5. Марксистська філософія

Марксизм, який виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення в розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Її авторами були німецькі філософи Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).

Філософія марксизму є складовою більш широкого вчення – марксизму. До його складу, крім філософської складової, входять також теорія економічного розвитку суспільства – політична економія і теорія соціально-політичного розвитку – «науковий комунізм». Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов’язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв’язку та взаємодії.

Філософські погляди Маркса й Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці – «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна з Енгельсом «Німецька ідеологія», «Анти-Дюринг» та «Діалектика природи» Енгельса.

Філософією марксизму є діалектичний матеріалізм. Її творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику, поставивши її на матеріалістичну основу. Вони поширили матеріалізм на розуміння історії та суспільних явищ – створили історичний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння історії.

Дещо інший варіант філософії реконструюють на основі ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією для розуміння людини (суб’єкта) і світу (об’єкта) вважається матеріальна практика (матеріалістично переосмислена ідея активності Фіхте – Гегеля), а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія «відчуження» (приватна власність, капітал як «відчуження» людини, яке необхідно подолати).

Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної й, отже, культурно-історичної істоти. Слід зазначити, що тлумачення пізнання як суспільного явища у філософії стало домінуючим тільки у XX ст. Щодо цього марксизм значно випередив свій час.

Згідно з Марксом, життя суспільства ґрунтується на матеріалістичному виробництві, яке включає продуктивні сили (знаряддя праці, кваліфікація робітника) і виробничі відносини (спосіб організації праці, який визначається формами власності на знаряддя виробництва). Історичний розвиток суспільства зумовлений розвитком продуктивних сил (техніки), що призводять до зміни виробничих відносин. Відповідно до форм цих відносин (форм власності) Маркс відокремив кілька універсальних етапів в історичному розвитку людства: первісний комунізм, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм (з двома фазами – соціалістичною і власне комуністичною).

По суті, вся марксистська філософія – це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращій. Цій ідеї підпорядковані всі її складові – онтологія, гносеологія, аксіологія тощо. К. Маркс зазначав у «Тезах про Фейєрбаха»: «Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його».

Таким чином, основними рисами марксистської філософії є:

· марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого;

· розповсюдження діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства – спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості;

· обґрунтування матеріалістичного розуміння історії;

· відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес;

· у марксистській філософії практика як людська предметна діяльність включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.