22. Філософсько-етичні погляди г. Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію.

Г.Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, поет, музикант, педагог. Освіта: початкова освіта у сільського дячка, 1734 – вступ до Києво-Могилянської академії. Навчання тричі переривалось. (усього вчився 10 років). 1741 – співак придворної капели у Петербурзі. 1744 – повернення до Академії. 1745 – від’їзд до Угорщини у складі місії Вишневського. 1750 – повернення з Угорщини, далі викладає поетику у Переяславській семінарії, але після конфлікту з місцевим єпископом (із-за прогресивних нововведень сковороди), Сковороду було виключено з семінарії. 1751-1753 – Академія.

50-60 рр – домашній вчитель, викладання у Харківському колегіумі. 1769 – обирає долю мандрівного філософа-мандрівника. 70-80 рр – подорожі по Україні.

Період активної філософської творчості: “Наркіс. Разглагол о том: узнай себя”, “Симфонія наренареченная книга Асхань”. В цих діалогах розробляється тема самопізнання, що є центральною в усій творчості Сковороди. Наступний цикл діалогів (“Діалог или разглагол о древнім мире”, “Разговор пяти путником о истинном щастіи в жизни”, “Кольцо”) присвячується аналізові проблеми щастя. У “Жена Лотова”, “Убогій Жаворонок” та ін. Сковорода по-філософському обгрунтовує своє етичне вчення, розвиваючи вчення про дві натури і три світи, про сродну працю, щастя тощо. 1781 – останній діалог “Потоп аміин”, в якому підсумовуються головні ідеї, що складають зміст філософської позиції мислителя. 1794 – помер. На могилі: “Світ ловив мене та не впіймав”, що визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії великого мислителя. Характерна риса творчості – образні порівняння. Характерна тема в творах – самопізнання людини. Філософія тлумачиться ним як любов до мудрості. Це включає в себе необхідність пізнання світу і самопізнання, а любомудріє – спосіб життя, що ґрунтується на шуканні істини. Якщо людина буде будувати життя відповідно вимогам істини, то вона досягне щастя. Сковорода висунув вчення про “дві натури” та “три світи”. 2-х натури: – видима (натура человеческая) і невидима (натура божественна). Все існуюче розпадається на три види буття: великий макрокосм – вся оточуюча природа, всесвіт, матерія. Малий мікрокосм – світ людини, його почуттів, розуму, ідеалів, вчинків. Символічний (біблійний) – світ релігійного світогляду, символів. Це зв’язок людини з великим світом, макрокосмом через бога. Категорія самопізнання. Суть – пізнай самого себе. У процесі самопізнання людина розкриває себе, повертається до глибини свого існування. З цим пов’язана філософія серця, як осердя духовного життя людини, як рушійної сили, що визначає її шлях. Філософія серця – єднає віру і розум, основа самопізнання.

Філософія серця відноситься до одних із важливих елементів укр-го менталітету (задушевність, поетичність, ліризм, благородство,...). Мова іде про роль і місце серця як духовного місця пізнання. Вчення про людину – місце і роль в оточуючій дійсності. Концепція сродної праці. – як праця за здібностями, за покликанням душі. Тільки така праця приносить людині справжнє задоволення і щастя. Нехтування вимогами сродної праці робить людину нещасливою і перетворює її життя в муку. Філософія серця продовжена у філософських поглядах Гоголя, Юркевича.