2. Основні форми буття.

Онтологія вивчає не тільки різні способи існування, але й розмаїтість типів, об’єктів і процесів, які ми можемо назвати видами буття:

1. Буття речей (світ матеріальних об’єктів і процесів як природних,так і штучних).

а) «перша природа», тобто об’єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від суспільства; сукупність природних умов існування людського суспільства;

б) «друга природа» – сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, тобто речей і явищ, створених людиною в процесі перетворення «першої природи».

2. Буття ідеального, духовного (Бог, числа, ідеї Платона, гегелівська абсолютна ідея та ін.).

3. Буття людини з усім багатством її внутрішнього світу і зовнішньої поведінки. Цьому виду буття буде присвячено ряд тем у наступному розділі нашого курсу.

4. Буття суспільства (соціуму). З ним пов’язане існування і динаміка таких об’єктів, як, наприклад, нація, держава, культура тощо.

5.Буття інформації. Цей вид буття (як і особливий спосіб віртуального існування) ми виділяємо, щоб підкреслити те нове в сучасному світі, що пов’язано з комп’ютерною революцією та її впливом на рішення засобів комунікації. Тут мається на увазі, наприклад, буття файлів у комп’ютері, сайтів чи електронних книг і газет в Інтернеті,гіпертекстів у інтернетівському кіберпросторі та ін.

Концептуально різні тлумачення буття постають основою для класифікацій та оцінок різних філософсько-світоглядних позицій. Отже, буття– це розгорнуте розуміння простору не лише як фізичного, ай психологічного та соціально-історичного феномена, інакше буття залишилося б принципово безструктурним, не вміщеним у простір. Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу.

Таким чином, сутність онтології виявляється в аналізі відношень, зв’язків та взаємодій між такими категоріями і поняттями як світ, матеріальне, духовне, об’єктивне, реальне, суб’єктивне, ідеальне, матерія, свідомість та іншими.

3. Співвідношення категорій «буття», «субстанція», «матерія».

Світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб’єкт діяльності, котрий створює власний світ – світ людського буття. Неможливо зрозуміти предмет онтології, з чим вона має справу без ґрунтовного вивчення того, як змінювалося уявлення про буття,його властивості в ході історичного розвитку філософії.

Однією з центральних проблем онтології є проблема виділення серед можливих видів світового буття якогось субстрату конкретних видів буття, що у філософії пов’язано з обґрунтуванням категорії «субстанція». Категорія субстанції (від лат. substantia – те, що покладено в основу). У загальних рисах субстанцію розуміли як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це є буття, яке визначає все суще.

Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:

– незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;

– субстрат як носій певних властивостей, те, що зв’язує властивості в щось єдине. У даному разі під субстанцією розуміється тіло, річ, речовина.

Проблема субстанції виникає тоді, коли людська думка з усім різноманіттям речей і подій миру прагне знайти незмінну і стійку єдність, виявити такий глибинний вид буття, який послужить причиною появи всіх інших видів буття, а сам не має інших причин існування, окрім самого себе. Зіставлення духу і матерії як двох різних субстанцій породжує концепції відповідно ідеалістичного або матеріалістичного типу.

Матерія є однією із субстанцій. Природу також можна розглядати як одну із субстанцій (наприклад, як це має місце у Б. Спінози), припускаючи матеріальну основу, що забезпечує життя людини (гідро-, атмо- і біосфера).

Таким чином, матерія – це філософська категорія, яка відображає загальні універсальні властивості навколишнього світу. Вона існує лише в різноманітті конкретних об’єктів, через них, а не поряд з ними. У цьому визначенні підкреслюється, що об’єктивна реальність існує незалежно від свідомості (первинна щодо неї) і є джерелом наших знань (відображається нашою свідомістю). Матерія має атрибутивні властивості:

– абсолютність (вона єдина об’єктивна реальність, яка є причиною для самої себе, вона вічна, незнищувальна);

– невичерпність різноманітності матеріального світу;

– системно-структурна упорядженість матерії.