2.3. Закон заперечення заперечення

Це один із основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, авід простого до складного, від нижчого до вищого.Наприклад, зерно дає життя стеблині, а вона перетворюється на колосок, а в результаті ми маємо знову первісне зерно, щоправда, не одне. Іншими словами, тут спостерігається немов би повернення до старого, але на новій основі.

В основі закону лежить діалектичне заперечення як об'єктивний і суттєвий момент процесу розвитку. Діалектичне заперечення означає не просте знищення чи механічне відкидання старої якості, а її подолання. зняття. Воно включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного, що міститься у старій якості, і тим самим становить умову подальшого розвитку, можливість нового заперечення.

Процес розвитку відношення протилежностей у рамках певної суперечності має такі етапи: 1) вихідний стан об'єкта; 2) розгортання протилежностей, роздвоєння єдиного, перетворення об'єкта — набуття нового якісного стану (перше заперечення), поява нових протилежностей; 3) розгортання нових протилежностей, роздвоєння єдиного (як нової якості), перетворення об'єкта — набуття нової якості (друге заперечення), і т.д. В цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес розвитку — запереченням заперечення. Сутність закону заперечення заперечення полягає у відображенні напрямку і форми процесу розвитку в цілому.

Важливо підкреслити, що розвиток – це складний і суперечливий процес. У ньому є і висхідна, і низхідна лінії, і прогрес, і регрес. Нелогічно виключати регрес з розвитку. Бо регрес – це теж форма розвитку, хоч і за низхідною лінією. Закон заперечення заперечення, як і інші закони діалектики, є законом будь-якого розвитку, будь-якого руху взагалі і не лише за прогресивною висхідною лінією, а й за низхідною, регресивною.

Закон заперечення заперечення – це закон великого масштабу. Він виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно – стебло – нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська «тріада»: теза – антитеза – синтез) або заперечення заперечення. Отже, особливостями даного закону є те, що він здійснює свої «оберти», коли є певний цикл.

3. Категорії діалектики.

У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування.

Категорії діалектики – це всезагальні форми мислення, форми абстрагування, то вони не даються у відчуттях – їх не можна побачити, відчути, спробувати на смак тощо. Вони є результатом діяльності нашого мислення.

Категорії (від греч. kategoría – висловлення, обвинувачення; ознака) у філософії, найбільш загальні і фундаментальні поняття, що відбивають істотні, загальні властивості і відносини явищ дійсності і пізнання. Категорії виникли і розвиваються як результат узагальнення історичного розвитку пізнання і суспільної практики. Категорії філософії відрізняються від будь-яких понять своєю всезагальністю.

Основними категоріями діалектики є: суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дій¬сність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п. є також парні філософські категорії: Одиничне, особливе і загальне, дійсність і можливість, причина і наслідок, необхідність та випадковість та ін.

Одиничне– це те неповторне, що належить тільки даному окремому предмету, його якісна відмінність від інших предметів і явищ (окреме явище, предмет, людина, рослина, планета, моральна настанова, одна конкретна дiя людини).

Загальне– це об'єктивно iснуюча спiльнiсть предметiв, явищ, властивостей, зв'язкiв. Загальне – це те, що повторюється в багатьох одиничних речах та явищах, сторона, складова цих одиничних реальностей. Прикладом загального може бути рослина, тварина, живий органiзм як клас об'єктiв реальної дiйсностi. Формою загальностi зв'язкiв в природi та суспiльствi виступає закон.(«Всі яблуні – плодові дерева», як загальне виступає «плодові дерева».)

Проміжною ланкою між одиничним і загальним є особливе.

Особливе– це те, чим один предмет відрізняється від інших предметів і водночас зв'язаний з ними. (Наприклад, поняття «українець» виступає як загальне по вiдношенню до кожного українця, але як особливе по вiдношенню до поняття «слов'янин»).

Дійсність– це все те, шо реально існує і функціонує, містить в собі власну сутність і закономірність, а також результати своєї дії: дійсність є об'єктивна реальність у всій її конкретності і виявах.

Можливість– це те, що виникає на основі об'єктивних закономірностей, але ще не здійснилось, не стало дійсністю: воно може виникнути, існувати, стати дійсністю тільки за певних умов – сукупності сприятливих чи несприятливих факторів (Наприклад, тривала спека при бездощовій погоді викликає засуху, засуха – неврожай, той нестачу продуктів, їх нестача – голод, він – страждання, незадоволення та ін.Існує і багато можливостей, які можуть бути істотними або неістотними, а здійснення однієї можливості означає нездійснення інших можливостей.

Причина – явище, яке викликало інше явище. Наслідок – явище, яке зумовлено іншим явищем. Сам цей зв'язок називається причинним, або каузальним. Слід зауважити, що між причиною і наслідком існує строга послідовність у часі: спочатку виникає причина, а згодом — наслідок. (Все відбувається за правилом «після того, як»«настало те і те». (Наприклад, ніч не є причиною дня, хоч і передує йому, зима не є причиною весни і літа, тим більше молодість – не причина старості, причиною грому є не блискавка, хоча вона сприймається першою).

Причинний зв’язок може бути і необхідним, і випадковим.

Необхідність – це те, що здійснюється з внутрішньою неминучістю, що «повинно бути», «неможливо, щоб не було». Необхідність проходить у суворо визначеному порядку, при визначенні сукупності умов. Необхідність зв’язана з неминучістю, обов’язковістю і глибоко діючими причинами.(Так, закон всесвітнього тяжіння діє з необхідністю. Необхідним для живих організмів є обмін речовин).

Випадковість може бути, а може й не бути. (Зерно може склювати птах або воно може згнити від надлишку вологи; дитина може через хворобу не піти своєчасно в перший клас). Найглибша основа випадковості коріниться в тому, що світ не є якимось одним-єдиним причинно-наслідковим ланцюгом, їх безмежна кількість. В місцях переплетення тих чи інших процесів випадають окремі ланки, де і виникає щось випадкове. Випадковим стає подія, що не випливає з внутрішньої сутності того чи іншого процесу, воно тимчасове і нестійке, бо породжуюча його сила не в самому предметі, речі, явищі, а поза ним – у зовнішніх умовах і обставинах.