38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.

С. є областю духовного буття, у якій суб'єкт взаємодіє сам із собою (суб'єкт - суб'єктні відносини). Проблема С. ставиться в різних Ф. плинах: Ідеалізм. Тут С. вважається джерелом матерії. Воно існує незалежно, самостійно. Відповідно до ідеї психофізичного паралелізму (Декарт), усі явища фізичного плану мають фізичну природу, а психічного - психічну. С - відображення реальності в мозку людини. Відображення - процес установлення відповідності між результатом і вихідним явищем. Основні типи відображення: неорганічне - зв'язане з мех., фіз. і хім. змінами тіл; органічне - відображення в живій природі. Сюди відносять чутливість, психіку, Психич. форми відображення: відчуття, сприйняття; представлення. Розвиток психічних форм відображення зв'язаних з подальшим удосконалюванням нервової системи і формир. человеч. мозку стало біологічною передумовою виникнення С. соціальне відображення - рівень існування людського С. У С. дійсність отображ. у мозку людини в суб'єктивних, ідеальних образах. У С. осущ. перехід від елементарного мислення до понятійного, абстрактному. Т.о. С. - здатність головного мозку людини цілеспрямовано відбивати буття світу в образах і поняттях. Недоліком розгляду С. як відображення явл. труднощі пояснення з цієї позиції творч-го характеру С. Виникнення свідомості зв'язують як з біологічними, так і із соціальними причинами. Біологічні причини виникнення С.: унікальний людський мозок; вільні передні кінцівки в сполученні з прямоходінням; будівля гортані, пристосована для членороздільної мови. Соціальні причини виникнення С.: праця; спілкування в колективі, заснованому на трудовій діяльності; членороздільна мова.

Осн. ознаками людського С. є: 1) Наявність абстрактного мислення і мови; 2) Наявність самосвідомості; 3) Творчий характер людської свідомості, трансцендирование.

Абстрактне мислення на відміну від конкретного оперує загальними поняттями й абстракціями. другою важливою ознакою людського С. є мова - система вербального спілкування. Існують два підходи для пояснення зв'язку мови з мисленням:

Ототожнення мислення і мови (Шлейермахер). Недоліком такого підходу є труднощі пояснення різноманіття мов.

Мова є продуктом мислення. Людина може мислити і без мови, а мова необхідна йому для спілкування з іншими людьми. Усі проблеми в цьому випадку виникають з недостатності мови у вираженні дійсних думок людини. "Думки вмирають у той момент, коли вони втілюються в слова" (Шопенгауер).

Функції мови:1- об'єднуюча (мова поєднує людей навіть різних поколінь); 2 - збереження і передача інформації; 3 - керування поводженням людини; 4 - пізнавальна функція.

Мова - це система змістовних і значущих форм, засіб спілкування і засіб мислення. Мову сьогодні розглядають як суспільно-історичне явище, яке витупає засобом відбиття об'єктивізації ідеального, оскільки і ідеї не існують відірвано від мови. Свідомість та мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони передбачають одна одну, як внутрішньо, логічно оформлений ідеальний зміст передбачає свою зовнішню матеріальну форму. Мова є безпосередньо діяльністю мислення, свідомості. Вона бере участь у процесі мислення як його чуттєва основа або засіб. Свідомість не тільки виявляється, але й формується за допомогою мови. Наші думки будуються відповідно до нашої мови. Справедливо і обернене: ми організуємо нашу мову згідно з логікою нашого мислення. У єдності мови і свідомості визначающою стороною є свідомість, мислення, яке є відображенням дійсності. Воно "ліпить" форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови відображає, хоч і у модифікованому вигляді структуру буття. Але єдність - це не тотожність. Свідомість відображає дійсність, а мова позначає її і виражає у думці. Мова - це не мислення, інакше, як відмітив Л.Фейєрбах, "величайшие болтуны, были бы величайшими мыслителями". Мова і свідомість утворюють суперечливу єдність. Мова впливає на свідомість: на її норми, що історично склалися, які специфічні у кожного народу, у одному і тому ж об'єкті відтіняються різні ознаки. Але залежність мислення від мови не є абсолютною, деякі лінгвісти вважають, що мислення детермінується, головним чином, своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення. На все можна виразити за допомогою мови. Таємниці людської душі настільки глибокі, що тут потрібна поезія, музика, весь арсенал символічних засобів. Вважають, що мова, як і свідомість, формувалися в процесі праці та суспільних відносин. Вона виникла, коли в людей виникла потреба, щось сказати одне одному. На початку існування людства виникнення мови стало могутнім засобом розвитку людини, суспільства, свідомості. Завдяки мові результати пізнавальної діяльності людей, досягнення науки стають загальним надбанням, зберігаються для майбутніх поколінь. Це зумовлює неперервний історичний процес розвитку пізнання. Локк, наприклад, мову вважав умовою можливості загального знання. Засобами мови втілюються не тільки результати наукового пізнання, а основна маса продуктів всієї духовної культури. Сучасними дослідниками встановлено наявність досить визначеної залежності між будовою мови і типом культури, зокрема між будовою мови і здатністю відповідної культури до розвитку. Існують штучні мови з певною сукупністю ознак (алфавітом), правилами поєднання і використання, наприклад, мови символів, що використовуються у математиці, хімії, системи кодів, за допомогою яких складаються програми для ЄОМ. Штучні мови відіграють велику роль у розвитку наукового пізнання. Вони роблять викладення змісту більш строгим, стислим і тим самим скорочують роботу мислення, з їх допомогою досягається висока степінь точності знання. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою. Мова - це берегиня історичної пам’яті народу. Позбавити народ рідної мови - означає позбавити народ минулого, а тим самим і майбутнього. “Та чи інша спільнота людей може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови”(Ф.Ніцше) Без національної мови нема національної свідомості, без якої нема нації, а без свідомої нації - нема державності, як найвищої громадської організації, в якій вона отримує найповнішу можливість розвитку її виявлення. Культура мови - це система вимог, регламентацій, щодо вживання мови в різній діяльності. Належна культура мови - це свідчення розвитого інтелекту і високої загальної культури особистості. Однієї з задач культури мови - подолання мовних стереотипів. Стереотипи мови -це стереотипи мислення. Конфуцій затверджував: "Якщо мова не є правильним, то він не означає того, що повинено означати; коли ж він не означає того, що повинено означати те не буде зроблене те, що повиннео бути зроблено, а тоді моральність (моральність) і всяке мистецтво почнуть занепадати , справедливість зійде на немає - і усі впадуть у стан хаосу. Нація - це історично сформована форма спільності людей, що володіють, як правило, спільністю території й економічного життя, мови і духовного складу, а в якомусь ступені і біологічній своєрідності (що позначається найчастіше і в зовнішності), а також особливостями характеру, темпераменту і звичаїв. Єдність мови зв'язує говорящих на ньому, забезпечує їхньої єдності й однодумності: усі представники даної нації добре розуміють один одного, а це віднімає саме внутрішнє душі людської, отже, вже в цій найглибшій основі життя полягає реальний зв'язок і єдність нації. За словами Овсянико-Куликовского, "якщо ви хочете відчути своєрідну психіку даної національності, - вивчайте мову її, як у його повсякденній функції ("живу мову"), так і в його літературному вираженні. Мова знаходячись в особливому відношенні до свідомості, будучи не тільки засобом спілкування, але і засобом спілкування, але і засобом пізнання: мова - душу нації. Мова - найглибше й основне вираження національної своєрідності характеру. Національна самосвідомість є почуття і самосвідомість духовної єдності свого народу і притім саме його культурної своєрідності - його звичаїв, традицій і вірувань. Той, хто говорить про націю розуміє насамперед духовну єдність свого народу. Нація є щось єдине для багатьох. Кожна нація подібно особистості, якийсь вона і є у своєрідному, соборному змісті цього слова, має свідомість, розумінням своїх національних і негативних сторін. Кожна нація в цілому як суспільний суб'єкт соціально-історичного життя піднімається до усвідомлення своїх суспільних інтересів, особливостей своєї культури, традицій, наявного положення в потоці буття і перспектив розвитку. Вона володіє своїм особливим складом життя, формою прояву почуттів, зокрема своїм почуттям власного достоїнства і розумної гордості.

Юнг К. (1875-1961) - Психіка людини містить у собі щось таке, що не могло бути сформованим на етапах його свідомого, культурного розвитку. Але це щось виявляється в сновидіннях і в видіннях у хворих людей. Це щось - міфоподібні елементи, не залежачи від певної культури і традиції, а спільні всім народам. Це "пам'ять предків", яка зв'язує людину з всією історією людської цивілізації. Це і є чи архетипи архаїчна свідомість людини. До архетипів можна віднести насамперед образи - землі. небо, вогонь, вода, культ бика, образ вождя. У людини з нормальною психікою архетип зв'язаний з міф, казками. У хворого чіл архетипи відірвані від реальності, вони не зв'язані з реальним життям.