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що введена у практику людства і становить коло її пізнавальних інтересів.

У філософії існують два протилежних підходи до з'ясування сут­ності процесу пізнання, його джерела, здатності людського розуму ві­добразити істину. Для ідеалістичної філософії пізнання – це процес діяльності самої людської свідомості, результат останньої. Зміст знан­ня з точки зору такого підходу ми ніби отримуємо не з об'єктивної дійсності, а з самої свідомості, котра є джерелом пізнання. Є філософи цього напрямку, які взагалі вважають неможливим пізнання сутності речей, бо, мовляв, людина здатна пізнавати лише явища.

Для матеріалістичної філософії пізнання процесом вияву самої сутності людини, її можливостей є адекватне відображення у свідомості того, що вона пізнає. Джерелом пізнання у такому розумінні є не свідо­мість людини сама по собі, а відображувана нею об'єктивна дійсність, яка не залежить від людини, її свідомості. Остання є лише засобом пі­знання, а не джерелом його, бо зміст знання знаходиться за межами свідомості.

Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на та­ких принципах:

Принцип об'єктивності – найважливіший імператив теорії пізнан­ня. Він ґрунтується на визнанні будь-якого пізнавального об'єкта частиною об'єктивної реальності, незалежної від людини. Це вихідна вимога до дослідника – вивчати реальний об'єкт, як первинне начало, що знаходиться за межами людської свідомості та відображається нею.

Принцип пізнаванності – один з основних принципів наукової гносеології. Коротко його можна визначити так: світ пізнаванний, сут­ність речей і явищ потрібно з'ясовувати через тенденції (закони) їх ста­новлення та розвитку. Свідченням цього є досягнення в різних галузях науки та техніки.

Принцип відображення – полягає в тому, що знання, їх зміст є результатом рефлексії останніх у свідомості людини.

Принцип практики – це визнання за практикою ролі основного кри­терію істини, рушійної сили пізнання, його мети та джерела.

Принцип конкретної істини – можна сформулювати так: істина завжди конкретна, її можна точно визначити. По-перше, вона повинна бути зрозумілою, логічною. По-друге, конкретність істини означає, що кожне наукове положення, об'єктивний закон повинні роз­глядатися з урахуванням конкретних умов, в яких вони виявляються та діють. Наприклад, закон всесвітнього тяжіння в умовах Землі та Мі­сяця діє неоднозначно. На Землі, оскільки маса її більша, то більшим є і притягання.

Принцип історизму – означає розгляд предметів, явищ чи процесів в їх розвитку, змінах, саморусі: як те чи інше явище виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і чим стало.

Принцип єдності теорії пізнання та діалектики – важливим підґрунтям наукової гносеології та полягає у застосуванні в проце­сі пізнання законів, категорій та принципів діалектики.

Основні гносеологічні позиції щодо можливостей людського пізнання:

1. Гносеологічний оптимізм – визнає принципову можливість пізнання, тобто людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати надійні, достовірні знання.

2. Агностицизм(грец. непізнаванний) – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності.

3. Скептицизм (грец. skeptikos – недовірливий, той, хто досліджує) – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.