4. Альтернативи діалектики. Метафізика.

Альтернативами діалектики є софістика, еклектика, догматизм та релятивізм. Коли мова йде про альтернативу діалектики, маємо на увазі протилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духовного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та методологічні настанови.

Софістика (з грец. – міркування, що будується на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма ознаками наближається до метафізики. Вона функціонує на основі неправильного вибору вихідних положень, абсолютизації хибних доведень, визначень, на висуваннях на перший план другорядних властивостей, на використанні різних значень одного й того ж слова та ін. Їй властива й свавільна інтерпретація фактів, що призводить до агностицизму. На відміну від неї, метафізика все ж має об'єктивні основи, є формою світогляду і дає певні уявлення про світ. Софістика виступає альтернативою діалектики лише тоді, коли розглядаємо діалектику як логіку (науку про форми відображення).

Еклектика (з грец. – вибираю) – ґрунтується на випадковому поєднанні знань різних сторін предметів, на недооцінці, ігноруванні суттєвих відмінностей, на суб'єктивістському поєднанні положень різних вчень тощо. Простіше кажучи, це словесна мішанина, яка не є ні теорією, ні наукою.

Догматизм (з грец. – положення, що приймаються на віру). Це антиісторичний розгляд проблем, коли при їх вирішенні не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм - це характеристика консервативного мислення, яка відображає закостенілість людської думки, її нездатність до саморуху.

Протилежним догматизму є релятивізм (з грец. – відносний). Це пізнавальна концепція, яка виходить з перебільшення моменту відносноті істини. Тому релятивізм виступає як метафізичне тлумачення істини. Тобто альтернативою діалектиці.

Метафізика, або метафізичний метод мислення. У цьому плані метафізика розглядається як антидіалектика. В значенні «антидіалектика» термін «метафізика» запровадив у філософію в XIX ст. Гегель.

Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання мають наступні особливості.

1. У розумінні зв'язків предметів та явищ. Діалектика визнає взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ, а метафізиці притаманні роз'єднання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в метафізиці відображаються лише безпосередні, зовнішньо очевидні взаємозв'язки, тоді як глибинні, внутрішні зв'язки залишаються поза увагою.

2. У розумінні спрямованості розвитку. Діалектика вбачає джерело руху і розвитку у внутрішній суперечності речей і явищ, у єдності та протидії протилежностей. Метафізика заперечує внутрішнє джерело розвитку – саморозвиток. Причину розвитку природи і суспільства вона вбачає в якомусь зовнішньому поштовху, тобто знаходить його поза самими предметами і явищами.

3. У розумінні характеру розвитку, «механізму» переходу від старої до нової якості. З точки зору діалектики таким «механізмом» є єдність поступового, кількісного і стрибкоподібного, якісного розвитку. Метафізика розглядає розвиток або як «стрибок» якості, або тільки як просте, кількісне зростання того самого, тільки як зменшення або збільшення, як повторення тих самих станів.

4. У розумінні спрямованості розвитку. Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається за аналогією за спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі. Метафізика і тут займає односторонню позицію, абсолютизуючи або всезагальне піднесення, або всезагальний занепад, регрес, або круговий, застійний характер усякого розвитку, таким чином фактично заперечуючи його.

5. У розумінні методу пізнання. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість.

Отже, метафізика – це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або спрощено розглядаються взаємозв'язки і взаємодії явищ та предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення об'єктів без їх якісної зміни.