- •Філософія. Специфіка філософських проблем. Праця в.Соловйова “На шляху до істинної філософії”.
- •2. Структура філософського знання.
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду і його історичні форми.
- •4. Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду давніх слов’ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в к.Р. Та його вплив на розвиток культури. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні
- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія Давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9.1. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку.
- •9.2.Діалектика Сократа. Порівняльний характер “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •15. Філософія французького Просвітництва хvііі ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.
- •1616. Філософія і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія Фейєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к. Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову та філософію та соціальну практику.
- •20. Діалектика: її сутність, та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як основна форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі.
- •22. Філософсько-етичні погляди г. Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української та слов’янської культур.
- •24. Російська релігійна філософія кінця хіх - початку хх ст.
- •25. Соціально-філософські мотиви у творчості Шевченка та їх значення для розвитку національної свідомості.
- •26.Соціально-філософські погляди Франка.
- •27. Релігійна філософія хх ст..
- •28. Антропологічний ренесанс в філософі хх ст..
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.
- •30. Герменевтика: проблема інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки.
- •32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття. Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини. Культура і цивілізація. Масова культура, її роль в сучасному суспільстві.
- •В рамках цих моделей формуються такі підходи до визначення к
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну.
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин (марксизм, фрейдизм, Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер.
- •40. Категорії рух, простір, час, їх світоглядне та методологічне значення.
- •41. Категорії закон і хаос, їх значення в світорозумінні та сучасній науці. Основні ідеї синергетики, їх світоглядна роль.
- •42. Категорії сутність і явище. Роль в науковому пізнанні.
- •43. Принцип детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •44. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і пост структуралізм.
- •45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні.
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.
- •48. Чуттєве та раціональне, теоретичне та емпіричне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивіське тлумачення науки.
- •56. Соціальне буття як проблема єдності об’єктивного і суб’єктивного. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57.Проблема типологізації історії: культура, цивілізація, формація, епоха.
- •58. Поняття традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •60. Людина і суспільство. Проблема відчуження (пв).
- •61. Роль економіки в суспільстві. Історичні способи виробництва і закономірності їх розвитку. Історицизм і критика його Поппером.
- •62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сцієнтиські та технократичні концепції історичного процесу та їх оцінка.
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (воля, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та роль їх у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея.
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації.
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації.
- •78. Глобальні проблеми сучасності, їх генеза та пошуки розв'язку.
- •Продовольча
36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну.
Модерн розпочинається з грандіозної революції в науці та філософії Копеника-Декарта і завершується початком теперішньої кризи антропності, ознаменованої занепадом неподільної віри в науку, раціональність, науково-тхнічний поступ.
Людина модерну - це культуротворець, сповнений віри в Розум, Науку, Техніку. Вона відчуває собі такою, що стоїть віч-на-віч зі Всесвітом, їй приступні усі його ресурси, усі джерела буття. Фінальна перемога антропності у Всесвіті неминуча. Одним словом, Людина модерну приречена на переможу, на безмежну Владові над усім сущим; її буття гарантоване у Всесвіті; несталість, нестабільність, колапс життєвого простору не загрожує людському буттю. Ідея загального прогресу базувалася на твердій упевненості, що розвиток мистецтв, технологій, наук, розширення горизонтів свободи абсолютно необхідні, життєво важливі, корисні планетарному людству у всій його тотальності. Найрізноманітніші політичні течії об'єднувала загальна віра в ті, що всі починання, відкриття, встановлення правомочні лише в тій мірі, у якій смороді сприяють емансипації людства. Світові війни, Голокост, екоцид підірвали віру людини модерну в саму собі, у свій розум, у НТП. Людина, за влучним зауваженням Ніцше, втратила гідність у своїх же власних очах. Зазнали занепаду навіть такі одвічні очевидності, як "Істина", "Благо", "Обов'язок", "Врода". Акцентуючи увагу на цих катаклізмах епохи модерну, постмодерністи риторично запитують: хто ще є спроможним самовіддано вірити у всеблагого, всемогутнього Бога, берегти відданість системі святинь, ідеалів, цінностей модерну? Чи може хто-небудь сьогодні фанатично вірити в духовний поступ? Чи не підірвана віра в Розум, НТП, у велику мрію Просвітництва? Хто сьогодні вірить у можливість ціннісно-нейтральної науки, у ті, що вона є безперечним благом? Хто сьогодні з абсолютною вірогідністю знає, що таке "гарне життя" і як досягти його? Хто сьогодні знає, як розв'язати глобальні проблеми, що дісталися нам у спадок від модерну: забруднення атмосфери, потепління планетарного клімату, вичерпання непоновлюваних енергоджерел, нуклеаризм, перенаселення планети, расизм, войовничий націоналізм, СНІД, проблеми збереження стабільності біосфери, антропосфери, сфери культури? Наукові революції другої половини XX ст. - нелінійна, ймовірнісна, комп'ютерно-інформаційна, квантовопольова та ін. - кардинально передіяли фундаментальні основи не лише наук про природу, а й наук про Людину, культуру, історію, мову. Смороду спростували нарцисистські міфи модерну про унікальність, центральність, привілейованість становища нашого Всесвіту, нашого біологічного виду (Гомо сапіенс), нашої психіки "Доба Модерну" для до-ніцшевського періоду була добою безмежної, віри в реформасторську міць сил епохи Модерну : Природознавства, Техніки, Індустрії та Демократії.
У новому (тобто, після-ніцшевському) дискурсі оцінювання Модерну змінюється чи не на протилежне. "Доба Модерну" проголошується годиною війни світоглядів за володіння планетою, війни індустріальної цивілізації проти беззахистної природи, війни тоталітарних режимів, проти особистості. Модерн звинувачується отут у найтяжких злочинах проти, людства. На нього покладається відповідальність, за усі світові катастрофи XX століття (починаючи від двох ситових війн і закінчуючи екоцидом, що наближається). Застереження, світового співтовариства, про ті, що подалі здійснення "Проекту Модерну" невідворотно приведе людство до самознищення, - характерна особлйвість після-ніцшевського дискурсу про Модерн. Людина постмодерну знає, що минуле здатне найнесподіванішим чином нагадати про собі, особливо в тихнув випадках, коли воно ігнорується. Саме тому вона вдивляється в майбутнє без самовпевненості модерністів, без їхньої волі до влади. Вона зустрічає це майбутнє з великою невпевненістю, розгубленістю, скепсисом. Для неї воно подібне до безодні, хаосу утопічних надій, мрій, сподівань, страхів, загроз. Таке бачення майбутнього, мабуть, є одним з найхарактерніших поглядів постмодернізму, найвластивішим для нього сприйняттям теперішньої екзистенційної ситуації.
