34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності. Поняття духовності.

Діяльність - процес активного цілеспрямованого перетворення природи і соц. дійсності відповідно до інтересів, потреб, установок, ідеаліви особистості і суспільства. Сутність діяльності - духовність - здатність людини переводити універсум зовнішнього у внутрішній світ людини на етично-моральній основі. Духовність - система змісту життєвих цінностей, що визначають сутність буття чіл у світі. Здатності людини(Л):1- створити образ предмета; 2- пізнати світ і виразити через систему понять; 3- створити предмет. 1 - створення ідеальних образів. Підтримка існуючих сформованих стандартів і норм спілкування, традицій і т.д. (релігія, міфологія, мистецтво, худож. деят.,... - на образному мисленні). Образи містять у собі нові елементи, що не містяться в наявній дійсності і дійсність повинна підтягтися до цих образів. Ця дійсність дає орієнтир на сенс життя - не знання, а зміст. 2 - дух.-теоретич. діяльність - науково-дослідна - направл. не на створення образів, а на світ, на саму дійсність. Пізнати світ і виразити мовою науки. Тут працює система понять. Сюди також відноситься літературознавство, худож. критика і т.д. Теоретич. знання виступає у формі теорії, концепції. Теоретич. знання виступає у формі рефлексії, коли рассматр. і робить предметом саме себе. Филос. відноситься до духовно-теоретичної діяльності, і має характеристики 1. Вона і 1 і 2 - вона над цим. 3 - Предм.-практич. деят. - у ній реалізуються мети, ідеї, ідеали, знання і т.д. у ході матеріально-предметного перетворення. Це: а) матеріальне виробництво - створення знарядь праці, засобів праці, предм. використ.; б) социально-преобразоват. деятельн. - революції, реформи, зміна произв. відносин і т.д.; в) воспитательно-педагогич. деятельн.-зміна самої Л.; г) управлінська. административн. деят. - організація социальн. систем, їх совершенств. і т.д. Обробка природи людьми і людей людьми - через два поняття: опредмечивание і распредмеч. - це взаимод. S-O. Опредмечивание - створюючи предметний світ, ми опредмечиваем знання, культуру - це перехід знань, ідей, образів у буття предметів, форму предм., форми материальн. і дух. культури. Распредмечивание - перехід предметності світу культури в живий процес, тобто в життя суб'єкта, освоєння суб'єктом предметних форм - педагогічна деят. і т.п. Культура - результат предм-практ. діяльності, це опредмечивание, що виражає рівень зрілості суспільства, спосіб самостверження Л у світі. Про суспільство в цілому говорять по самим значним досягненням.

Духовність – основа людського буття, котра створює смисли. Це здійснення того , що не знаходить свого прояву природним чином , поєднання ладу світу і буття і саморозбудови людини , що містить цілі існування.

Духовність – це те , що протиставлене поняттям матеріальне і природне , Це керуюча основа буття , нематеріальна активність людей (традиція , культура) , як безперечна , смислова наповненість.

Дві сторони духовності об'єктивна: не пов'язана з людиною; суб'єктивна : дух людини.

Платон говорить , що тіло – це темниця душі , душа – духовна цілісність , після смерті душа летить до Бога.

Августин говорить ,.що душа і тіло народжуються одночасно , після смерті вони роз'єднуються.

В українській традиції – духовне вчення – вчення про серце: Сковорода , Юркевич. Духовне здійснюється шляхом усвідомлення.

Єдність матеріального і духовного – це єдність душі і тіла або духовний характер і водночас матеріальний вираз в культурі

Економічні надбання в суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. Розумним машинам потрібен розумний робітник. Саме духовна криза спричиняє деструктивні процеси в його економічних структурах.

Серед носіїв ідеї первинності духовного начала в суспільному бутті – Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода , які говорили , що означальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність.

Постійно-діючим джерелом духовності індивіда є людська культура, ті духовні надбання людства , які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями (мистецтво, філософія, мораль, наука, релігія).

Духовно-практичні форми духовності: світогляд , переконання , вірування, сподівання , а також Істина, Добро , Краса. Аналіз духовності здійснюється під кутом зору суспільної свідомості і індивідуальної свідомості . Індивідуальна свідомість - це духовний світ окремих людей і суспільна свідомість – свідомість , яка виражає інтереси класів , груп і суспільства у цілому. Хоч суспільна свідомість може існувати тільки в діяльності людини, але воно має відносну самостійність. Форми суспільної свідомості – наука , мистецтво , мораль і т.д. –не зводяться до індивідуальної свідомості.