61. Роль економіки в суспільстві. Історичні способи виробництва і закономірності їх розвитку. Історицизм і критика його Поппером.

Головним у марксизмі є матеріалістичне розуміння історії. М. переходячи з ідеалістичних позицій на матеріалістичні, погоджується з принциповою тезою матеріалізму про людину як природна істота, але не в традиційному (механічному) значенні "частини природи". Людина, по М. є людською природною істотою, тобто тільки виходить із природи. Подальша його історія протікає як процес очеловечивания природи, тобто безпосередньо предметом філософії стає не природне, але людське буття.

Матеріалістичне виробництво - процес цілеспрямованого впливу на природу, її зміна в інтересах суспільства (соц. груп, індивідів). Структурно поділяється на наступні компоненти: продуктивні сили - людин, праця людини (жива праця); предмет праці (упредметнена праця); засіб (знаряддя) праці.. Відносини людей у процесі праці називають виробничими відносинами (відносини (власності) до засобів виробництва (вони вкл.: засобу (знаряддя) праці і предмет праці (сировина, матеріали); відносини розподілу результатів (продуктів) праці; соціальні (у т.ч. міжособистісні) відносини.

Економіка - сфера виробничих відносин, тобто відносин, що виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу матеріальних благ. М. і Э. створили науково-політичну економію, з позицій діалектичного матеріалізму пояснюючу історичну обумовленість виникнення і зміни суспільних формацій. З погляду М. основою соціалістичного розвитку є матеріалістичне виробництво, відповідно критерієм суспільного прогресу є розвиток способу виробництва. Спосіб виробництва визначає конкретно-історичний тип суспільства, етап суспільного прогресу. Кожна нова соціально-економічна формація означає новий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, економічного базису і відповідно їхніх відносин між людьми. З роботи "До критики політичної економії": "Люди вступають у визначені, незалежні від їхньої волі, необхідні виробничі відносини, що є основними в історичному розвитку суспільства. Руховою силою історії виступають протиріччя між виробничими силами і виробничими відносинами, що зважуються за допомогою соц. революцій. Зі зміною економічної основи (способів виробництва матер. благ) більш-менш швидко відбувається зміна надбудови (невиробничі. відносин), а також зміна социально-эконом. формації". Зміна різних епох в історії людства з'являється як закономірний процес зміни прогресуючих від епохи до епохи способів виробництва. Не свідомість визначає буття, а обществ. буття визначає свідомість людей.

Поппер "Відкрите. суспільство (ВС) і його вороги" - греки почали революцію - перехід від закритого суспільства (ЗС) до відкритого. ВС - прийняття особистих рішень, ЗС- засновано на табу - це плем'я, рід, де "я" тотожно колективному. ВС базується на особистості, розумі і любові до волі. Перехід від міфології до філ. дорівнює переходу від ВС до ЗС

62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сцієнтиські та технократичні концепції історичного процесу та їх оцінка.

Наука - форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони їхньої дійсності; особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, що включає вчених з їх знаннями і здібностями, наукові установи і ставить метою дослідження на основі визначених методів пізнання об'єктивних законів природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Наукове пізнання світу істотно відрізняється від ін. форм відображення дійсності. Загальним методом сучасної науки виступає діалектика, особливими методами - спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація й ін. На вибір предмета дослідження, спрямованість і темпи розвитку науки вирішальне вплив роблять соціально-економічні умови, насамперед потреби матеріального виробництва. Сучасна наука виступає важливим компонентом НТР, її рушійною силою. Для сучасної науки характерні випереджальні темпи розвитку в порівнянні з розвитком техніки і виробництва, збільшення обсягу наукової діяльності, скорочення розриву між дослідженнями і практичною реалізацією їхніх результатів, ріст і поглиблення зв'язків науки з усіма сферами громадського життя. Наука відіграє велику роль у розвитку продуктивних сил, удосконалюванні суспільних відносин, створенні принципово нових видів техніки і технологій у збільшенні продуктивності праці, освоєнні надр землі, навколишнього середовища. Наука повинна займати ведучі позиції на головних напрямках НТП, ефективно і вчасно вирішувати перспективні і поточні виробничі і соціально-економічні проблеми. Важливий науковий напрямок забезпечення випереджального розвитку пошукових фундаментальних досліджень, найбільш швидка матеріалізація наукових ідей у народному господарстві й ін. галузях людської діяльності, удосконалення організаційно-господарських форм інтеграції науки і виробництва, керування науково-технічним прогресом, розширення актуальних і дослідно-конструкторських розробок.

Техніка - сукупність матеріальних засобів діяльності людини, у першу чергу засобів виробництва, що вона штучно створила для цілеспрямованого впливу на природу з метою виробництва матеріальних і духовних благ. Техніка виникає в результаті уречевлення в природному матеріалі природних функцій, основ і досвіду людини на основі пізнання і практичного застосування сил і закономірностей природи. Техніка доповнює і якісно удосконалить можливості природних органів людини, розширює можливості задоволення її життєвих потреб. Найважливіший елемент техніки - засобу виробництва, що складають основу Техніки матеріального виробництва. Крім виробництва, виділяють техніку для наукових досліджень, для навчання, техніку культури і побуту. Разом з людьми техніка є складовою частиною продуктивних сил суспільства. Складова частина продуктивних сил суспільства. Розвиток техніки визначає зміну технологічного способу об'єднання людини і техніки, удосконалення технологічного поділу праці, росту продуктивності суспільної праці. Рівень розвитку техніки фіксує в речовинній формі наявний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Як елемент взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин техніка істотно впливає на рівень розвитку суспільного виробництва. Разом з тим і на техніку назад впливають соціальні інститути і суспільні відносини. Особливо важливий вплив науки.

Науково-техн. прогрес (НТП) являє собою процес розвитку наукових (найчастіше природничонаукових) знань і впровадження їх у виробництво у виді техніки і технології. При цьому техніка в практичній діяльності людей виступає і як засіб виробництва, і як його кінцевий продукт - результат виробничої діяльності людей. Тому вона складає найважливіший елемент виробничих сил, що визначають у кінцевому рахунку характер і зміст способу виробництва, будучи безпосередньо зв'язана з наукою і технологією як сукупністю різних знань, навичок, стійких зразків діяльності, особливого роду умінь. Технічна діяльність споконвічно зв'язана з перетворенням артефактів - пристроїв, створених людиною і відсутніх у неолюдненій природі. ТП припускає нерозривне, послідовне нагромадження наукових знань і технологій: відповідно артефакти можуть бути створені тільки при наявності відповідної виробничої бази, а практично застосовуватися для відповідних цілей лише при наявності визначеного рівня професійних умінь. І навпаки, знання, навички, професійна підготовка й уміння визначаються й обмежуються відповідно типом і рівнем розвитку артефактів, і, у свою чергу, чи сприяють перешкоджають їхніх досконалостей. Таким чином, у самій серцевині технічної діяльності закладена діалектична єдність між матеріальними артефактами, з одного боку, і навичками, уміннями, стандартами діяльності і відповідними технічними знаннями - з іншої (категорії опредмечивания і распредмечивания).

Значення техніки і технічної діяльності не зводиться лише до того, що вони складають ядро производит. сил суспільства і виступають як механізм перетворення предметного середовища, у якій живе людині. Опосредованно, через систему суспільних відносин, вони впливають на весь спосіб життя і світогляд людини, причому цей вплив різноманітне і не може бути оцінене однозначно.

Сциентизм і антисциентизм - протилежні і борющиеся друг із другом філолофсько-світоглядні орієнтації, характерні для сус-ої свідомості 20 в. Сциентизм виник у результаті НТР як некритична впевненість у здатності науки вирішити всі соціальні проблеми. Як ідеал сциентизм орієнтується, насамперед , на результати і методи природних і технічних наук. З погляду сциентистов проникнення науки в життя робить останню організованіше, управляемее, рациональнее, осмисленіше. Теоретичне вираження сциентизм знайшов у технократических концепціях (Дж.Гэлбрейт, Белл) і неопозитивізмі. {Якщо технократичні ідеї (індустріальне суспільство) припускали перебудову економічного і політичного життя суспільства на основі наукового керування в умовах бюрократичного капіталізму, ставили обществ. добробут у залежність винятково від результатів НТР, те неопозитивистская ф. науки робила науку культурно-світоглядним зразком.} Технократическая концепція розділяє розвиток суспільства на доиндустриальное (аграрне, традиційне), індустріальне і постіндустріальне Відповідно до цієї концепції для індустріального суспільства характерний високий рівень розвитку промислового виробництва, ориентир. на вир-во товарів споживання тривалого використання (телевізорів, автомобілів і т.д.). Підставою для переходу в індустріальне суспільство є НТР, що привела до послідовності технічних нововведень у виробництві і керуванні, що, у свою чергу, привело до радикальних змін усієї суспільної структури, починаючи з форм поводження і соціального спілкування і кінчаючи раціоналізацією мислення в цілому. Наприкінці 60-х приходить теорія постіндустріальне сусп-во., основними ознаками якого є: створення економіки послуг, домінування шаруючи науково-технічних фахівців, центр. роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень у суспільстві, можливість самопідтримки технологічного росту, створення нової "інтелектуальної" техніки. На кожній стадії (доиндустр., индустр. і постиндустр.) домінуюча роль у соціальній організації грають різні інститути: церква й армія в традиційному суспільстві, промислово-фінансові корпорації в індустріальному, університети в постіндустріальному суспільстві. Суспільство розглядається як система взаємодіючих факторів - техніки, соціальної структури, політики, духовних цінностей. Для постіндустріального суспільства характерний зсув зони протиріч і конфліктів із соціально-класових відносин в область взаємодії індустріального і постіндустріального секторів суспільства, економіки і культури. (Вступаючими у постіндустріальну еру вважаються США і Японія).