43. Принцип детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.

Детермінізм від лати determino - визначаю, філософське вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок і взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу. Д. припускає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, які виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру. Сюди входять просторові кореляції, функціональні залежності, відношення симетрії, взаємодії частин у системах, взаємодетермінація частин і цілого, зв'язок станів у русі і розвитку й ін. (приклад теорія Дарвіна). Індетермінізм - заперечення всезагального характеру причинності. Початок розвитку теорій - античність, потім - Ф.Нового Часу.

Категорії: причина і наслідок. Категорія причинності розкриває причинно-слідчий зв'язок. Для визначення, того що таке причина, треба зіставляти: причину, привід, умова. Дуже важливо співвідношення причина й умова. Говорячи про причину потрібно мати на увазі, що причини мають свої прояви, тобто розрізняють форми причин. Причини істотні і несуттєві. Усе причинно обумовлено і ні що не проходить без слідств. Розходження між сутністю і не сутністю умовно. Причини розрізняють як об'єктивні так і суб'єктивні. Є причинна і функціональна залежність. Мат модел привело до поняття функціональної залежності. Для ученого важливо не тільки якісна залежність між причиною і слідством, важливо і кількісне, що виражається у функціональній залежності. Коли говорять про причинність мають на увазі явище яке породжує слідство, а коли говорять про функціональну залежність зв'язок стирається. У функціональній залежності можна змінювати місцями аргумент і функцію. Останні роки стали говорити що поняття причинності застаріло і досить володіти функціональною залежністю. З'явилася теорія чинників, коли якійсь розмір ставиться в залежність від ряду чинників. Проблема причинності стала ще більш заплутаної в зв'язку з проникненням у мікросвіт. У статист-й закономірності працює імовірність, у ній немає посилання на причинність. Багато вчених намагаються зберегти поняття причини, говорять що їсти різноманіття причинно слідчих зв'язків. Це прийнятно, т до інакше можна допустити наявність чудес.

Необхідність і випадковість. Який характер буття? У буття усі необхідно або випадково? Ця проблема пост-на ще в античності. Склалося тверде переконання, що у світі діють сила, що викликають визначені слідства. З'явився Лапласовский детермінізм. Лаплас заявив, що якщо з'явиться великий розум, що може врахувати всі діючі сили, то він може написати диференціальне рівняння за допомогою котрого можна знать і минуле і майбутнє. Це робить буття жахливим. Лаплас вірив що світ це “парова машина” весь рух якої можна описати. Тобто людина потрапляє в жахливий світ, у кот-м нічого змінити не можна. Цей погляд наз-ся фаталізмом, коли усі фатально визначено. Проникнення статистики у фізику стало змінювати уявлення про буття, статистика визначає випадкові події, які носять ймовірностний характер і нічого в сутності не змінюють. стали говорити, що світ - це океан випадку . Буття - це випадок і робити ставку на необхідність - це помилка.

Гегель:Вони характеристики буття, що взаємодоповнюють, по Гегелеві.

Можливість і дійсність. Ці категорії ввів Арістотель. Він розрізняв актуальне і потенційне буття, будь-який об'єкт - це не тільки актуальність, але це і визначені тенденції зміни, спроможність речі змінити свій стан, якісно змінитися. Сутичка тенденцій визначає зміну речі. Перетворення можливості в дійсність є еволюція. Ціль один з елементів поводження і свідомої діяльності людини, який характеризує передбачення в мисленні результату діяльності і шляху його реалізації за допомогою певних засобів. Ціль виступає як спосіб інтеграції різних дій людини в деяку послідовність або систему, як одна з форм детермінації людської діяльності. Аналіз діяльності як цілеспрямованої припускає виявлення невідповідності між наявною життєвою ситуацією та ціллю; здійснення Ц є процесом подолання цієї невідповідності.

Умова й обумовлене Умова (У.), те, від чого залежить щось інше ( що обумовлюється); істотний компонент комплексу об'єктів, з наявності про з необхідністю випливає існування даного явища. Весь цей комплекс у цілому називають достатніми У. явища. Якщо з усіх можливих наборів достатніх умов відібрати загальні, одержимо необхідні У., тобто У., що представлені щораз , коли має місце явище, що обумовлюється. Повний набір необхідних умов, з яких не можна виключити жодного компонента, не порушивши обумовленості, і до у не можна додати нічого, що не було б зайвим з т.зр. обумовлювання даного явища, називають необхідними і достатніми У. Прим., для проростання насіння вода, тепло і кисень складають набір необхідних і достатніх У.; додавши до цього набору світло і гравітацію, одержимо також достатній, але вже не необхідний набір У.