71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.

72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку.

Сенс життя в самім житті.

Бердяєв: "Зміст історії складається в розкритті внутрішніх початків буття як світлих, так і темних; як божественних, так і диявольських; як проявів добра, так і зла. Кожне покоління має мета (і зміст) у самому собі, несе виправдання і зміст власного життя в утворі їм ціннісних і творчих підйомів, а не в тім, щоб жити для наступних поколінь". Мартін Лютер: "Що ви зробите, якщо довідаєтеся, що завтра кінець світу. - Я посаджу дерево".

Гегель: "Історія нічому не учить. Помилки повторюються (урядом і т.п.)". Поппер: "Історія - процес, який непередбачений. Це не запрограмований процес і в теж час це не хаотичний, спонтанний процес. Людина творець історії. Історія фатальна". Критикує історичне пророцтво.

Маркс: "Історія рухається до комунізму (лінійний процес)". Поппер говорить, що майбутнє залежить тільки від нас і над нами не висить ніяка історична необхідність. Історія закінчується сьогодні. Майбутнє не є продовженням і екстраполяцією минулого. Майбутнє ще не має буття і саме це обставина накладає на нас величезну відповідальність, тому що ми і саме ми можемо впливати на майбутнє.

Суспільство у своєму розвитку проходить через деяку послідовність етапів. Існували різні представлення про історію суспільства: деградація (у Геслера: від золотого століття до залізного і т.д.) і круговорот (Полибий). У середні століття - провіденціалізм: усі йде до перемоги християнства, як до початку нової, щирої історії. У новий час (Гегель - розвиток духу, соціальна частина розвитку духу - прогрес - зв'язаний з поняттям волі, її росту). Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному різноманітті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з’ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу та кінця історії, типового та унікального в світовій історії. Термін філософія історії запровадив Вольтер в однойменній праці, але виникла вона ще у стародавньому суспільстві. Суб’єктом і носієм філософських уявлень про історію є людство та окрема особа. Предмет філософії історії та її основних напрямків становить суспільство в його часових модифікаціях і трансформаціях. ЇЇ цікавлять масштабні, цілісні соціокультурні утворення, глибинні тенденції та закономірності змін у різних регіонах планети на різних проміжках часу.

Рух історичного часу тлумачиться неоднозначно: або як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або навпаки - низхідна лінія змін регресивних. Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії: прогресистський, регресистський і циклічний. Тобто розвиток суспільства розуміється як послідовність подій, або як поступова деградація від вихідного золотого віку - регрес (Гесіод - історія має 5 століть - золоте, срібне, мідне і поступово регресує.), Платон, Аристотель розглядали історію як кругообіг, що повторює однакові стадії. Зміст історії передбачається Долею - від долі уйти не можна(давньогрецькі міфи - про Єдипа, що вбив батька). В християнстві виникає уявлення про позаісторичну роль суспільства та людини(Августин вважав, що зміст історії - коли небесне та земне співпадають, теологізація історії, тобто всесвітня історія розуміється, як результат божественного передбачення).

Просвітники вносять в філософію історії ідею причинності, розробляють теорію історичного прогресу та його єдності. Прогрес - необмежений рух уперед - поступальний розвиток суспільства від нижчих ступіней до вищих. Критерії прогресу - покращання нравів, розвиток релігії, свідомість свободи, прогрес техніки. Кант вважав критерієм прогресу --збільшення свободи індивіда. Гердер - спираючись на поняття прогресу в природі, розвиває вчення про прогрес в історії та рух суспільства до гуманізму. Гегель вважав, що прогрес - це форма саморозвитку світового духу, з центральною ідеєю теодицеї, тобто виправдання бога з існування зла в історії. Історія, за словами Гегеля протистоїть природі як прогрес. Гегель -. поділяв історію на 5 великих епох історичного процесу: первісне суспільство, давньосхідна деспотія, античність, середньовіччя, епоха усвідомленої свободи, що починається з Великої Французької революції. Історичний матеріалізм Маркса розглядає природно історичний процес розвитку суспільства Для марксизму критерій прогресу - ступінь розвитку продуктивних сил, ступінь звільнення людей від соціальної нерівності, експлуатації. Кінцева ціль прогресу - розвиток людства в якості гармонійної та вільної особистості, комунізм. Інша концепція - функціоналісти - якщо світ коли-небудь об’єднається, то шляхом зміцнення політичних, економічних та культурних взаємин. Має бути не лише прогрес людства, а і окремої людини, її фізичних та духовних характеристик. Сьогодні кажуть, що кульмінаційним пунктом є інтелектуальна духовна революція, яка готує прихід нового устрою суспільного життя, нового світового порядку, нова світова цивілізація. Культурно-історична концепція вважає найважливішим способом вивчення прогресу та регресу дослідження окремих культур та цивілізацій (Данилевський, Тойнбі, Сорокін). Історія розглядається як зміна культур, кожна з них з власним прогресом та регресом. Регрес означає повернення до старих форм, що себе вичерпали, застой та деградація. Руссо - історичний процес віддаляє людину від природи , що є регресом. Аналогічних думок притримувався Монтень. Абсолютне повторення подій в кожному циклі космічного колооберту характерно як для Аристотеля, так і для піфагорейців, Демокрита, Ніцше( "вічне повернення").

Також розглядають історію і як хаотичне чередування випадковостей. Зміст є для окремої людини, а для людства його не має. (Історія не навчає людей)

73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність.

74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства.

75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.

76. Техніка і технологія в системі культури.

Останнім часом наша цивілізація розглядається як технотронна, індустріальна. Це зв'язано в першу чергу з розвитком техніки. Техніка і технологія -і- основні поняття філософії техніки. Техніка як поняття має два змісти. 1. знаряддя й інструменти праці, будь-які штучні спорудження (артефакти), створені людиною і використовувані для перетворення навколишнього середовища, що виступають як предмети праці, і створення інших засобів виробництва і предметів для задоволення різноманітних потреб. 2. система навичок, рівень майстерності в реалізації того чи іншого виду діяльності. ми будемо розглядати 1. Історія становлення сучасного чіл зв'язана з історією розвитку й ускладнення техніки. У доіндустріальному сус-ві техніка виступає як митецьке ремесло, тих уміння передаються від майстра до учня, є надбанням вузького кола обличчя, не одержують високої суспільної оцінки.

Технічні інструменти просто збільшують потужність власних органів людини, збільшивши фізичну міць. У Новий час сус-во починає функціонувати на машинній основі. Техніка відокремлюється від людини, що при цьому змушена находитись поруч з нею. Людина стає придатком машини, доповнює її можливості, а не вона його. Місце майстра займає інженер, не просто передає знання й удосконалює навички, а винаходить, використовує наукові навички. Формується інженерне мислення, раціональне, виражене в загальнодоступній формі, має тенденції до стандартизації і формалізації, спирається не тільки на експериментальну базу, але і на теорію. Має тенденції до універсалізації і поширення на всі сфери життя. На третьому етапі в результаті комплексної автоматизації і перетворення техніки в технологію людина виступає творцем і організатором, контролером, на першому плані не його фізичні, а інтелектуальні зусилля. У ХХ столітті сплеск уваги до проблеми техніки. Питання про генезис, сутність, характер і перспективі розвитку техніки. Хайдеггер -і- техніка протистоїть чіл, через неї він відмовляється від свого сущого, це несправжнє суще людини. Шпенглер -і- техніка є смерть культури.

Льюис Мамфорд: 3 технічні епохи. Эотехническая (1000-1759рр), має у своїй основі технологію води і дерева. Палеотехническая (18-перша підлога 20 ст), спирається на комплекс вугілля і заліза, Неотехническая -і електрика і сплави. Основа періодизації - вид енергії і речовина, кіт займає центр місце в створенні машин. Технічні артефакти реалізують 2 функції: 1) зміна речовинного, енергетичного чи інформаційного стану предмета праці; 2) зміна сукупності виробничих операцій, прийомів і навичок, необхідних для реалізації технічної діяльності. Тому модифікація і прогрес в області техніки змінює предметну область виробничої діяльності людини, разом з тим він трансформує структуру виробничої і трудової активності. Техніка виступає посередницею між людинию і природою, вона стала важливою ланкою у взаємовідносинах людини із середовищем. Як конструктивна, так і деструктивна дія тих на природу залежить від обох функцій і соціальних систем, у яких вони реалізуються.

Стрижневе місце має інформаційна технологія. Вони стають акумулятором і генератором гносеологічних і соціогенных процесів.

ПРОБЛЕМЫ техніки. Її позитивний вплив незаперечний, але зріс інтерес і до інших наслідків. До її соціальних і біологічних аспектів.