Тема: Макроекономічне регулювання.
План
1. Сутність макроекономічного регулювання. Пряме та непряме регулювання.
2.Податки в системі макроекономічних регуляторів.
3.Державний бюджет України та його роль у макроекономічному регулюванні.
4.Грошово-кредитне регулювання та грошово-кредитна політика держави.
1. Сутність макроекономічного регулювання. Пряме та непряме регулювання.
Макроекономічне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.
Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.
Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. — зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.
Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.
Макроекономічна ефективність означає:
забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації й управління;
збалансований, пропорційний розвиток економіки;
повне та оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства.
Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає забезпечення:
соціальної справедливості;
ефективної зайнятості;
екологічної рівноваги;
задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.
Основні функції макроекономічного регулювання економіки.
Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.
Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.
Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.
Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.
Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.
Безпосереднє управління неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.
Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.
Мінімальні функції держави:
створення правової бази;
захист конкуренції;
забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;
мінімізація негативних екстерналій;
розподіл і перерозподіл доходів;
виробництво суспільних товарів і благ.
Макроекономычне регулювання економіки — це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей.
Об'єкти — сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.
Основні цілі макроекономічного регулювання:
раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;
забезпечення стабільного розвитку національної економіки;
забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;
реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.
Форми макроекономічного регулюваннчя — це загальні напрямки регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні.
Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.
Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.
Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства.
Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою здійснення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.
Методи макроекономічного регулювання економіки — це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Методи макроекономічного регулювання:
прямі;
непрямі;
правові;
економічні;
адміністративні;
імперативні;
індикативні;
неформальні;
специфічні.
Прямі методи- методи за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракти і держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації та ін.).
Держконтракт укладається з державними підприємствами й фінансується з державного бюджету.
Держзамовлення застосовується для підприємств недержавної форми власності й зазвичай фінансується із власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні преференції (лат. — перевага, привілей) та пільги (в оподаткуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту тощо).
Субсидія — форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки (галузям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам). Наприклад, житлові субсидії для населення.
Субвенція — форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економічні кризи тощо).
Дотація — різновид субсидій, а саме: асигнування, доплата із державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.
Ліцензування — видача державними органами дозволу на право займатися певним видом діяльності, у тому числі експортно-імпортними операціями тощо.
Квотування — встановлення державою розмірів, частки у загальному виробництві, продажу, збуті, експорті чи імпорті.
Контингентування — встановлення певних норм, обмеження певними умовами. "Наприклад, контингентована емісія, контингентовані товари, податки тощо.
Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги — держава встановлює певний рівень цін на ті чи інші товари і тарифи на послуги.
Встановлення державних стандартів і нормативів — визначення єдиних вимог, норм стосовно якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.
Економічні стандарти і нормативи втілюють показники ефективності виробництва (наприклад, норми рентабельності, енерго-, праце-, матеріало- і взагалі ресурсомісткості продукції).
Соціальні стандарти — офіційно встановлені державою нормативи у сфері соціальних відносин (мінімальна зарплата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці
Непрямі методи макроекономічного регулювання — сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки (система правових та економічних методів).
Правові методи — система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання (визначають правовий простір).
Економічні методи пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку.
Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу.
Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ефективне у таких сферах:
прямий контроль держави над монопольними ринками;
охорона навколишнього середовища і здоров'я людей;
соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів — встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регламентація умов праці тощо);
захист національних інтересів у світогосподарських зв'язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо);
реалізація державних програм і планів.
Імперативні методи регулювання (лат. — владний, наказовий) — це адміністративні методи.
Індикативні методи (лат. — вказувати, орієнтувати) — це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни).
Неформальним засобом державного впливу на економіку є переконання. Держава використовує для його реалізації: публічні лекції, рекламу, спеціальні програми на радіо і телебаченні, публікації у періодичних виданнях, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.
Специфічним інструментом макроекономічного регулювання є державний сектор економіки — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.