70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації.

Особистість - це соціальна якість індивіда, вона є індивідуальна форма прояву, існування, функціонування всієї системи суспільних відносин, індивідуальна форма прояву людської сутності. Особистість характеризує індивіда як суб'єкта соціальної діяльності і служить відмітною ознакою його від інших людей. В особистості сполучаються: загальне (те, що присутнє суспільству, класу, нації в цілому в дану епоху); особливе (те, що характеризує особливості соціального середовища); одиничне (характерне для її неповторної індивідуальності).

Суспільство й особистість - це дві взаємозалежні і взаємообумовлюючі одна одну сторони людської діяльності. Ні суспільства без особистості й особистості без суспільства. Взаємини суспільства й особистості мають деякі особливості. Суспільство може створювати для особистості як сприятливі, так і несприятливі умови для її розвитку. Так само й особистість стосовно суспільства своєю діяльністю може чи сприяти перешкоджати суспільному прогресу. У зв'язку з цим у суспільстві піднімається проблема прав і воль людини.

На сьогоднішній день існують 2 підходи до проблеми взаємодії особистості і суспільства: 1) реальністю є тільки людина, а суспільство - це сукупність особистостей; 2) особистість існує тільки тому, що існує суспільство. Насправді ж суспільство є об'єктивною цілісністю, єдністю особистостей.

У сучасній соціології народ розуміється як суб'єкт (творець) історії. Народні маси - сукупності людей, що охоплюють абсолютна більшість населення конкретних суспільств (країн, регіонів), створюють соціальні спільності і виступають як вирішальна сила суспільного розвитку. Дійсно, народ створює всі матеріальні цінності, є головною продуктивною силою суспільства. Народ - вирішальна сила всіх соціально-політичних діянь, він здійснює всі глибокі соціальні перетворення.

Особистість може впливати на хід історичних подій, обумовлювати їхнє чи прискорення уповільнення, особливо це стосується видатних особистостей (героїв). Видатна особистість своїми діями, творчістю практичними справами придбала історично-позитивну суспільну оцінку, прискорила прогресивний рух суспільно-історичного процесу. Особливої своєї сили роль особистості досягає під час революцій, воєн і ін. конфліктів. Але величчю особистість наділяє народ, що підносить її до рівня вождя, йде за нею через усі перешкоди. Усі соціально-значимі дії в суспільстві здійснюються народом під керівництвом видатних особистостей. Т.е. історія рухається в результаті взаємодії народних мас і особистостей.

Нація, історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їхньої території, экономіч. зв'язків, літератур. мови, деяких особливостей культури і характеру. Іноді виникнення нації розглядається як просте продовження й ускладнення родо-племенных зв'язків, теорії зв'язують націю з державою. У деяких ідеалістичних концепціях "національний дух" представляється в якості ведучого, а іноді і єдиної ознаки нації, в інші - нація розглядається як психологічне поняття, несвідома психологічна спільність, у третіх - нація зводиться до спільності національного характеру, що сформувався на ґрунті спільності долі, до союзу однаково мислячих людей. Фактично не існує однорідних націй. Відповідно до теорії Леніна, нація виникає як нове соціально-історичне явище в період подолання феодальної роздробленості суспільства і зміцнення політичної централізації на основі капіталістичних економічних зв'язків.

Міжнаціональна ворожнеча, національні розбрати і конфлікти, на жаль, неминучі супутники капіталізму.

Найвищі досягнення кожної Н. у всіх сферах життя стають загальним надбанням, накопичуються загальні інтернаціональні риси в культурі, способі життя і духовному вигляді нації. Але зближення націй, що веде до їхнього злиття, - процес дуже тривалий.

У роботі "До критики політичної економії", що була написана в серпні 1858-січні 1859 р., Маркс розглядав систему буржуазної економії. Дослідження привели Маркса до того, що правові відносини, так само точно як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні із самих себе ні з так називаного загального розвитку людського духу, що навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель називає "цивільним суспільством" і що анатомію "цивільного суспільства" варто шукати в політичній економії. У суспільному виробництві життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі не залежні відносини - виробничі відносини, що відповідають визначеної ступіні розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва, вважає Маркс, обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. На відомій ступіні свого розвитку матеріальні виробничі сили суспільства заходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в окови.

Тоді настає епоха соціальної революції. Маркс відзначає: - переворот матеріальний - із природно-науковою точністю констатуємий переворот в економічних умовах виробництва; - переворот ідеологічний (юридичних, політичних, релігійних, художніх і філософських форм, у яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борють за його дозвіл). Маркс вважає, що: людство ставить собі завжди тільки такі задачі, що воно може дозволити, тому що задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її рішення вже маються на обличчя, чи знаходяться в процесі становлення.

Маркс вважає, що буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства, тому що буржуазні виробничі відносини, на його думку - остання антагоністична форма суспільного процесу виробництва, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства продуктивні сили створюють разом з тим матеріальні умови для дозволу цього антагонізму.