54. Класична, некласична та посткласична наука.

Аналіз науки як цілісної системи обумовлюється її багаторівневою сутністю. Наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико-економічному, історико-науковому, наукознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін.

З позицій логіко-гносеологічного підходу наука розглядається як система знань. Розуміння науки як системи знання цілком правомірне, оскільки її функцією є пізнання. Згідно з етапами розвитку теорії пізнання, до яких належать :докласичний, класичний (модерн), некласичний (постмодерн), постнекласичний, класифікується сама наука. Але кожна класифікація є дещо умовною. Коротко, що стосується докласичного періоду розвитку теорії пізнання, він характеризується тим, що притаманний стародавнім народам: для них думка і предмет думки виступав одним і тим же (не розрізнялися плани ідеального ідеального, вони ототожнювалися). Творчість трактувалася як продиктоване духом що робити. Але, що знаменно не було поняття плагіату. Наука - носій знань споглядального характеру. Основною рисою класичної науки є те, що знання носить об'єктивний характер, а сам шлях до їх накопичення і відкриття суб'єктивний. Класична наука має особистісно-світоглядну орієнтацію. Для класичної науки характерне поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Основна мета класичної науки формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини. Класичну науку (додисциплінарну (ХVII-XVIII ст.) і дисциплінарну (ХІХ ст.), згідно станів її розвитку) складають ідеали, норми наукового мислення, відповідна наукова картина світу, а також філософські ідеї та категорії, на яких вона грунтується. Заміна будь-якої частини з цих засад становить наукову революцію, що і відбулося на початку ХХ ст. і спричинило розвиток некласичною науки.

Некласична наука (постмодерн):

- відмова від абсолютів (принцип релятивності) (приклади: теорія відносності, квантова механіка);

- у центрі пізнавального процесу стоїть суб'єкт з його соціокультурними прикметами;

- методи пізнання залежать від суб'єкта;

- спроби виділити наукове і ненаукове (позитивізм).

Середина ХХ ст. - постнекласична наука:

- вважає відносними усі методи у класичній науці;

- включає культурний контекст у науковий обіг.

Типи наукової раціональності:

- класичний тип - центрує увагу тільки на об'єкт і виносить за думки усе, що стосується суб'єкта та засобів діяльності;

- некласичний тип - ідея відносності об'єктів до засобів і операцій діяльності, прояснення цих засобів і операцій створює істинне знання про об'єкт;

- постнекласичний тип - співвідносить об'єкт не тільки з засобами , і й з ціннісно-цільовими структурами діяльності.

Період некласичної науки асоціюється з критичним ставленням до досягнень класичного етапу її розвитку, а ставлення постнекласичної науки до класичної спадщини спрямовується на збереження і переусвідомлення досягнень свого попередника. Саме таке ставлення реалізується у математичному природознавстві , для освоєння нелінійних процесів самоорганізації, витлумачених як становлення нового цілого.

В позитивізмі основна проблема: демаркація - проведення межі між наукою і ненаукою, увага до дослідження наукової мови з тим, щоб знайти вірні чи невірні судження. Наука, вважають позитивісти - це раціональне, а ірраціональне не піддається логічному аналізу.

Зараз існує думка, що різні народи мають різні типи раціональності.

Різним духовним утворенням теж властиві свої типи раціональності.