2.Податки в системі макроекономічних регуляторів.

Важливим елементом фінансового регулювання економіки є по датки. У процесі стягування податків з платників важливо не лише наповнити державний бюджет необхідними коштами, а й зробити це у такий спосіб, щобплатники не втратили зацікавленості у продуктивній діяльності, легальному веденні бізнесу та отриманні доходів.

Питання з «кого», «скільки» та «як» стягувати податки визначаються податковою системою країни. Податкова система країни передбачає існування певних видів податків, правил їх збирання та органів влади, що забезпечують до тримання цих правил.

Податками називаються обов’язкові відрахування, які держава отримує з економічних суб’єктів у бюджет. Податки стягуються з різних економічних суб’єктів за різними ставками, принципами, мають різне призначення і виконують різні функції.

Питання «з кого стягувати податки», вирішується визначенням суб’єктів оподаткування, або іншими словами, – платників податків.

Суб’єктами оподаткування стають:

– власники доходів – фізичні (домогосподарства) та юридичні (підприємства, організації, установи) особи;

– власники майна (землі, інших засобів виробництва та нерухомості);

– споживачі товарів і послуг.

Безпосередньо об’єктом оподаткування – тим, з чого (з якоїбази) платник сплачує податок – може ставати:

– заробітна плата;

– дохід від підприємницької діяльності;

– проценти, одержані за банківськими депозитами або цінними паперами;

– корпоративний прибуток (прибуток підприємств);

– фонд заробітної плати;

– майно;

– реалізація товарів тощо.

Функції податків:

фіскальна- приймають участь у формуванні державного бюджету країни, який1 використовується для задоволення загальнолюдських потреб;

регулююча- вплив податків на розподіл доходів у суспільстві: між державою, фізичними і юридичними особами.

Класифікація податків .

І. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.

1. прямі – які безпосередньо стягуються з фізичних та юридичних осіб до державного бюджету ( прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на землю, на майно);

Особистий прибутковий податок, або податок з доходів фізичних осіб.

Платниками податку є фізичні особи – наймані працівники та підприємці. Об’єктом оподаткування стає заробітна плата найманих пра цівників та особисті доходи підприємців, одержані за виконувані ними функції управління бізнесом.

Податок на прибуток корпорацій або податок на прибуток підприємств.

Платниками цього податку є юридичні особи – підприємства, установи. Об’єктом оподаткування стає прибуток корпорації (підприєм ства) незалежно від сфери діяльності, у якій він отриманий.

Податок на майно або капітал.

Платниками цього податку стають власники майна та капіталу –землі, будинків, транспортних засобів, будівель, споруд, устаткування тощо. Податок виконує перерозподільну функцію, оскільки дає можливість поповнювати державний бюджет за рахунок доходів багатших громадян – власників майна та капіталу. Відтак, створюється джерело для соціальних виплат біднішим верствам суспільства.

2. непрямі – включаються у вартість товарів, сплачують особи ,які здійснюють покупки цих товарів ( в Україні ПДВ,Акциз, мито).

Акциз.

Є податком на споживання, що стягується у момент придбання певного товару і передбачає фактичне вилучення частини доходу споживача. Акциз стає частиною ціни (відсотком ціни) не всіх, а лише деяких, так званих, «підакцизних» товарів. Зазвичай, такими товарами є горілчані вироби, цигарки, ювелірні вироби тощо. Перелік таких товарів визначається урядом.

Податок на додану вартість (ПДВ).

Сплачується майже з усіх товарів, тому його називають універсальним акцизом. Оскільки ПДВ закладається у ціну товарів, що купуються кінцевими споживачами, то саме вони стають фактичними платниками цього податку. Продавці, як правило, зазначають у товарних чеках та цінниках дві ціни – без ПДВ та з ПДВ, намагаючись підкреслити цим те, що саме податок на додану вартість збільшує ціну для споживача.

Мито.

Це, зазвичай, податок на товари, що імпортуються, але іноді встановлюється й на експортовані товари. Платниками імпортного мита стають підприємці, що ввозять товар з за кордону, тому він може виконувати функцію захисту вітчизняних виробників від конкуренції іноземних. Але імпортне мито, що робить імпортовані товари дорожчими, зрештою, сплачує кінцевий споживач імпортованого товару.

ІІ. За об’єктом оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємства.

Податки на споживання сплачуються не при отримані доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого і нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз - при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

ІІІ. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Відповідно до їх розподілу між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються у певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, насамперед установлений законодавчими актами, а може відбуватися у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів здійснюється щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів влади без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За Податковим кодексом України, що почав діяти з 1 січня 2011 р.,з українських платників стягуються такі основні податки:

– податок на доходи з фізичних осіб;

– податок на прибуток підприємств;

– податок на додану вартість;

– акцизний податок;

– мито;

– плата за землю;

– екологічний податок;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

– єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

– єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування.

Питання «скільки стягувати податку», вирішується при встановленні податкової ставки.

Податкова ставка – це співвідношення між вилученою у вигляді податку частиною доходу та загальною величиною доходу (майна),що оподатковується. Наприклад, податкова ставка 20% при оподаткованому доході у 2000 грошових одиниць означає, що 400 одиниць має бути сплачено державі.

Зв’язок між податковою ставкою (t1), стягнутою величиною податку (T1) та доходом (Inc) відображає формула:

Саме на величину сплачених державі податків зменшується дохід у розпорядженні кожного платника податку. Зокрема, у розглянутому нами прикладі дохід у розпорядженні платника становитиме 1600 одиниць (1600 = 2000 – 400).

Кількісні значення податкових ставок для різних податків фіксу ються у податковому законодавстві. Знаючи податкові ставки та прогнозуючи доходи, можна передбачати надходження до бюджету.

За сучасним законодавством України, діють такі податкові ставки за основними податками:

Вид податку Податкова ставка

Податок з доходів фізичних осіб: 15% від суми, що не перевищує десяти мінімальних зарплат, 17% від суми, що перевищує вказаний обсяг.

Податок на прибуток підприємств: 21% у 2012 р., 19% у 2013 р.,16% у 2014 р.

Податок на додану вартість: 20% у 2011 – 2013 рр.,17% у 2014 р.

Питання, як стягувати податки, є важливим з огляду на цілі, які визначає суспільство та уряд, що покликаний втілювати суспільні інтереси. Використовуючи податки, можна досягати альтернативних (протилежних) цілей:

– зменшення диференціації у розподілі доходів або її збільшення;

– стимулювання економічного зростання або його стримування.

Для зменшення диференціації у розподілі доходів використовується прогресивне оподаткування. За прогресивного оподаткування при збільшенні доходу збільшується і податкова ставка. Інший принцип втілює пропорційне оподаткування доходів, при якому усі доходи оподатковуються за однаковою ставкою. Прогресивні ставки прибуткового податку з громадян застосовуються у більшості європейських країн. Зокрема, до найвищих доходів (таких, що перевищують визначену у кожній країні межу) можуть застосовуватися такі ставки: у Німеччині – 45%, у Франції та Великій Британії – 50%, у Нідерландах – 52%.

Елементи прогресивного оподаткування з незначною диференціацією податкових ставок при стягненні податку з фізичних осіб використовуються й в Україні. Ставка у 15% застосовується для доходів, що не перевищують десяти мінімальних зарплат, а для більш високих доходів діє ставка у 17%.

Приклад. Найманий працівник отримав заробітну плату у розмірі 15180 грн. Як нараховуватиметься податок з доходу фізичної особи у 15180 грн. при прогресивному оподаткуванні?

З 1 жовтня по 30 листопада 2012 р. мінімальна зарплата в Україні становила 1118 грн. Частина зарплати у розмірі 11180 грн. оподат ковуватиметься за ставкою 15% (11180 0,15 = 1677 грн.), а частина, що перевищує цю межу і становить 4000 грн. (15180 – 11180 = 4000) –за ставкою 17% (40000,17 680 грн). Загальний обсяг податку становитиме 2357 грн (1677 + 680 = 2357).

Для стимулювання економічного зростання використовується зменшення ставки оподаткування прибутку корпорацій (підприємств). Зрозуміло, що за меншої частки податку, стягнутого державою, під приємці мають більші можливості інвестування у розширення вироб ництва.

Зменшення ставки оподаткування прибутку корпорацій стало визна чальною рисою податкових реформ європейських країн у 2000-х рр. Зокрема, у Чехії відбулося зниження ставки з 35% до 21%, у Словаччині – з 40% до 19%, у Польщі – з 34% до 19%, у Литві – з 29% до 19%.

В Україні діючим законодавством передбачено скорочення упродовж 2011 – 2014 рр. ставки податку на прибуток підприємств з25% до 16%.

Податки взагалі та податок на прибуток, зокрема, є важливим елементом середовища, у якому працюють підприємці. Привабливість або непривабливість країни для ведення бізнесу визначається за такими показниками стягненням податків, як кількість податкових платежів, частка прибутку, що сплачується у вигляді податку. У міжнародному рейтингу «Сплата податків – 2010» Україна, на жаль, займала одне з останніх (181 е) місць у світі. Зокрема, цим і зумовлювалася необхідність прийняття у 2011р. нового Податкового кодексу України.

Для зменшення диференціації у розподілі доходів та для стимулювання економічного зростання можуть використовуватися податкові пільги.

Податкова пільга – це перевага, що надається окремим платникам податків. Вона може втілюватися у різних формах, а саме:

– зменшенні об’єкта (бази) оподаткування;

– застосуванні нижчих податкових ставок;

– використанні деякими платниками спрощеної системи сплати податків, обліку та звітності.

Зазвичай, податкові пільги використовуються з метою підтримки певних соціальних прошарків суспільства або певних груп виробників.

Типовими податковими пільгами є такі:

Неоподатковуваний мінімум заробітної плати – стандартна знижка на оподатковувану зарплату з урахуванням прожиткового мінімуму та наявності непрацездатних членів родини,що перебувають на утриманні працюючих осіб – дітей, осіб похилого віку.

Капітальні знижки – щорічні зменшення оподаткованого прибутку на частину, що отримана з використанням устаткування, яке передбачає енергозберігаючі та екологічно чисті технології.

Податковий кредит – зменшення суми оподатковуваного прибутку на величину інвестицій в інновації та видатків на науково дослідні та конструкторські розробки.

Соціальні знижки – зменшення оподатковуваного прибутку підприємства на величину витрат, що забезпечують здійснення соціальних програм, наприклад, працевлаштування молоді, створення додаткових робочих місць для людей з обмеженими можливостями тощо.

Прискорена амортизація – швидше, ніж звичайне, відтворення технічно досконалішого обладнання та устаткування шляхом вклю чення його вартості у витрати впродовж коротшого часу. Це дає змогу зменшити суму оподаткованого прибутку.

Податкові пільги призначені для використання у якості стимулу до певної діяльності, прогресивних змін виробництва або у якості засобу соціальної підтримки певних верств. У цьому полягає їх прогрессивна роль. Водночас, застосування податкових пільг означає втрату частини доходів державного бюджету. Якщо вибір урядом платників, до яких застосовуються податкові пільги, є хибним, то суспільство втрачає більше, ніж набуває внаслідок їх застосування.

До прийняття Податкового кодексу в Україні існували сотні податкових пільг, а бюджет через це втрачав до 10% усіх надходжень.

Сьогодні українським законодавством передбачені податкові пільги, що спрямовують підприємців на вдосконалення технологій виробництва та передбачають підтримку малого бізнесу. До них, зокрема, належать:

– звільнення від оподаткування 80% прибутку, отриманого від продажу енергозберігаючих товарів власного виробництва промислового призначення;

– звільнення від оподаткування 50% прибутку, отриманого від здійснення енергозберігаючих заходів та реалізації енерго ефективних проектів;

– запровадження на 5 років нульової ставки оподаткування прибутку для новостворених суб’єктів господарювання, підприємств зі щорічним обсягом доходів до 3 млн грн. та тих, на яких зайнято до 20 працівників.

Стимулювати або стримувати економіку уряд може не лише через податки та податкові пільги, а й при використанні інших фінансових інструментів – державних закупівель та соціальних трансфертів.

Державні закупівлі – це видатки уряду на придбання речей та послуг за кошти державного бюджету. Бюджетне фінансування витратарантує виробництво необхідних країні техніки та устаткування, формування запасів стратегічних товарів (зерна, нафти, газу тощо). Зазвичай для здійснення державних закупівель уряд проводить конкурси (тендери), обираючи продавців, що пропонують кращу якість товарівза меншої ціни. Збільшення державних закупівель спричиняє пожвавлення виробництва у масштабах усієї економіки.

Соціальні трансферти – це різні види допомоги у грошовій або речовій формі, яку отримують громадяни країни. Один з видів такої допомоги – виплати з безробіття. Громадяни можуть також отримувати соціальну допомогу на дітей, непрацездатних членів родини, для відшкодування частини комунальних платежів тощо. Зростання обсягів такої допомоги збільшує дохід у розпорядженні громадян країни та стимулює сукупний попит.