9.1. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку.

АФ називається сукупн. філ. навчань, що розвивалися в Др. Греції, Др. Римі і эллінійських державах з VІ в. до н.е. по VІ в. н.е. Це була епоха переходу від первісного до рабовлас. суспільства, від бронзи до заліза і зв'язаної з цим ламкі старих підвалин, норм, традицій. На зміну родоплемінным громадам приходять сусідські. Виникає соціальне розшарування, господарство. Замість звичаїв формуються закони. Разом з цим формир. нове мироотношение - ідея світовий законообразности (логос - світовий закон). Осн. риси: 1- Переворот у способі мислення - від міфології до стихійної діалектики, від образно-эмоц. способу мислення до понятійного і раціонального, тобто від міфу до логосу. 2- Спроба пояснити природу з її самої. 3- Світ- це безкінечна взаємодія явищ і процесів. 4- Спроба представити світ у його цілісності. Світ - це космос, що має гармонію. 5- Пошуки першопричин всього існуючих. Антична філософія, як вважають, створювалася на основі математичних, астрономічних, фізичних знань, перенесених зі Сходу та на основі перетвореної давньогрецької міфології. Це обумовило схожість з Східною філософією: споглядальний характер філософських вчень; матеріально - чуттєвий космологізм; пантеїзм в розумінні природи.

До рис античної філософії відносять також синкретичне сприйняття та розуміння світу, ДОЛЯ розглядається як абсолютна необхідність та прообраз вічності. Відмінності: східна філософія звернена до людини та до її пізнання, шукає можливості перетворення людини, шляхи її духовного удосконалення (конфуціанство, буддизм, даосизм), а антична філософія розвивається як спосіб пізнання навколишнього світу, створюється та розвивається вчення про категорії, виникає логіко-спекулятивна філософія, заснована на абстрактному мисленні тощо. Але не слід забувати, що Східна філософія також розглядала навколишній світ(пошук початку буття в Ведах, гносеологічні питання китайської філософії) , а антична філософія в свою чергу теж займалася питаннями етики (Сократ, стоїки, епікурейці, скептики).

Основн. періоди: Перший -VІІ-VІ вв. до н.е. - етап передфилософии. Епоха 7 мудреців. З'являються люди, що мислять не міфологічно, а практично (Фалес, Солоний і ін.). Їхні погляди выраж. у виді коротких сентенцій на теми життєвої мудрості. Одержує розвиток ідея міри в усьому. "Нічого надміру " (Солоний). З'являється поняття безмірності. Це досократовский період. Софісти-мислителі замикають перший період розвитку, звертають увагу на проблематику політ. життя громадянина.

Другий- V- ІV вв до н.э - класичний період Сократа, Платона, Аристотеля. Вершина розвитку грецької рабовлад. Демократії. Афін-центр культури, політики. науки.

Третій - ІV-ІІ вв до н.е. занепад греч. міст, гегемонія Македонії, її вплив. Еллініст. період - являє собою реакцію на Гераклида. Її представники (Парменид, Зенон) затверджували, що світ єдиний, неподільний і незмінний. Вони заперечували реальність руху. Саме элеаты ввели поняття буття. Загальним для них було переконання в тім, що почуття дають нам недостовірне "темне" знання, тільки розумом можна осягти істину. У цьому періоді цілий ряд фил. напрямків і шкіл, багато хто - під впливом Плат. і Арист..

Четвертий - І в до н.е., V - VІ вв. н.е. Рим-осн. сила античного світу. Филос. -скоріше хоронитель спадщини древ.греч. филос., чим продовжувач. 1-2 вв н.е. - формир. початок Християнської филос., вона ще має загальне з римської античний филос., але уже виходить за рамки тодішньої филос. атмосфери.

Гегель: дух зароджується на Сході, але не існує ще як особистість. Тут має місце бездуховн. відношення, тобто в найвищому стані є відсутність свідомості, тобто нірвана.Тут не реалізується сво-бода духу. Фил. у власному змісті начинається на Заході, тут сходить воля самосвідомості. На сході один вільний - деспот. У Німеччині - усі вільні, у Греції - тільки деякі.

Схід. ф. орієнтир. на внутр. світ людини - не зміна світу, а зміна самого себе -створи себе, щоб знайти гармонію. В античної ф.-перетворення світу. Поппер "Откр. суспільство (оо) і його вороги" - греки почали революцію - перехід від закритого суспільства (зо) до відкритого. Оо-прйиняття особистих рішень, ЗО- засновано на табу - це плем'я, рід, де "я" тотожно колективному. ОО базується на особистості, розумі і любові до волі. Перехід від міфології до фил. дорівнює переходу від ОО до ЗО.