30. Герменевтика: проблема інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.

З одного боку герменевтика - це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацiю документів, що мiстять у собi смисловi зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розумiння. В такому виглядi вона була розроблена в рамках історико-філологічної науки ХУІІІ ст., хоч корiнням своїм сягає сивої давнини.

3 іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є Х-Г.Гадамер (нар.1900), К.Апель (нар.1922), П.Рікьор (нар.1913) та ін. Розрізняють філософську герменевтику і традиційну, яка орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну вiд його історико-генетичного пояснення.

Філософська герменевтика значною мірою є продуктом ХХ ст. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дiльтеєм. Дiльтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. Можливiсть трансформацій герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля, і його внесок у цей процес є подвiйним. 3 одного боку, саме пiзня феноменологія з її критикою об'єктивiзму породжує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосередньо, оскiльки вона порушує питання про те, як дiльтеєвський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. 3 іншого, пiзня феноменологія спрямовує свою критику об'єктивiзму в об'єктивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема суб'єкт-об'єктного вiдношення. Свiдомiсть постає у феноменології як поле значень і смисл слів, тим самим вiдкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герменевтики. Такий поворот до герменевтичної феноменології мав вирішальне значення для становлення герменевтики як фiлософської доктрини. Основним її питанням стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумiннi. Звiдси випливають три основнi моменти, якi дають змогу зрозумiти герменевтику як філософську течію: 1) герменевтика перетворюється із методології розумiння на її онтологію; 2) спостерiгається вiдмова від феноменологічного підходу до свiдомості як самодостатньої і безпередумовної 3) принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

За Ф.Шлейєрмахером , основна мета герменевтичного методу - зрозуміти автора і його текст ширше, ніж він сам розумів себе і свій твір. Шлейєрмахер вважає герменевтику мистецтвом розуміння чужої індивідуальності.

Згідно з твердженням Дільтея те, що людина виявляє в іншій, вона знаходить у собі як переживання, те, що вона сама переживає - може знайти в іншій людині через переживання. Звідси розуміння визначається як саморозуміння. Інтерпретатор може побачити у матеріалі, який пізнається лише те, що є у ньому самому. Розірвати "герменевтичне коло", що виникає Шлейєрмахер і Дільтей пропонують через встановлення гармонії, між двома духовно-душевними світами автора і інтерпретатора.( У інших джерелах говориться, що герменевтичне коло заключається в тому, що інтерпретатор має бачити в авторському творі лише те, що в ньому є, рухається по колу думок автора, має розуміти де він знаходиться увійти в коло).

Проблему інтерпретації та розуміння сьогодні розглядають Г.-Г. Гадамер, П.Рикьор, Е.Бетті, К.-О.Апель, М.Ландман, Е.Корет, А.Лоренс, Ю.Хабермас.

Центральною у фiлософському вченні Гадамера є ідея, що вихідним пунктом герменевтики як фiлософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфiчну рису процесу розумiння, пов'язану з його циклічним характером. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як фiлософію розумiння. Предметом розумiння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний змiст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософiєю "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтицi онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор – гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рiкьор розумiє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший – непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретацій.

Фiлософська герменевтика виконує не лише методологічну функцію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерменевтицi" німецького філософа Ю.Хабермаса (нар.1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільствi, крiм культурної сфери життя, є ще й економiчна, соціальна, полiтична. Хабермас робить висновок, що необхiдно коригувати герменевтику, і пропонує теорію комунiкативної дії. Головним методом комунiкації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведінки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне середовище, стійкi міжособистіснi вiдносини, стiйкi особистiснi структури тощо. Теорія комунiкативної дії – це один із аспектів соціальної філософії.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про фiлософську концепцію, слід пiдкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбницi фiлософської думки: і) відтворюється ідея цiлісностi культури, фiлософії, суспiльства тощо; 2) дається метод аналізу культурних явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

Для інформації: подібно до "герменевтичного кола" ідеалізм і ідеалістичне рішення основної філософської проблеми проявляється і при рішенні герменевтиками так званого "герменевтичного трикутника". У якості об'єкта в (О) в "герменевтичному трикутнику" виступає текст або мова, перший суб'єкт (S1) - автор цього тексту, другий суб'єкт (S2) - автор-інтепретатор.

Основне питання філософії згідно з наведеним зв'язком набуває вигляду питання про те, що первісне - текст чи смисл (значення) у свідомості суб'єкту. Другий суб'єкт (S2) у даній герменевтичній ситуації виступає на перший план як джерело смислу, і суб'єктно-об'єктні відносини в основному питанні філософії перетворюються у відношення між суб'єктами, тобто переміщується в інтерсуб'єктивну сферу.