9.2.Діалектика Сократа. Порівняльний характер “західної” та “східної” філософських традицій.

Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 pp. до н.е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія — це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ — людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття.

Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно".

Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою е головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять ДО їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування ("краси" взагалі поряд з красивою дівчиною, вазою, краєвидом, свинею і т.д.), Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу".

Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ". Філософія Сократа означала перехід від натурфілософії до ідеалістичної філософії, основним питанням якої є душа людини, мораль, свідомість, естетика, відношення людини та суспільства. Для філософії Сократа характерними є пошук формулювань загальних понять Краса, Добро, Благо(так званий індуктивно-дефініторний метод); метод маєвтики (запитання - відповіді, з ціллю всебічного обговорення предмету, діалог); раціоналізм. Центром вчення Сократа (на мій погляд) є етичний раціоналізм. Людина робить помилки, зло через незнання і для того щоб не робити зло має пізнати себе, свою ціль в житті, обрати добро. Ціль знання - знати як жити, а світ пізнати неможливо. Вищим критерієм поведінки є розум. Він знаходиться в природі (гармонія світу), в людині ( відносини душі та тіла), в суспільстві (закони). Бог для Сократа не істота, а категорія, від бога йде істина, а до бога веде душа, душа безсмертна, смерть - вивільнення душі. Отже, Сократ відстоює об'єктивність етичних норм, стійкість та обов'язковість космічного порядку. Філософія Сократа стала джерелом філософії Платона та Арістотеля, стоїцизму (учень Антисфен), гедонізму(учень Аристипп).Філософія Сократа для європейської культури означає повернення до людини та її проблем, визначає можливості духовного удосконалення людини, безсмертя душі(християнство), розгляд взаємовідносин держави та людини. Філософія Сковороди дуже тісно пов'язані з філософією Сократа - методом філософствування (діалог), намаганням жити згідно своїх думок, пошук справжнього щастя для людини ("знайти самого себе", пізнати свою природу)