
- •Філософія. Специфіка філософських проблем. Праця в.Соловйова “На шляху до істинної філософії”.
- •2. Структура філософського знання.
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду і його історичні форми.
- •4. Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду давніх слов’ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в к.Р. Та його вплив на розвиток культури. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні
- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія Давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9.1. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку.
- •9.2.Діалектика Сократа. Порівняльний характер “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •15. Філософія французького Просвітництва хvііі ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.
- •1616. Філософія і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія Фейєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к. Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову та філософію та соціальну практику.
- •20. Діалектика: її сутність, та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як основна форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі.
- •22. Філософсько-етичні погляди г. Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української та слов’янської культур.
- •24. Російська релігійна філософія кінця хіх - початку хх ст.
- •25. Соціально-філософські мотиви у творчості Шевченка та їх значення для розвитку національної свідомості.
- •26.Соціально-філософські погляди Франка.
- •27. Релігійна філософія хх ст..
- •28. Антропологічний ренесанс в філософі хх ст..
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.
- •30. Герменевтика: проблема інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки.
- •32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття. Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини. Культура і цивілізація. Масова культура, її роль в сучасному суспільстві.
- •В рамках цих моделей формуються такі підходи до визначення к
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну.
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин (марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер.
- •40. Категорії рух, простір, час, їх світоглядне та методологічне значення.
- •41. Категорії закон і хаос, їх значення в світорозумінні та сучасній науці. Основні ідеї синергетики, їх світоглядна роль.
- •42. Категорії сутність і явище. Роль в науковому пізнанні.
- •43. Принцип детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і пост структуралізм.
- •45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні.
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.
- •48. Чуттєве та раціональне, теоретичне та емпіричне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивіське тлумачення науки.
- •56. Соціальне буття як проблема єдності об’єктивного і суб’єктивного. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57.Проблема типологізації історії: культура, цивілізація, формація, епоха.
- •58. Поняття традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •60. Людина і суспільство. Проблема відчуження (пв).
- •61. Роль економіки в суспільстві. Історичні способи виробництва і закономірності їх розвитку. Історицизм і критика його Поппером.
- •62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сцієнтиські та технократичні концепції історичного процесу та їх оцінка.
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (воля, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та роль їх у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея.
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації.
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації.
- •78. Глобальні проблеми сучасності, їх генеза та пошуки розв'язку.
- •Продовольча
44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і пост структуралізм.
Зміст. і форма - це філ. категорії, у взаємозв'язку яких зміст, будучи визначальною стороною цілого, представляє єдність усіх складених елементів об'єкта, його властивостей, внутр. процесів, зв'язків, протиріч і тенденцій, а форма є спосіб існування і вираження змісту. Термін "форма" уживається також для позначення внутрішньої організації змісту і зв'язаний з поняттям структури. В взаємовідношенні змісти і форми зміст представляє рухливу, динамічну форму цілого, а форма охоплює систему стійких зв'язків предмета. Форму предмета можна визначити як вираження стійкості змісту. Форма і зміст діалектично взаємозалежні і взаємозалежні. Кожен елемент цілого є собою тільки при обліку його зв'язків, тобто форма укладена в самому змісті. Організація елементів у свою чергу визначає їхнього зв'язку, тобто зміст включається у форму. Процес ламання старої форми й утворення нової являє собою стрибок, перехід речі в нову якість.
Елемент і структура.
Коли мова йшла про діалектика форми і змісту, малася на увазі взаємозв'язок між елементами тіла, їх взаємодій і змінами, з одного боку, і щодо стійкою системою зв'язків, що утворять структуру тіла, - з іншої. При більш детальному дослідженні змісту тіла виникає необхідність у виявленні відносин між окремими моментами змісту і його структурою, зокрема між елементами, що утворять річ і стійку систему зв'язків, у якій вони знаходяться. Діалектика цих відносин відбивається в категоріях елемент і структура.
Елемент має відносну стійкість, якісною визначеністю, він зв'язаний з іншими елементами. Нарешті, оскільки структуру утворять необхідні, загальні, стійкі відносини, зв'язки, обумовлені природою взаємодіючих елементів, відбивані категорією "закон", остільки структуру можна представити як сукупність законів, що виражають зв'язок елементів у цілісній системі. Структура в буквальному значенні цього слова є будівлю системи і поза системами вона не існує.
Говорячи про будівлю якого-небудь об'єкта, ми в першу чергу виділяємо елементи, з яких він складається, їхнє просторове розташування і характер їхнього зв'язку. Можна узагалі відвернутися від якості елементів, характеру їхніх зв'язків і уявити собі просторову конфігурацію, де вузловими струмами будуть елементи системи (будівля кристала, молекули...). Але така схема швидко вичерпує свої пізнавальні можливості. У дійсності взаємодія елементів у рамках тієї чи іншої структури здійснюється строго вибірково. Елементи взаємодіють один з одним не цілком, а однієї чи декількома сторонами. Тому структура у визначеному змісті незалежна від елементів. У цьому випадку можлива заміна елементів на якісно інші, але що володіють подібними властивостями. Це ізоморфізм, процес широко відомий і постійно протікає в природі.
При дослідженні широкомасштабних процесів, що розвиваються, надзвичайний інтерес може представляти історія зміни структури системи і структура процесу розвитку. Поняття структури тісно зв'язано з організацією. Поняття організації містить у собі як структурні, так і динамічні характеристики системи.
Система і функція....
Система (С.), сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, кіт-я утворить визначену цілісність, єдність. Перетерпівши тривалу історичну еволюцію, поняття С. із сірий. 20 в. стає одним із ключових филос.-методологич-х і спец.-науч-х понять. У совр-м науковому і технич-м знанні розробка проблематики, зв'язаної з дослідженням і конструюванням С. різного роду, проводиться в рамках системного підходу, загальної теорії С., у кібернетику, системотехніці, системному аналізі і т.д.
Функція (Ф.), відношення двох (групи) об'єктів, у кот-м зміні одного з них супроводжує зміна іншого. Ф. може розглядатися з т.зр. наслідків (сприятливих, неьлагоприятных - дисфункциональных чи нейтральних - афункциональных), викликуваних зміною одного параметра в інших параметрах об'єкта (функціональність), чи з т.зр. взаємозв'язку отд. частин у рамках деякого цілого (функціонування). Поняття Ф. введене в науч-й оборот Лейбницем.
Частина і ціле
Любою предмет складається з частин, однак спроби зрозуміти сутність того чи іншого чи предмета явища на основі аналізу частин і наступного підсумовування їхніх властивостей уже давно зазнали невдачі. Т.е. ціле має властивості, не властивим його елементам. Отут існує деякий якісний стрибок (біологія). Категорії частина і ціле характеризують також процес пізнання, що звичайно починається з цілого, переходить до розчленовування цілого на частині і завершується відтворенням об'єкта в мисленні у формі конкретного цілого.
Проблема відносини цілого і частки була висунута в античності (Платон, Аристотель), вона розглядалася у всіх філософських навчаннях. Довгий час існувало два підходи: механістичний (сума частин) і духовно-містичний (цілісні продукти духовної діяльності). Це привело до формулювання антиномій частки і цілого: ціле - сума всіх частин; ціле більше суми частин. Частини передують цілому; ціле передує частинам. Частини обумовлюють ціле і навпаки. Ціле пізнається через знання частин і навпаки.
У середені ХХ ст. у європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм і виступала своєрідним опонентом екзистенціалізму. Його основні представники: К.Леві-Стросс; Ж.Лакан; М.Фуко; Р.Барт. Структуралізм - це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні ХХ ст., пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури. Структуралізм можна умовно поділити на дві лінії: перша - власне філософські ідеї самих учених-структуралістів; друга - структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції в 60-70-ті роки. Об'єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, Алі сюди належати також наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об'єкта структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, Яким несвідомо підкоряється Людина. У зв'язку з цим Лакан проводити думку про подібність між структурами мови і механізмами дії несвідомого. На цьому він будує культурологічну концепцію, суть якої полягає в пріоритеті символічного над реальним. Структуралізм як явище філософської думки пройшов ряд етапів. Перший характеризується становленням методу дослідження (лінгвістичний структуралізм). Концепції структуралістів, попри усі розбіжності, мають спільні риси: 1) виділення первинної множини об'єктів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури; 2) розчленування об'єктів (текстів) на елементарні частини, у яких типові відношення зв'язують різнорідні парі елементів; 3) розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4) виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці. Для цього етапу характерним є прагнення визначити структуру мови, відволікаючись від її розвитку. Другий етап пов'язаний з поширенням методів методів структурної лінгвістики на різноманітні сфери культури. Це в першу чергу стосується К.Леві-Стросса. Він застосував цей метод для аналізу культурного життя первісних племен. З його крапки зору, ритуали, міфи є своєрідною мовою. Він формулює ідею надраціоналізму як гармонію чуттєвого і раціонального почав, втрачену сучасною європейською цивілізацією, Алі збережену на рівні первісного мислення. Аналізуючи структуралізм, можна показати його позитивні моменти і значення його для науки в цілому. Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікації; по-другу, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знакову-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками. Це вдалося реалізувати постструктуралізму, який спробував подолати недоліки структуралізму. Постструктуралізм (неоструктуралізм) - це загальна назва ряду підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, що склалися в основному у Франції. Головними його представниками є: Ж.Дерріда, Ж.Дельоз, Ж.Бодрійяр, Х.Блум, Ж.-Ф.Ліотар та ін. Постструктуралізм не утворює організаційної єдності і не має спільної програми, тому приведемо концепції деяких вчених. Сьогодні найвідомішим і най популярнішим філософом і літературознавцем Франції є Ж.Дерріда та його вчення про деконструктивізм. Дерріда рішуче пориває з філософською традицією. У його працях синтезуються найрізноманітніші тексти - філософські, літературні, лінгвістичні, соціологічні, психологічні. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філософією і літературою. Головними об'єктами критичного аналізу в нього стають тексти західно-європейської метафізики. Дерріда піддає критиці перш за всі самі основи філософії, її підвалини. Він визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб'єктивності й гуманізму. Головною її вадою, на його думку є догматизм. У своїй деконструкції традиційної філософії Дерріда звертається до психоаналізу Фрейда, виявяючи цікавість до несвідомого. Алі на відміну від класичного психоаналізу несвідоме в Дерріда - це явище, що немає якогось певного місця, воно одночасно перебуває скрізи і ніде. Несвідоме постійно втручається в діяльність свідомого, викликаючи в ній своєю грою сум'яття і безладдя. Концепція Ж.Дерріда була зустрінута неоднозначно у філософському і науковому світі. Багато хто оцінює її позитивно, проте є також і чимало опонентів. Цим вона і викликає до собі особливу цікавість. Неоднозначно сприймається також концепція філософа і соціолога Ж.Бодрійяра. Він розробив теорію історичного розвитку способу позначення. З його крапки зору, ера знаків починається разом із епохою Відродження. У системі розгляду поструктуралізму слід також виокремити "філософію становлення" Дельоза, "теорію поезії" Блума. У цілому поструктуралізм як філософська течія є суперечливим і складним для сприйняття, проте він загострює питанняпро шляхи розвитку і частку філософії.