51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Існує багато форм пізнання: повсякденне, дитяче й ін. Значне місце в теорії пізнання займає наукове пізнання. Наука - це сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

На кожнім історичному етапі наукове пізнання використовує визначену сукупність пізнавальних форм - фундаментальних категорій і понять, методів і схем пояснення, тобто всього того, що поєднують поняттям стилю мислення (античність - спостереження, новий час - експеримент...). Усі форми наукового пізнання є історично-відносними, на сьогоднішній день можна виділити наступні: науковий факт, проблема, ідея, гіпотеза, концепція і теорія.

Науковий факт - це особливого роду пропозиції, що фіксують емпіричне знання. У науковому пізнанні сукупність фактів утворить емпіричну основу для висування гіпотез і створення теорій. Відповідність фактам - одне з істотних вимог, пропонованих до наукової теорії. Разом з тим, якщо теорія суперечить одному чи декільком окремим фактам, немає основ вважати її спростованої, тому що подібне протиріччя може бути усунуте в процесі розвитку чи теорії удосконалення експериментальної техніки.

У розумінні природи факту в сучасній філософії науки виділяються дві основні тенденції: фактуализм і теоретизм. Якщо перший підкреслює незалежність фактів стосовно різних теорій, то другий, навпроти, утв., що факти цілком залежать від теорії і при зміні теорій відбувається зміна усього фактуального базису науки.

Проблема - це чи питання комплекс питань, що виникають у ході розвитку пізнання, рішення якому представляє істотний практичний чи теоретичний інтерес. Весь хід розвитку людського пізнання може бути представлений як перехід від постановки одних проблем до їх рішення, а потім до постановки нових проблем. Своєрідною формою рішення проблеми може служити доказ її нерозв'язності (вічний двигун - закон збереження енергії).

Ідея - форма уявного збагнення явищ об'єктивної реальності, що включає в себе усвідомлення мети і представлення подальшого пізнання і практичного перетворення світу. Це поняття було висунуто ще в античності, але тлумачили його по-різному. У сучасній науці ідеї не тільки підсумовують попередній досвід, але синтезують знання в деяку цілісну систему, виконують роль принципів пояснення явищ, пошуків нових шляхів рішення проблем.

Гіпотеза - це наукове чи допущення припущення, щире значення якого невиразно. Розрізняють гіпотезу, як метод розвитку наукового знання, вкл. у себе висування і наступну експериментальну перевірку припущень, і як структурний елемент наукової теорії. Наукова гіпотеза завжди висувається в контексті розвитку науки для рішення к.-л. конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення протиріч теорії з негативними результатами експериментів. Розвиток теорій і побудова прикладних моделей завжди вимагає введення ряду допоміжних гіпотез, що утворять з вихідною теорією одне ціле. Як наукові положення гіпотези повинні задовольняти наступним умовам: фальсифицируемость (заперечення) і верифицируемость (підтвердження). Визначений інтерес представляє також порівняльний аналіз гіпотез, що суперничають.

Концепція - визначений спосіб розуміння, трактування якого-небудь предмета, явища, процесу, основна точка зору на чи предмет явище, що керує ідея для їхнього систематичного висвітлення. Термін "концепція" уживається також для позначення ведучого задуму, конструктивного принципу в науковому, художньому, технічному, політичному й ін. видах діяльності.

Теорія - комплекс поглядів, представлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення якого-небудь явища. Це вища, сама розвита форма організації наукового знання. По своїй будівлі теорія представляє внутрішньо диференційовану, але цілісну систему знань, що характеризує логічна залежність одних елементів від інших, виводимість змісту теорії з деякої сукупності тверджень і понять - вихідного базису теорії. У цьому змісті теорія - не сума знань, вона містить визначений механізм побудови знання. В основі будь-якої теорії лежить ідеалізований об'єкт, теоретична модель.

Основні компоненти теорії: вихідна емпірична основа (факти, спостереження); вихідна теоретична основа (первинні допущення, аксіоми); логіка (припустимі в рамках теорії правила висновку і доказу); результат (виведені твердження з доказами).

Процес розгортання змісту теорії припускає максимальне виявлення можливостей, закладених у вихідних посилках теорії. Рішення про остаточне відмовлення від теорії звичайно зв'язано з загальною дискредитацією програми дослідження, що лежить у її основі, і поява нової програми, що має більш широкі можливості.

У цілому всі ці форми наукового пізнання досить повно характеризують його структуру і методи.