5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в к.Р. Та його вплив на розвиток культури. Релігійне життя в сучасній Україні.

Філософія, форма суспільної свідомості, навчання про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу; наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія виробляє загальну систему поглядів на світ і місце в ньому людини; вона досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне і эстетичне відношення людини до світу. Вона впливає на суспільне буття, сприяє формуванню нових ідеалів і культурних цінностей.

Релігія - світогляд і світовідчування, а також відповідне поводження і специфічні дії (культ), що ґрунтуються на вірі в існування (одного чи декількох) богів, "священного", тобто того чи іншого різновиду надзвичайного.

По своїй істоті релігія є одним з видів ідеалістичного світогляду. Головна ознака релігії - віра у надзвичайного, але це не виходить, що релігія і є відношення, що зв'язує людину з богом, як неї визначають звичайно теологи.

На первісних стадіях людської історії релігія є продукт обмеженості практичного і духовного оволодіння світом. За своїм характером релігія раннього класового суспільства це - племінні, а надалі національно-державні релігії, у яких віросповідання зв'язок між людьми збігається з етнічними і політичними зв'язками. На більш пізній стадії історичного розвитку з'являються світової чи наднаціональні, релігії - буддизм (6-5 ст. до н.е.), християнство (1 в.) і іслам (7 в.). Вони поєднують людей загальної віри незалежно від їх етнічних, мовних чи політичних зв'язків. Однієї з найважливіших відмінних рис перерахованих світових релігій є монотеїзм.

Буддизм (Б.), реліг.-філос. навчання, виникло в древній Індії в 6-5 ст. до н.е. Засновник - інд. принц Сиддхартха Гау-тама, що одержав ім'я Будди, тобто проясненого. Вже в перші сторіччя свого існування Б. розділився на 18 сект, розбіжності між який привели до разу-розподілу Б. на 2 галузі: хінаяну і махаяну. В основі Б. лежить твердження принципу особистості. Бог іманентний людині, у ньму немає потреби як у творці, рятівнику, духівнику. Християнство (Х.), виникло в Палестині і вступило в конфлікт з іудаїзмом. Основоположником Х. є Ісус Христос (И.Х.). Х. успадковує з іудаїзму ідею єдиного бога, що є початком і кінцем усього. Бог не має потребу у світі і створив його у вільному акті волі. Проповідується триєдність і боговтілення. Внутрішнє життя божества є особисте відношення трьох іпостасей: Батька, Сина і св.Духа. Усі три обличчя існували завжди і рівні по достоїнству. Іслам (И.) виник у Хіджазу серед араб. Племен Зап. Аравії. Засновник И. - Мухаммед (М.). Навчання спрямоване на упорядкування й освячення життєвих даностей. Осн джерело віровчення - Коран, одкровення, кіт. Бог, що говорить у Корані від першого обличчя, як би продиктував слово в слово пророку М., що виступає лише як пасивний передавач. У И. багато запозиченого з християнства й іудаїзму. Найважливіші поняття - іслам, дін, іман. И. у широкому змісті став позначати увесь світ, у межах якого установилися і діють закони Корана. Дин - божеств. Установлення, що веде людей до порятунку. У дин існує три осн. елементи: "п'ять стовпів И.", віра і благі справи. "П'ять стовпів И." складають: 1) сповідання єдинобожжя; 2)щоденна п'ятикратна молитва; 3) піст; 4) милостиня; 5) паломництво в Мекку. "Іман" (віра) розуміється в першу чергу як свідчення про об'єкт своєї віри. У Корані насамперед свідчить про себе бог; відповідь віруючого - це як би повернуте свідчення. У И. Виділяється 4 предмети віри: 1) у єдиного бога; 2) у його посланників і писання; 3) в ангелів; 4) у воскресіння після смерті і судний день.

Офіційно Х. було прийнято на Русі в 986-988р. Увів його кн. Володимир. Цьому сприяли тісні політико економічні зв'язки Русі і Візантії. Усі язичні капища були знищені. Спочатку хрестилися князь, бояри, дружинники. Потім настала черга широких мас народу. Водохрещення народу було примусовим. Уведення Х. зіграло прогресивну роль в історії Русі-України. Воно сприяло посиленню єдності давньоруської держави, збагаченню давньоруської культури, встановленню і розвитку політичних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією, Болгарією, країнами Зах. Європи і Ближ. Сходу. Воно дало істотний поштовх розвитку на Русі писемності (книги в основному біблійного змісти), утворення, архітектури (в основному будівництво храмів) і мистецтву (іконопис і худож. оформлення храмів). В усьому почувався ідеологічний вплив церкви під заступництвом князівської влади. Це вплив, у свою чергу, сприяло зміцненню тієї ж влади і політичному впливу Русі в Зах. Європі. Релігійна духовність сучасного українця, хоч і є конфесійно-орієнтованою, залишається, як і раніше по своєму змісті синкретичної. І це тому, що Україна відкрита впливу як Заходу, так і Сходу. Українець поступово прилучає до своєї християнської традиції дещо зі східного типу мислення (реінкарнація, концепція карми). Це нагадує суму різних ідей, цінностей, форм вираження. Традиц. християнська духовність містить у собі також положення, концепти з інших релігійних систем, зокрема язичества. Якщо раніше для України було характерним православ'я і частково католицизм (в основному для Зах. України), те зараз наростає вплив протестантизму.