2. Способи державного впливу на ефективність інноваційної діяльності

Центральне місце в системі прямого державного впливу на ІП займає фінансування НДДКР і інноваційних проектів з бюджетних засобів. Важливо підтримувати раціональне співвідношення під час фінансування організацій, що здійснюють НДДКР і інноваційну діяльність (базове фінансування), і під час виділення засобів на разові конкретні інноваційні проекти (цільове фінансування). Велику роль у створенні початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання НДДКР і державні замовлення на інноваційну продукцію. Ефективність ІП істотно підвищується при організації конкурсів у розподілі бюджетних засобів. Для цього створюються спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди.

Винятковою прерогативою держави є правове регулювання ІП за допомогою законодавчої фіксації статусу наукової й інноваційної діяльності, захисту прав науковців, розробки механізмів реалізації інноваційної політики. Захист прав суб'єктів інноваційної діяльності ґрунтується на законодавчих актах з питань інтелектуальної власності і державної патентно-ліцензійної системи. Механізми санацій і процедури банкрутства для інноваційних суб'єктів повинні бути зм'якшені. Також повинна бути обмежена дія антимонопольних механізмів відносно найважливіших інноваційних проектів.

Істотним елементом прямої підтримки інновацій є формування державної інноваційної інфраструктури засобом створення мережі центрів поширення нововведень і консультацій. Держава сприяє також формуванню ринку інновацій, даючи інформацію в державних виданнях про виставки, біржі, ярмарки, конференції і т.д. Саме держава може виступати як агент ринку, наприклад, під час купівлі і продажу ліцензій.

Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування ІП країні і за кордоном, а також пошук ефективних технологій для широкого впровадження через свої представництва. Важливі також заходи моральної підтримки у вигляді присвоєння почесних звань і нагород, відвідування державними керівниками чільних інноваційних організацій. Серед заходів непрямого впливу застосовується пільгове оподатковування.

У зв'язку зі значними масштабами багатьох інноваційних проектів і відносно низькою швидкістю обороту засобів у період здійснення нововведень актуальними стають механізми пільгового кредитування. Додаткове джерело засобів на інноваційний розвиток підприємства одержують при проведенні державою політики прискореної амортизації основних фондів. У світовій практиці склалися дві основні моделі прискореної амортизації:

Доступу до передових інноваційних технологій сприяє державна підтримка фінансового лізингу, здійснюваного у вигляді посередницької операції. Така операція полягає в асигнуванні засобів для викупу машин і устаткування у виробника з наступною їхньою передачею юридичним і фізичним особам у тимчасове користування за встановлену плату.

У ряді держав застосовуються також заходи для стимулювання франчайзингу. Це один зі способів поширення нововведень, заснований на праві створення підприємства, якому надаються нововведення на визначений період, що фіксується договором.

До дійових заходів відноситься державне страхування ризикового (венчурного) підприємництва. Широко застосовується субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частину акцій, які можуть забезпечити прибуток держави у разі успіху проекту.

У перехідний період економіки України велику роль відіграє державне сприяння формуванню ФПГ, які здатні об'єднати в один комплекс науково-технічні структури Національної академії наук України і вузи, фінансові і виробничі ресурси. Відповідно до Указу Президента "Про фінансово-промислові групи" статус ФПГ одержують об'єднання, створені з метою технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентноздатності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Чільне місце в державній підтримці структур, які забезпечують самовідтворення інноваційних механізмів, займають спеціальні формування, так звані інноваційні соціогеми. До таких формувань належать інкубатори інноваційного бізнесу – наукоміста, технопарки, технополіси. Вони створюються з залученням засобів організацій різних форм власності і забезпечують проходження нововведень через усі стадії – від ідеї до впровадження. В Україні для формування технопарків найбільш перспективними є промислові об'єкти оборонних комплексів колишнього СРСР у таких великих агломераціях, як Харків, Київ, Дніпропетровськ, де є розвинуті структури науково-дослідних інститутів і навчальних закладів.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері базується на загальних принципах: взаємної вигоди, недопущення дискримінації, еквівалентної технологічної залежності сторін. Як і під час впливу на внутрішні ІП, тут використовуються прямі і непрямі методи. До прямих методів відносяться безпосереднє державне ініціювання і фінансування з бюджету дво- і багатосторонніх міжнародних інноваційних програм і проектів, спільних підприємств, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів, створення спеціалізованих фондів і т.д. З цією метою державні установи створюють юридичну базу міжнародної кооперації як для законодавчого опрацювання інноваційних питань, так і для укладання міжнародних договорів і угод з метою участі в роботі спільних органів. До непрямих методів відносять податкові і кредитні пільги учасникам співробітництва, митне регулювання, експортні й імпортні квоти, міжнародні патентно-ліцензійні угоди і механізми їхньої реалізації.

Головною метою міжнародної науково-інноваційної політики держави є підвищення глобальної національної конкурентноздатності або підтримка високого рівня життя нації за рахунок застосування ефективних технологій, використання переваг міжнародного поділу праці і забезпечення чільних позицій на світових ринках за рахунок постійного підвищення кваліфікації кадрів і удосконалювання інноваційних механізмів.