24. Російська релігійна філософія кінця хіх - початку хх ст.

П. Юркевич – найзначніша постать у колі представників Київської релігійно-філософської школи. Народівся у 1826 р. на Полтавщині в сім’ї священика, закінчив духовну семінарію, викладав історію філософії у Київській академії - 10 років і 13 років - у Московському Університеті філософію. Основні праці: “Ідея”, “Серце та його значення в духовному житті людини”. Соловьйов В.С. був учнем Юркевича і високо його цінував. Під час перебування Юркевича у Росії, Чернишевським була розпочата полеміка проти нього, обливання брудом. Це й можна назвати суто російським ставленням до інших націй, зокрема до українців.

Його філософія серця - пошук істини, добра - це не лише пізнавальна діяльність розуму. Здіснення добра можливе як акт щирої душі, щирого серця. Його розуміння філософії спрямоване на осмислення душі. Оскільки душа органічно пов’язана з тілом, то постає питання про тілесний орган духовної діяльності людини. Одні вважають, що це голова, інші - серце. Розв’язується дилема “серце - голова”.

Спираючись на авторитет Святого Письма, Юркевич обстоює погляд на серце як осередок духовного життя, яке визначає сутність людської особистості.

- Серце є охоронцем і носієм усіх тілесних сил людини. - Серце виступає осередком душевного і духовного життя людини. - Серце є органом різноманітних душевних хвилювань, почувань, пристрастей. - Серце виступає центром морального життя людини. - Серце є вихідним пунктом всього доброго і злого у словах, думках і вчинках. Позиція Юркевича співзвучна з ідеями Сковороди, але у Сковороди серце - не орган тіла. Погляд на роль серця, як осередок духовного життя людини, Юркевич протиставляє підходу, котрий ототожнює духовну діяльність з розумовою і спирається на дані фізіології та психології, вважаючи органом духовної діяльності голову. Він пише, що душа отримує враження не від мозкової маси, а в серці знаходиться основа того, що її уявлення, почуття, вчинки набувають особливості, в якій виражаються саме її душа. Биття серця від рухів радості, печалі, страху, надії. Містицисти заперечують роль розуму в духовному житті людини, Юркевич пише, що розум може повелівати, диктувати, але тільки тоді, коли він має перед собою не труп, а живу одухотворену людину. Співвідношення розуму і сердечної любові у моральності, Юркевич порівнює посилаючись на Євангеліє зі світильником і єлеєм у залежності від того , як у серці людини вичерпується єлей любові, світильник гасне і моральні начала і ідеї затьмарюються і зникають із свідомості. Це відношення між світильником і єлеєм - між головою і серцем є надзвичайнісіньким явищем в історії людства. Юркевич спираючись на свою філософію серця обстоює гармонійне співвідношення між знанням і вірою, враховуючи їх самостійне значення і прагне до їх творчої взаємодії. У цьому запорука подальшого прогресу знання. Пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людині. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка до Бога - абсолюта є вже містичним спогляданням. Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра. Учень Юркевича Соловьйов В.С. (1853-1900) продовжив вчення Юркевича, багато чого взяв з нього. Для нього Бог - все сущесуще, абсолют, все матеріальне одухотворене божественним началом. Людина - носій божественного духу. Теорія всеєдності: 3 начала (бог, людина, природа); з віри (містицизм, гуманізм, натуралізм). Вони мають поєднатися. На його погляди великий вплив зробила христ літер, ідеї неоплатонізму, теософії, середньовічного містицизму, ньому клас філ і почасти слов'янофілів. Суспільно-історична задача ф - порятунок людини і людства. Виходить з філософії моральності, я викладаюся, следов. я сущ. Основа моральності -і нерозривний зв'язок поколінь у справі підготовки до явища царства Божия. З добра він виводить поняття Бога (не навпаки). Далі філософія любові як вище поняття моральності. Егоїзм є заперечення любові, любов є самопожертва. Вища форма любові -і божественна. До, що встав на цей шлях -Богочеловек. це їсти сутність їв індивідуальності, все інше второстепенно. Через бож любов здійснюється з'єднання з Богом -і-усеєдність. Необхідно підготувати чіл до сприйняття христ цінностей Центр ідея навчання - ідея позитивної чи всеєдності "усеєдиного сущого". Ця усеєдність виявляє собою зроблений синтез істини, добра і краси. Усеєдине суще - сфера абсол, божественного - має ознаки безумовності і всецілості. Це і є дійсний світ, а реальний світ речовинне буття є лише відображення його. Ціль истор прогресу -і- наблизити реальність до бож світу, тому що реальн роздроблена, і її всеєдність полягає не в речовинності, а в ідеї. Реальний світ - чи самовизначення втілення абсолютго-сущего., посередник між ними - Софія (мудрість божия). Містичний образ всеодиничності і вічної жіночності. Вона ж істина, що осягається через бож любов. Матеріальний світ знаходиться в хаотичному стані. Челов є центром загальної свідомості природи. Його роль - роль визволителя і рятівника прир. Людство - посередник між прир і божеством. Чіл повинний змінювати прир до її натхнення. Звідси ціль світ історії - єдність бога і внебожественного світу, очолюваного людством. Моральний зміст особистості, що є связ ланкою між бож. і природними світами, реалізується в акті любові до ін людини, до природи, до бога. Щирий предмет любові - Вічна Жіночність, єдиний образ усеєдності. Людина нравственен, якщо вільно підкоряє свою волю служінню богу і встановленню богочеловеческого царства. Ідеї провиденционализма. В історії р фил ідеалізму Зі зробив б. вплив на целую плеяду релігійно фил мислителів (Н.А.Бердяєв, Е.С. і С.Н. Трубецкие, П.А.Флоренский,С.Л.Франк, ЛОССКИЙ.) які склали плин богошукання з властивим йому ірраціоналізмом, персоналізмом і містичним розумінням волі і творчості. У Бердяєва також чітко визначена концепція персоналізму - гуманізм - дух людини, її релігійність, втілена людина в своє "Я", її дух носій свободи.