55. Філософія позитивізму. Постпозитивіське тлумачення науки.

Позитивізм виник у 30-40-х рр ***в. Позитивізм - позитивна філософія. Представники позитивізму розглядають філософію як переможену наукою, наука перемогла філософія. Основна теза позитивізму - наука сама собі філософія. Задача: опис і узгодження наукових даних. З філософії повинні бути вилучені всі метафізичні (не наукові) проблеми, тому -і позитивна філософія. Три етапи розвитку:

Позитивізм (Миль, Спенсер). Основна задача - очищення науки від метафізики (не чому, а як). Необхідно зводити до мінімуму число загальних законів (оптимізація). Наука вже настільки різноманітна, що потрібно розбиратися в ній самої. Наука покладалася як механістична. Почуття - от основа знань. Махізм (Мах, Авериус) чи емпіріокритицизм. Задача - розібрати теорію пізнання, уникаючи філософських крайностей, дотримуючи філософської нейтральності. Відбулося деяке повернення до метафізики і філософії. Підсилювалася роль теоретичних досліджень. Мікроявища почуттями не відчути. Практика наукового пізнання не могла бути пояснена з позиції махізму. Аналітична філософія. (неопозитивізм). З'явився в 30-х рр ** в. і існує до цих пор. а) логічний позитивізм (Р. Карнат, Г. Рейхенбах). б) філософія лінгвістичного аналізу (Витгенштейн). Представники неопозитивізму відкинули всю гносеологію (теорію пізнання). Логічне положення сприймається як щось щире, вихідне. 2 задачі логічних позитивістів: усунути з науки всі псевдопроблеми (те, що позбавлено змісту), з погляду розгляду логічних позицій; побудувати ідеальні логічні моделі ідеальних логічних міркувань. Математична логіка, розроблена в **у -і от ідеальне рішення проблеми.

Принципи верифікації. Для виявлення свідомості висловлення потрібно порівняти його з емпіричними даними, знайти ту область, де це висловлення має сенс, тобто верифицировано чи воно. Якщо це зробити не вдається, то висловлення метафізичне, позбавлено змісту і його треба відкинути. Недоліки: відкидає експеримент, досвіди людини. Вся історія позбавлена змісту, тому що її неможливо перевірити.Жодне загальне твердження не може бути верифицировано, тому що його не можна перевірити, ми можемо перевірити тільки одиничні факти. Критичний раціоналізм. (К. Попер) - проміжний ця між позитивізмом і постпозитивизмом. Істинність потрібно доводити маючи тези, що спростовують - принцип фальсифікації. Підтвердження завжди можна знайти. Усяка спроба підтвердити теорію зводиться до спроби її спростувати. Що не спростовується, те не науково. Труднощі фальсифікації: Не пояснює нагромадження наукових знань. За рахунок чого відбувається? Перехід від одного твердження до іншого переходить загадковим образом. Чому з одного твердження виходить інше? Не залишається місця для наукових теорій, усі вони лише гіпотези, що виступають як омана, тобто перехід увесь час від однієї омани до іншого. Постповитивизм (Т. Кун, П. Фейерабенд). Початок поклала робота Куна "Структура наукових революцій" 1962. Постповитивизм реабілітував метафізичну сторону науки, культури. Виникла проблема интернализма ( шукає джерело розвитку науки в самій науці) і экстернализма. Экстернализм - культурний контекст - головне джерело розвитку науки, тобто джерело розвитку поза наукою. Кун висунув етапи розвитку науки: Спокійний. Революційний (перехідний). Парадигма - сукупність традицій, яких дотримує наукове співтовариство. Революційний етап - перехід від однієї парадигми до іншої.

"Ср-ра научн. революцій" :

Концепція историч. динаміки наукового знання. Історія науки представлена як конкурентна боротьба між различн. науковими співтовариствами, основою для який є прийняття їхніми членами опред. моделі научн. діяльності - совокупн. теоретич. стандартів, методологич. норм., критеріїв, установок. У цих рамках відбувається кумуляція рішень різних "задач-головоломок". Безроздільне панування деякої парадигми - є період "нормальної науки", котор. закнчивается, коли парадигма вибухає зсередини під тиском проблем, нерозв'язних у її рамках. Настає криза, коли створюються нові парадигми, що заперечують першість один одного. Криза дозволяється перемогою однієї з них, що знаменує початок нового "нормального періоду" і т.д. Ця модель відкидає переконання в одиничності, абс. і незмінності критеріїв науковості і раціональності. Вони з'являються історично відносними. Демаркаційна лінія між наукою і ненаукою устанавл. усякий раз заново з установл. чергової парадигми.