41. Категорії закон і хаос, їх значення в світорозумінні та сучасній науці. Основні ідеї синергетики, їх світоглядна роль.

Категорії "закон" і "хаос" це відносно нові категорії, що прийшли у філософію з математики і фізики. При цьому їхнє значення розширилося й узагальнилося.

Закон є відношенням між сутностями в противагу несуттєвому світу. Закон - це спосіб функціонування сутності, хаос - явищ. Однак у щирому глибокому змісті закон не є суще безпосередньо. Закон і його прояви в хаосі різноманітних явищ не збігаються.

Закон і хаос взаємно думають і заперечують, взаємно визначають один одного, містять один одного в собі як свою протилежність, виступають один стосовно іншого як міра.

Усякий закон складається на основі істотних передумов. Закон виражає сталість, стійкість істотних відносин у всіх сферах дійсності, повторення стійких визначень сутності. Зміна зовнішніх хитливих проявів не змінює природи закону. Хаос, безладдя означають, що дані речі і їхня сутність детерміновані в різних відносинах і різних факторах. При руйнуванні сутності закон здобуває невизначеність і поступово переходить у хаос. Те, що кожна річ має свої одиничні, неповторні, різноманітні визначення, є вираження безладдя.

Хаос з'являється як необмежена розмаїтість. Хаос - це відношення нерегулярності, випадковості, нестійкості, неповторності. В історії філософії зустрічається ряд моделей рішення проблеми закону і хаосу: 1) тимчасова (хаос раніш порядку, закону, чи періодично змінює його); 2) просторова (хаос на периферії, нижче, вище космосу, упорядкованого світу); 3) якісно-кількісна (хаос - неякісний, кількісно невимовний стан, космос - гармонічне, якісне буття). Усяка річ і її сутність, будь-то чи атом гігантська космічна система, живе чи неживе, чи пізніше раніш проходить стадію становлення й існування її порядку, організації законів і стадію старіння, дезорганізації, хаосу і руйнування. Перехід від одного етапу руху до іншого є стрибок, у ході якого порушуються старий порядок і встановлюється новий, з хаосу виникає закон, простий порядок змінюється складним.

Cинергетика описує процеси, у яких ціле має такі властивості, яких немає в його частин. Вона розглядає навколишній матеріальний світ як безліч локалізованих процесів різної складності і ставить задачу відшукати єдину основу організації світу як для найпростіших, так і для складних його структур. У той же час синергетика не затверджує, що ціле складніше частини, вона вказує на те, що ціле і частина мають різні властивості й у силу цього відмінні друг від друга.

В синергетиці робиться спроба описати розвиток світу відповідно до його внутрішніх законів розвитку, спираючи при цьому на результати всього комплексу природних наук. Для нашого аналізу представляється важливим те, що одним з основних понять синергетики є поняття нелінійності.

Не тільки в процесі наукового пізнання, але й у своїй повсякденній практиці ми фактично зіштовхуємося з різними проявами нелінійних закономірностей. Поводження нелінійних систем принципово відрізняється від поводження лінійних. Найбільш характерна відмінність - порушення в них принципів суперпозиції. У нелінійних системах результат кожного з впливів у присутності іншого виявляється іншим, чим у випадку відсутності останнього. Математичні дослідження природи лінійності і нелінійності так чи інакше обумовлювалися потребами розвитку фізики. Постановка задачі про нелінійність зв'язана з іменами Рэлея, Д'аламбера, Пуанкаре, що досліджували математичну модель струни й інші моделі за допомогою диференціальних рівнянь. У 30-і роки XX в. на перше місце в області звичайних диференціальних рівнянь устають проблеми якісної теорії. Значний вплив на її розвиток роблять потреби фізики, особливо нелінійної теорії коливань. Фізикам Андронову і Мандельштаму належить тут цілий ряд важливих математичних ідей і розробок. Мандельштам першим звернув увагу на необхідність вироблення у фізику нового "нелінійного мислення". До його робіт існували лише окремі приватні підходи до аналізу окремих нелінійностей у різних фізичних задачах. Роль Мандельштама полягає в тому, що він чітко зрозумів загальність нелінійних явищ, зумів побачити, що можливості лінійної теорії принципово обмежені, що за її межами лежить величезне коло явищ, що вимагають розробки нових нелінійних методів аналізу. Виникають питання: яка роль нелінійності, навіщо необхідно розробляти нелінійні моделі, якщо велика кількість фізичних процесів можна пояснити за допомогою лінійних чи моделей же звести нелінійні задачі до лінійних? Відповідь на ці питання полягає в наступному: лінійні задачі розглядають лише ріст, плини процесів, нелінійність же описує фазу їхньої стабілізації, можливість існування декількох типів структур. У той же час нелінійність виражає тенденцію різних фізичних процесів до нестійкості, тенденцію переходу до хаотичного руху. Таким чином, сполучення лінійності і нелінійності (навіть поки ще далеко не діалектичне) дає більш адекватне відображення реальних процесів, тому що з їх допомогою виражається єдність стійкості і мінливості, що є ядром сутності всякого руху. Рішення численних проблем, що виникають при описі переходу від регулярного до стохастичному руху, зв'язується з розвитком стохастичної чи хаотичної динаміки. Удалося показати, що за допомогою рівнянь, запропонованих Х.Лоренцем, або систем рівнянь, що включають дивні аттракторы, можливий опис поводження деяких типів плазмових хвиль, хімічних реакцій у відкритих системах, циклів сонячної активності. закономірностей зміни чисельності біологічних співтовариств, дослідження питань, зв'язаних з генерацією лазерів у деякому діапазоні параметрів. Синергетика, використовуючи єдність лінійності і нелінійності, виражає в теорії ті аспекти матеріальної єдності світу, що зв'язані з загальними властивостями саморозвитку складних систем. Нелінійні рівняння, що складають основу цієї теорії, дозволяють за допомогою досить простих моделей описувати всілякі матеріальні процеси. Причому, навіть не вирішуючи цих рівнянь, можна виробити представлення про якісно нові риси тих процесів, що цими рівняннями описуються.

Теорія опису складних хаотичних процесів М.Фейгенбаума становить інтерес, тому що автор, власне кажучи, виходить з визнання матеріальної єдності світу і намагається знайти те загальне, що присутнє хаотичним процесам різної природи. Ця теорія показує, що поводження всіх диссипативних систем поблизу переходу до хаотичного руху носить універсальний характер. Теорія дає можливість описати поводження тієї чи іншої системи за межами можливості інших математичних представлень.