47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.

Істина (І) - атрибут людської діяльності. Її не можна розуміти тільки як процес розширення знання. Вона не зводиться лише до нагромадження знання. Гегель - не І є дійсне ціле. а результат (І) разом зі своїм становленням - тобто і шлях, що веде до І теж д.б. щирим. Дао - теж істина і шлях. Християнство - Бог І. шлях і саме життя. І - адекватне відображення дійсності у свідомості людини - але це лише одна сторона, що характеризує процес пізнання, це також ще і момент творчості, і момент заперечення. І - це таке відображення дійсності, що позитивне розуміння існуючого вкл. у той же час розуміння його заперечення і кожну форму, що стала, розгляд. у русі, зміні і розвитку. І повинна відпов. чи дійсності действ. істині. У Гегеля дійсно повинна відповідати знанню - якщо у вас є знання - ви можете в відпов. з ними змінювати дійсність. У предметно-практ. діяльності І збігається з дійсністю. Процес перетворення сущого до належного - це і є шлях до І. І залежить від дійсності - соціальна форма може або гальмувати, або прискорювати пізнавальний процес. Буває помилкової сама дійсність (н/р. радянська), тоді І теж має ілюзорний характер. Марксистська ф. - І є усе, що служить перемозі пролетаріату. Протиріччя між І та брехнею - це щире протиріччя І як процесу. У реальному процесі немає істин. Кожна І містить момент брехні. Брехня - це момент І, це стихійне, несвідоме. неадекватне відображення дійсності. Помилка - результат невірних дій у рішенні задач. Джерела помилок - об'єкт не даний адекватно суб'єкту, чи в результаті субьективного використання логіки мислення. Неправда - свідоме перекручування істини в інтересах суб'єкта. І багатоаспектна: У гносеологічному аспекті вона адекватна знанням; В аксеологическом - це проблема оцінки; У релігійному - проблема переконаності; У экономич. - проблема корисності, надійності і т.д.

Концепція І: 1- Когерентна І (погоджена) - теорія вважається щирої, якщо вона визнана науковим співтовариством, погодиться з фундамент. ідеями научн. знання. 2 - прагматична конц. І - якщо вона корисна, практична.

Критерій І: - практика- абс. критерій І, але і відносний - не усі можна довести практикою, тому що усе знаходиться в розвитку.

Існування І відкрив. як воля людини, тому що поза останнім не існує ні істини, ні омани.

48. Чуттєве та раціональне, теоретичне та емпіричне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.

Емоції - клас психічних станів і процесів, що виражають у формі безпосереднього переживання значення відбиваних предметів і ситуацій для живої істоти. Це суб'єктивна реакція людини і тварин на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, що виявляються у виді задоволення, незадоволення, радості, страху й ін. Вищий продукт розвитку Е. людини - почуття. Вони відрізняються незалежністю від ситуацій, що складаються, і станів організму і виражають стабільне емоційне відношення людини до навколишнього дійсності і до самого себе. Відповідно до Канта, усяке знання починається з Ч., потім переходить до розсудку. Під розумом часто розуміють здатність запам'ятовувати і відтворювати знання, а іноді і здатність користатися ними (останню часто, виділяючи з розсудку, називають розумом). Під Р. - здатність творити нові знання. Почуттєве пізнання має місце в трьох основних формах: відчуття, сприйняття і представлення. Відчуття - відображення окремих властивостей предметів і явищ, що здійснюється внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи почуттів; Сприйняття - почуттєве відображення предметів дійсності в сукупності властивих їм якостей при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. Сприйняття - цілісний образ дійсності, що виникає на основі відчуттів, але не зводиться до їхньої суми; Представлення - форма чутл. відображення, яке відтворює образ предмета, коли він уже не діє на органи почуттів. Представлення поділяється на образи пам'яті й образи уяви. Почуттєве відображення і його основні форми хоч і є необхідною стороною пізнання, але все-таки обмежені у своїх можливостях давати щире знання. Тому почуттєве пізнання повинне бути доповнене раціональним, діяльністю мислення - мислення - процес активного цілеспрямованого узагальненого опосередкованого сутнісного і системного відображення дійсності і рішення проблем її творчого перетворення в таких логічних формах як поняття, судження, умовиводу, категорії. Поняття - це форма раціонального пізнання, у якій відбивається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Судження - це елементарна форма вираження змісту поняття, така логічна форма мислення, у якій чи затверджується заперечується ч.л. щодо об'єкта пізнання. У судженнях установлюється зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення. Умовивід - це такий логічний процес (і рез-т його), у ході якого з декількох суджень на основі закономірних, сутнісних і необхідних зв'язків виводиться нове судження, що по своєму змісті є новим знанням про дійсності. Умовиводи поділяються на:

Індуктивні - рух думки від суджень менш загальних до більш загального;

Дедуктивні - рух думки від суджень більш загальних до менш загального;

За аналогією - умовиводу, у ході яких на підставі чи подоби відмінності деяких точно виділених властивостей ряду об'єктів дійдуть висновку про чи подобу відмінності інших властивостей цих об'єктів.

Категорії - це універсальні форми мислення і свідомості, що відображають загальні властивості, взаємозв'язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних процесів і явищ. Категорії функціонують як специфічні знаряддя, засоби пізнання, за допомогою яких не тільки осягається загальне і необхідне в об'єктах, але і здійснюється синтез змісту пізнання в логічні форми, такі як поняття, судження, умовиводу.

Специфіка раціонального пізнання полягає в наступному: 1) З його допомогою суб'єкт може вийти за межі безпосередньо даного і пізнати ті властивості об'єктів, що не можуть бути зафіксовані почуттєвим відображенням. 2). Дає можливість усвідомити дійсність у її незалежності від суб'єкта.

Почуттєве і раціональне - це дві діалектично взаємозалежні сторони одного пізнавального процесу, що лише в єдності можуть дати адекватну картину дійсності.. В історії філософії малося два крайніх підходи до рішення проблеми співвідношення почуттєвого і раціонального:

Сенсуалізм (Сен.) затверджує, що вирішальну роль у пізнанні є почуття, вони є джерелами всіх знань і критеріями істини. Представники Сен.: Протагор (ідеалістичний Сен.), Эпикур (матеріалістичний Сен.), Локк, Беркли, Гельвеций, Дідро, Гольдбах (XVІІІ в.); Фейєрбах (XІ в.).

Раціоналізм (Рац.) думає, що джерелом знань і критерієм істини є тільки розум (мислення), що відіграє вирішальну роль у пізнанні. Представники Рац.: Парменид, Сократ, Платон; Декарт, Спиноза, Лейбниц (XVІІІ - XVІІІ вв.); Гегель (XІ в.).

Ні Сен., ні Рац. не дають, кожний окремо , адекватній концепції пізнання. І сен. і Рац. зштовхнулися з проблемою розвитку знання. Відповідно до Леніна, пізнання йде "від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики". Т.о. почуттєве і раціональне перетинаються в практиці. Процес пізнання виступає як єдність почуттєвого, раціонального й емоційного.

На грані думки і переживання народжується ідея. Ідея - це думка, у якій дійсність відбивається не тільки як щось існуюче, але і як перспектива майбутнього розвитку, як план майбутнього буття. Ідея - це дозвіл у свідомості суперечливої ситуації. Вона зв'язує існуюче з тим, що повиннео бути. Ідея зв'язує почуттєве, раціональне й емоційне.

Перехід від почуттєвого до рац. і навпаки - це інтуїція, вона буває інтелектуальної (від чувств. до рац.) - це непосредств. збагнення істини, що не виводиться шляхом логічних доказів і не міститься безпосередньо в чувств. досвіді (н/р, аксіоми науки - узагальнення даних почуттєвого досвіду). Эйдетическая інтуїція - від рац. до почуттів. - від поняття до образа (н/р, будівля атомного ядра, система Менделєєва) - робота на д понятійними засобами в образно-науковій формі. На базі почуттів досвіду ми одержуємо эмпирич. знання і эмпирич. закони. На базі рац. знання - теоретичне знання. Эмпирич.і теоретич. пізнання - різні рівні. Эмпирич. базується на методах - спостереження, опис, вимір, експеримент і т.д. Теоретич. система - анилиз, синтез, моделювання, індукція і т.д..

...Емпіричне і теоретичне в пізнанні...

Емпіричне і теоретичне (Э. і Т.), филос.-методологич-і категорії, що характеризують дві основні форми науч-о пізнання, а також структурні компоненти і рівні наукового знання. В основі розрізнення Э. і Т. лежить виділення в науч-м пізнанні эмпирич-о і теоретич-о дослідження. Эмпирич-і дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт і спирається на дані спостереження і эксперемента. Теоретич-і дослідження зв'язане з удосконалюванням і розвитком понятійного апарата науки і спрямовано на всебічне пізнання об'єктивної реальності в її существ-х зв'язках і закономірностях.Обоє ці виду дослідження органічно взаємозалежні і припускають один одного в цілісній структурі науч-о пізнання. Задачу науки, що полягає в тім, щоб "...видиме, що лише виступає в явищі рух звести до дійсного, внутрішнього руху", вирішує теоретичне мислення, нерозривно зв'язане з эмпирич-м пізнанням.