Методика дослідження пульсу на променевій артерії. Основні правила зупинки кровотечі. Невідкладна допомога.

Вимірювання АТ. Нормальні показники. Визначення частоти дихання, глибини, ритму. Невідкладна допомога.

Класифікація медикаментозних засобів.

 

Своєчасна і ефективна допомога хворому часто залежить від професійної оцінки функціонального стану серцево-судинної системи.

Пульс – періодичні поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин, пов’язані із змінами їх кровонаповнення і тиску в них крові протягом одного серцевого циклу.

Пульс характеризується ритмом, частотою, наповненням, напругою, визначається пульсацією. Пульс можна визначити на таких артеріях:

- Скроневій;

- променевій;

- стегновій:

- сонній;

- підколінній;

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії. При цьому рука хворого повинна лежати вільно, щоб напруження м’язів і сухожиль не заважало пальпації. Обстеження пульсу на променевій артерії потрібно проводити на обох руках, і тільки при відсутності різниці у властивостях пульсу можна обмежитись у подальшому обстеженням його на одітій руці. Кисть хворого вільно захоплюють правою рукою в ділянці променево-зап’ястного суглоба. Великий палець розміщується на тильній стороні передпліччя, а решта пальців на передній його поверхні. Знайшовши пульсуючу артерію, з помірною силою притискують її до внутрішньої сторони променевої кістки так, щоб не зникла пульсова хвиля.

Пульс рахують протягом 1 хвилини, можна рахувати і протягом 30 секунд, але тоді визначену кількість треба збільшити вдвічі.

Частота пульсу залежить від таких фізіологічних факторів:

а) від віку (у немовлят 130-140 скорочень за 1 хв., у 6 місяців 110-130 скорочень на 1 хв., у 3-5 років – 90-100, у 7-10 років - 85-90 на 1 хв., у дорослих 60-80 на 1 хв.); б) від статі ( у жінок на 6-10 скорочень на 1 хв. більше ніж у чоловіків); в) від періоду доби (під час сну пульс сповільнюється); г) від фізичних навантажень (під час роботи м’язів пульс прискорюється); д) від тренування (у спортсменів пульс рідший); ж) від положення тіла (у вертикальному положенні пульс частішій, ніж у горизонтальному); з) від нервово-психічного стану (під час страху, гніву, болю пульс частіший); і) підвищення температури зовнішнього середовища, прийом їжі, спиртних напоїв, кави, міцного чаю прискорює пульс. При лихоманці, інфекційних захворюваннях, розладах ендокринних залоз (щитовидної, надниркової), хворобах серцево-судинної системи частота пульсу змінюється.

Тиск крові визначається об'ємом крові, який серце  перекачує в одиницю часу, і опором судинного русла. Оскільки кров рухається під впливом градієнта тиску в судинах, який створюється серцем, найбільший тиск крові буде на виході крові з серця (у лівому шлуночку), дещо менший тиск буде в артеріях, ще нижче в капілярах, а найнижче у венах і на вході серця (у правому передсерді). Тиск на виході з серця, в аорті і в магістральних артеріях відрізняється незначно (на 5-10 мм рт. ст.), оскільки завдяки великому діаметру цих судин їхній гідродинамічний опір невеликий. Так само незначно відрізняється тиск в магістральних венах і в правому передсерді. Найбільше падіння тиску крові відбувається в дрібних судинах: артеріолах, капілярах і венулах. Кров`яний тиск змінюється циклічно відповідно до серцевого циклу: у момент скорочення серця і викиду крові з нього (систола) артеріальний тиск максимальний (тиск, систоли), у момент розслаблення серця (діастола) тиск мінімальний (тиск, діастоли). У міру просування крові по судинному руслу амплітуда коливань тиску крові спадає, венозний і капілярний тиск мало залежать від фази серцевого циклу. Трохи менший тиск в спокійному стані, а трохи більше у період збудження. Типове значення артеріального кров'яного тиску здорової людини (систолічний/диастолічний=120/80 мм рт. ст.), тиск в крупних венах на декілька мм. рт. ст. нижчий за нуль (нижче за атмосферний тиск).

Як оцінюється частота пульсу?

Частота пульсу коливається від 60 до 80 в 1 хвилину. Вона може варіювати в широких межах залежно від статі, віку, температури навколишнього середовища і т. д. У жінок пульс дещо частіше. Підвищена частота пульсу називається тахікардією, знижена - брадикардією. Підрахунок пульсу проводять протягом не менше 30 секунд, а при неритмичном пульсі - 60 секунд. При дефіциті пульсу (різниця частоти пульсу і серцевих скорочень) слід одночасно (двом вимірює) підраховувати частоту серцевих скорочень (вислуховуванням) і пульсових ударів.

Як оцінюється ритм пульсу?

Ритм пульсу називається правильним, якщо пульсові удари йдуть один за одним через рівні проміжки часу.

Розрізняють пульс:

-         артеріальний;

-         венозний;

-         капілярний.

Артеріальний пульс може бути:

-         центральним (на аорті, сонних артеріях);

-         периферичним (на променевій артерії , артерії тильного боку стопи).

З діагностичною метою пульс досліджують на сонній скроневій, підключичній, променевій, підколінній, задній великогомілковій артеріях.

Найпростішим методом дослідження пульсу є обмацування у ділянках, де артерії розміщені ближче до поверхні тіла. Звичайно місця дослідження пульсу є одночасно точками перетиснення артерій для зупинки артеріальної кровотечі внаслідок прилягання артеріальних судин до кісток у цих місцях. Найлегше досліджувати пульс на променевій артерії, яка розміщена поверхнево і легко пальпується тилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого м’яза. Досліджуючи пульс на променевій артерії, долоню розміщують вище від променево-зап’ясткового суглоба таким чином, щоб великий палець знаходився на тильній поверхні передпліччя, а решта пальців – на променевій артерії біля основи першого пальця хворого.

Пульсові коливання периферичних артерій можна зареєструвати за допомогою сфігмографа. На сфігмограмі розрізняють крутий підйом, висхідне коліно - анакроту (ana - рух уверх, crotos - удар), який переходить у низхідне коліно - катакроту (cata - вниз), яка має додаткову хвилю - дикротичну. Анакрота відповідає відкриттю півмісяцевих клапанів і виходу крові в аорту. Катакрота виникає в кінці систоли шлуночка, коли тиск у ньому починає падати.

Низхідне коліно має виїмку - інцізуру і додаткову хвилю - вторинний, або дикротичний підйом, який співпадає із закриттям півмісяцевих клапанів аорти і відбиттям крові від них.

Пульсом  (pulsus) називається періодичне, синхронне з діяльністю серця коливання стінок периферичних артерій. Пульс визначається пальпаторно послідовно на променевих, ліктьових, плечових, пахвових, скроневих, сонних, підключичних, стегнових, підколінних, литкових та ступневих артеріях.

Дослідження пульсу починають на обох руках. Пульс на правій руці досліджують лівою і навпаки. Пальпацію пульсу проводять другим, третім і четвертим пальцями, якими помірно притискують артерію до внутрішнього боку променевої кістки. Порівнюють величину і синхронність появи пульсових хвиль на правій і лівій променевій артеріях. Різна величина пульсових хвиль на цих артеріях спостерігається при аномаліях розвитку, звуженні або перетискуванні однієї з артерій. За наявності різниці пульсу дослідження проводять на тій променевій артерії, де пульсові хвилі виявляються краще. Досліджують основні ознаки пульсу – частоту, ритм, наповнення, напруження.

Симптом Попова-Савельєва - послаблення пульсу на лівій руці за рахунок здавлення лівої підключичної артерії збільшеним лівим передсердям.

Частота пульсу у здорових коливається від 60 до 80 за 1 хв.

Частий пульс може бути фізіологічним явищем або виступати як симптом захворювання. Фізіологічний частий пульс спостерігається при фізичних і психічних навантаженнях, патологічний - при багатьох хворобах: ендокардиті, міокардиті, тиреотоксикозі, малокрів’ї, інфекційних захворюваннях і т. д. Підвищення температури на 1 градус супроводжується почащенням пульсу на 8-10 ударів в хвилину.

Рідкий пульс (менше 60 в 1 хв), також може бути фізіологічним або патологічним. Фізіологічний рідкий пульс спостерігається в окремих, майже здорових, людей. Таке явище є ознакою ваготонії, але зустрічається і у здорових, тренованих людей (спортсменів). Рідкий пульс буває у разі сповільнення серцевого ритму – брадикардія. Брадикардія може виступати і як ознака багатьох хвороб: поперечній блокаді провідної системи серця, зниженні функції щитовидної залози (мікседема), підвищенні внутрішньочерепного тиску.

Ритм пульсу оцінюють за регулярністю появи пульсових хвиль. Якщо вони з’являються через однакові проміжкм часу, то ритм вважаютьправильним (ритмічний пульс). При різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу називають неправильним (аритмія). У тих випадках, коли кількість пульсових хвиль стає меншою, ніж частота серцевих скорочень, прийнято говорити про дефіцит пульсу. В нормі пульсові хвилі слідують через рівні проміжки часу - пульс ритмічний (pulsus regularis). При низці патологічних станів ця регулярність порушується і виникає аритмічний, нерегулярний пульс (pulsus irregularis). Найчастіше зустрічаються такі види аритмій: екстрасистолія, миготлива аритмія, пароксизмальна тахікардія, дихальна.

-         серцевої недостатності;

-         запалення серцевого м’яза (міокардит);

підвищення функції щитоподібної залози (тиреотоксикоз)

Патологічна тахікардія шкідлива з деяких причин. По-перше, при частому серцебитті знижується ефективність роботи серця, оскільки шлуночки не встигають наповнитися кров'ю, в результаті чого знижується артеріальний тиск та зменшується притік крові до органів. По-друге, погіршуються умови кровопостачання самого серця, оскільки воно здійснює велику роботу в одиницю часу та потребує більше кисню, а погані умови кровопостачання серця збільшують ризик ішемічної хвороби та інфаркту

        Сповільнення серцевої діяльності – брадикардія – проявляється зменшенням частоти пульсових хвиль (може доходити до 40 і нижче за хвилину) може бути ознакою:

-         ураження провідникової системи серця;

-         запалення мозкових оболонок;

-         зниження функції щитоподібної залози;

-         жовтяниці.

Поява тахікардії, брадикардії і аритмії вимагає уважного спостереження за хворим, особливо якщо ці ознаки з’являються у хворого вперше.

Напруження пульсу визначається зусиллям, яке необхідне для повного стискання пульсуючої артерії. Ступінь напруження пульсу залежить від рівня артеріального тиску: при його підвищенні пульс стає твердим, при зниженні – м’яким (при колапсі достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає). Для цього вказівним або середнім пальцем однієї руки стискають променеву артерію і одночасно пальпують пальцями другої руки пульс на цій артерії нижче місця стиснення її. Різко напружений пульс, коли він стає твердим, називається pulsus durus. Зустрічається при гіпертонії різного походження. Зниження напруги вказує на м’який пульс - pulsus mollis. Спостерігається при зниженні артеріального тиску.

Наповнення пульсу  - ступінь наповнення кров'я артерій підчас систоли серця. Воно залежить від кількості крові, яку викидає серце (лівий шлуночок) в

   артеріальне русло. При доброму наповнений -висока пульсова хвиля, при поганому - малі пульсові хвилі.

    Визначається об’ємом крові, що знаходиться в артерії. При достатній кількості крові в артерії говорять про повний пульс, при значному зменшенні – про пустий. Змінюючи силу натискання кінчиками пальців на артерію, можна вловити обидва крайні стани - від спадіння до найбільшого наповнення. Наповнення пульсу залежить від величини ударного об'єму серця, від загальної кількості крові в організмі і її розподілу.Розрізняють пульс доброго наповнення або повний пульс (pulsus plenus) і поганого наповнення або пустий (pulsus vacuus). Пульс поганого наповнення частіше вказує на низький артеріальний тиск і є провідною ознакою гострої судинної недостатності.

           Висота пульсу залежить від амплітуди коливань стінки артерії. При великій амплітуді пульс називають високим, при зменшеній – низьким. Якщо зменшується серцевий викид, то пульсові хвилі стають настільки малими, що пульс називають ниткоподібним. При виявленні такої загрозливої ознаки треба негайно повідомити лікаря.

Величина пульсу - поняття, яке об’єднує такі властивості як наповнення і напруження. Величина пульсу, яка пальпаторно сприймається як коливання артерії при кожному пульсовому ударі, залежить головним чином від ударного об’єму лівого шлуночка, наповнення артерій, пульсового тиску. Пульс середнього наповнення і напруження зумовлює пульс середньої величини. При збільшенні ударного об’єму крові і величини коливання артеріального тиску в систолу і діастолу (пульсового тиску) величина пульсових хвиль зростає. Такий пульс називається великим (pulsus magnus) або високим (pulsus altus) і спостерігається при недостатності клапанів аорти, тиреотоксикозі, іноді - лихоманці. Навпаки, у разі зменшення ударного об’єму лівого шлуночка, малої амплітуди коливання тиску в систолу і діастолу, величина пульсових хвиль зменшується - пульс стає малим (pulsus parvus). Малий пульс спостерігається у разі малого і сповільненого надходження крові в артеріальну систему, наприклад, у разі звуження гирла аорти або лівого атріовентрикулярного отвору. Пульс дуже слабкого наповнення і напруження, ледве відчутний, який супроводжується тахікардією, називається ниткоподібним (pulsus filiformis). Він буває за наявності гострої серцевої недостатності, шоку, масивної крововтрати.

В деяких випадках при ритмічному пульсі відчувається чергування великих і малих пульсових хвиль. Це є так званий переміжний пульс (pulsus alternans). Він зв’язаний із чергуванням різних за силою серцевих скорочень і спостерігається за наявності тяжких уражень міокарда.

Форма пульсу залежить від швидкості наростання і падіння окремої пульсової хвилі, а це залежить від швидкості зміни тиску в артеріальній системі протягом систоли і діастоли. Якщо під час систоли в аорту викидається багато крові і тиск в ній швидко зростає, а під час діастоли він так само швидко спадає, то при цьому буде спостерігатися швидке розширення і спадіння стінки артерії. Такий пульс називається швидким (pulsus celer). Швидкий пульс характерний для недостатності клапанів аорти, тиреотоксикозу, нервового збудження.

            Пульс з дуже сповільненим зростанням і спаданням пульсової хвилі називається повільним (pulsus tardus). Він спостерігається при звуженні гирла аорти.

У разі недостатності аортальних клапанів спостерігається одночасне збільшення величини і швидкості пульсу, коли він стає швидким і високим (pulsus celer ef altus),  його також називають стрибаючим або пульсом Коригена (pulsus saliens). При стенозі гирла аорти пульс стає малим і повільним (pulsus parvus  et tardus).

            Дикротичний пульс (pulsus dicroticus) – це такий, при якому за пульсаторним розширенням променевої артерії пальпуючий палець відчуває дикротичну хвилю у вигляді вторинного розширення артерії. Дикротичний пульс краще виражений при інфекційних хворобах, які протікають з високою температурою, для яких характерно зниження судинного тонусу.

Дефіцит пульсу (pulsus deficiens)– різниця між частотою серцевих скорочень і частотою пульсових хвиль. Зустрічається при аритміях, особливо миготливій. Альтернуючий пульс характеризується чергуванням пульсових хвиль нормальної і низької амплітуди, що обумовлено періодичним зниженням скорочення міокарду лівого шлуночка із зменшенням виходу крові.

           Крім променевої артерії, пульс досліджують і на інших судинах. На сонних артеріях досліджують пульс почергово з кожного боку без сильного тиску на артерію. При значному тиску на сонну артерію можливе різке сповільнення серцевої діяльності аж до зупинки серця і зниження артеріального тиску. У обстежуваного може виникнути запаморочення, корчі.

           Пульс на стегновій артерії досліджують в паховій ділянці при випрямленому і дещо повернутому назовні стегні. На підколінній артерії пульс досліджують в підколінній ямці у положенні хворого лежачи на животі. Пульс на артеріях тильного боку стопи пальпують на тильній поверхні стопи, в проксимальній частині першого міжплесневого простору.

           Результати дослідження пульсу записують в історію хвороби чи амбулаторну картку, вказуючи ритм. Частоту пульсу щоденно відмічають червоним олівцем в індивідуальному температурному листку. З’єднання крапок, які відповідають відміченій частоті пульсу називають пульсовою кривою, при аритмії її зображують переривною лінією.

Одним із важливих показників функціонального стану серцево-судинної системи є рівень артеріального тиску.

           Артеріальний тиск – це гідравлічний тиск крові на стінку судин. Він залежить від сили скорочень серця (величини серцевого викиду) і тонусу периферичних судин. Величина артеріального тиску визначається в міліметрах ртутного стовпчика (в системі СІ – в кілопаскалях) .

           Тиск крові вимірюють в час систоли і діастоли. Систолічний тиск на стінки артерій визначають в момент максимального підвищення пульсової хвилі вслід за систолою лівого шлуночка, діастолічний – в момент спаду пульсової хвилі під час діастоли. Різниця між величинами систолічного і діастолічного тисків називається пульсовим тиском.

           Тонометрія. Артеріальний тиск (АТ) вимірюють з метою оцінки стану серцево-судинної системи. Під артеріальним розуміють тиск крові на внутрішню поверхню артерій. АТ залежить від припливу крові в артеріальну систему, від еластичності судинних стінок, від густини крові.

           У здорових людей АТ значно коливається під впливом різних фізіологічних чинників: фізичного навантаження, емоційного напруження, положення тіла, часу вживання їжі (після вживання алкоголю, кави, куріння) тощо. Найнижчий артеріальний тиск буває зранку, натще, в спокої, тобто за таких умов, коли визначається основний обмін, тому такий тиск називається основним або базальним. Внаслідок реакції людини на процедуру вимірювання кров'яний тиск під час першого дослідження виявляється дещо вищим, ніж під час наступних. Тому вимірювання рекомендується повторити 2-3 рази, не знімаючи манжетки з руки. За величину кров'яного тиску приймають найменші покази. Для вимірювання артеріального тиску непрямим способом є три методи: а) пальпаторний; б) аускультативний; в) осцилографічний.

Пальпаторне дослідження пульсу.

           Це дослідження провести в певному порядку. Спочатку треба переконатися, що пульс однаковий на обох руках. Для цього охопити руки обстежуваного в ділянці променевозап’ястного суглоба так, щоб І палець розмістився на зовнішньому боці передпліччя, а ІІ, ІІІ, ІV і V пальці на внутрішній поверхні. Якщо пульс однаковий, то на одній із рук визначити ритм, частоту (за хвилину), наповнення пульсу.

           Для вимірювання артеріального тиску використовують сфігмоманометри, основою яких є механічний або рідинний манометри (тонометр).

Вимірювання артеріального тиску за методом Короткова

            Обстежуваного посадити боком до столу. Руку його розмістити на столі. На оголене плече накласти манжетку. Загвинтити клапан груші і пальпаторно визначити в ліктьовому згині місце чіткої пульсації променевої артерії. Над цим місцем встановити фонендоскоп. За допомогою груші поступово підвищувати тиск у манжетці до повного стискання артерії. Після цього легенько відкрити гвинтовий клапан, поступово знижуючи тиск в манжетці і стежачи за показами манометра. Покази манометра в момент виникнення першого звуку в артерії відповідають величині систолічному тиску.

            Покази манометра в момент різкого приглушення або зникнення звуку в артерії при подальшому зниженні тиску в манжетці відповідають величині діастолічного тиску. Вимірювання провести на другій руці.

\

Сфігмоманометр (тонометр) — прилад для вимірювання артеріального тиску. Складається з манжети, що надівається на руку пацієнтові, пристроя для нагнітання повітря в манжету і манометра, що вимірює тиск повітря в манжеті. Також, сфігмоманометр оснащується або стетофонендоскопом, або електронним пристроєм, що реєструє пульсацію повітря в манжеті.

 

Сфігмоманометр з анероїдным манометром і стетоскопом

 

Ртутний сфігмоманометр має скляну трубку, опущену в резервуар для ртуті об’ємом 15-20 мл. До трубки прикріплена шкала з міліметровими поділками (від 0 до 250-300). Рівень ртуті в скляній трубці встановлюють на позначці "0".

Ртутний сфігмоманометр

Найбільшого поширення набув прилад, відомий як апарат Ріва-Рочі та пружинний манометр (тонометр).

Складовою частиною апарата Ріва-Рочі є манжетка, порожнистий гумовий мішок шириною 12-14 см і довжиною 30-50 см, на який надягнений чохол з тканини, що не розтягується. Під час дослідження у манжетку і водночас у ртутний резервуар за допомогою спеціального приладу "груші" по ситемі гумових трубок нагнітають повітря. При цьому і в манжетці і резервуарі створюється однаковий тиск, величину якого можна визначити за висотою підвищення ртуті в скляній трубці.

При вимірюванні артеріального тиску обстежуваний має спокійно сидіти чи лежати, не розмовляти і не спостерігати за ходом дослідження. На його оголене плече, на 2-3 см вище від ліктьового згину, накладають манжетку і закріплюють таким чином, щоб між нею і шкірою проходив тільки один палець. При нагнітанні повітря манжетка стискуватиме плече обстежуваного. Руку обстежуваного зручно кладуть на ліжку чи столі долонею догори. У ліктьовому згині знаходять плечову артерію і щільно притискають до неї фонендоскоп. Потім "грушею" з закритим вентилем поступово нагнітають повітря в манжетку і манометр. Під тиском повітря ртуть піднімається по скляній трубці. За допомогою фонендоскопа вловлюють момент, коли вже не чути звуків пульсових поштовхів і, повільно відкриваючи вентиль балона, знижують тиск у системі. В ту мить, коли величина протитиску у манжетці досягає рівня систолічного тиску, вислуховується короткий голосний звук-тон. Цифри на рівні ртутного стовпчика показують величину систолічного тиску. При подальшому зниженні тиску в манжетці звучність тонів знижується і, нарешті, вони зникають. У момент зникнення тонів тиск в манжетці відповідає діастолічному, а цифри на манометрі вказують його величину.

Визначення пульсового (ПТ), середньо-динамічного (СДТ) тиску та периферичного опору (ПО) в артеріях.

Величину ПТ вирахувати за формулою:

ПТ = СТ – ДТ,

Де СТ – систолічний тиск; ДТ – діастолічний тиск.

Значення СДТ вирахувати за формулою:

СДТ = ПТ : З + ДТ.

Величину ПО вирахувати за формулою:

ПО = (СДТ · 60 · 1,333) : ХОК, де

ХОК – хвилинний об’єм крові, визначити за формулою:

ХОК = ЧСС · (ПТ · 100) : СДТ.

Середньодинамічний тиск (СДТ) - це той постійний тиск, який без пульсації міг би забезпечити рух крові в судинній системі з цією ж швидкістю. В нормі СДТ дорівнює 80-100 мм рт. ст.

АТ за Н.С.Коротковим, крім плечової артерії, можна визначати на стегновій і великогомілковій артеріях. При цьому манжета накладається на нижню третину стегна або гомілки. Нормальний АТ є в інтервалі від 100\60 до 140\90 мм рт. ст.

Фізіологічні норми АТ на плечовій артерії згідно з критеріями ВООЗ 1996 р.: систолічний артеріальний тиск (САТ)  140 мм рт. ст., діастолічний артеріальний тиск (ДАТ)  90 мм рт. ст.

САТ величиною 140 мм рт. ст. і вище, або ДАТ величиною 90 мм рт. ст. і вище за критеріями ВООЗ вважають артеріальною гіпертензією.

 

           При низькому артеріальному тискові тони вислуховуються гірше. Тоді використовують спосіб визначення артеріального тиску при поступовому нагнітанні повітря в манжетку. Поява перших тонів відповідає діастолічному тискові. При підвищенні тиску в манжетці в момент зниження тонів фіксують величину систолічного тиску.

           Вимірюючи артеріальний тиск пружинним тонометром, стежать за коливаннями його стрілки, що рухається по круглому проградуйованому циферблату. Цей спосіб дослідження також передбачає нагнітання повітря у манжетку до повного стиснення плечової артерії, а у ліктьовій ямці проводять аускультацію. Потім, відкриваючи вентиль, поступово випускають повітря. Перші порції крові, потрапляючи в артерію, дають осциляції, тобто коливання стрілки, що вказує на систолічний тиск і супроводжується вислуховуванням тону. При подальшому зниженні тиску коливання стрілки зникають, тони не вислуховуються, що відповідає величині діастолічного тиску.

           При зниженому артеріальному тиску у обстежуваного краще користуватись іншою методикою. У ліктьовому згині проводять фонендоскопом аускультацію у місці проекції плечової артерії, при цьому поступово нагнітають повітря в манжетку. Поява перших тонів відповідає величині діастолічного тиску з наростанням тиску у манжетці у момент зникнення тонів, цифри на манометрі відповідають величині систолічного тиску.

Пружинні манометри зручні для транспортування, але у зв’язку з ослабленням пружини потребують частого метрологічного контролю. Промисловість випускає тонометри зі звуковою сигналізацією, цифровими показниками. Артеріальний тиск вимірюють з точністю до 2 мм, за необхідності проводять вимірювання на обох руках і його дані реєструють в амбулаторній картці чи історії хвороби.

Напівавтоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на передпліччя

Автоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на передпліччя

Автоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на запястя

Нормальна величина артеріального тиску для здорових дорослих осіб становить: для систолічного – 120-139 мм рт. ст., (16-18,5 кПа), діастолічного – 70-89 мм рт. ст., (9,3-11,9). Якщо систолічний тиск дорівнює 140 мм рт. ст. (18,7 кПа) і більше, а діастолічний –90 мм рт. ст. (12 кПа) і більше, то це розцінюють як гіпертензію. Для перерахунку в Міжнародну систему одиниць слід виходити з того, що І кілопаскаль (кПа) дорівнює7,5 мм рт. ст.

 

        Артеріальний тиск вимірюється двічі з інтервалом в 2-3 хв і фіксується середня цифра з двох вимірів. У випадках, коли виявляють рівень артеріального тиску 120/80 мм рт. ст. і нижче, вимірювання проводять один раз. Крім цифрового запису артеріального тиску у вигляді дробу, результати вимірювання реєструють у температурному листку у вигляді стовпчика, верхня межа якого означає систолічний, а нижня – діастолічний.

           Додатковим методом є добове (амбулаторне) моніторування АТ. Його використовують для обстеження пацієнтів з гіпертензією на "білий халат".

Підвищення артеріального тиску називається гіпертензією (гіпертонією), зниження – гіпотензією (гіпотонією).

Для динамічного контролю величин артеріального тиску вимірювання його бажано проводити в одні і ті ж години, краще зранку; в певному положенні хворого, краще сидячи. За необхідності його вимірюють у будь-яку годину доби.

Артеріальний тиск залежить від багатьох факторів: часу доби, психологічного стану людини (при стресі тиск підвищується), прийому різних стимулюючих речовин (кава, чай, амфетаміни підвищують тиск) або медикаментів, захворювань (нирок, серця та ендокринної системи) та ін.. Стійке підвищення артеріального тиску вище 140/90 мм рт. ст. (артеріальна гіпертензія) або стійке пониження артеріального тиску нижче 90/50 (артеріальна гіпотензія) можуть бути симптомами різних захворювань(у простому випадку гіпертонії і гіпотонії відповідно).

Гіпертонія (ГТН) або високий кров'яний тиск, хвороба, яку ще іноді називають артеріальною гіпертензією, є хронічним захворюванням, при якому кров'яний тиск в артеріях є підвищеним. Це підвищення примушує серце працювати більш інтенсивно, ніж зазвичай, для забезпечення нормальної циркуляції крові у кровоносних судинах. Для вимірювання артеріального тиску використовують два показники: систолічного та діастолічного тиску, залежно від того, стискається серцевий м'яз між ударами (систола) чи розслабляється (діастола). Нормальний кров'яний тиск у стані спокою знаходиться в межах 100-140 мм рт.ст. систолічного тиску (верхнє значення) і 60-90 мм рт.ст. діастолічного тиску (нижнє значення). Високий кров'яний тиск наявний, якщо він постійно перебуває на рівні 140/90 мм рт.ст. або вище. Гіпертонія класифікується як первинна (ессенціальна) гіпертонія або вторинна гіпертонія. Приблизно 90-95% випадків відносяться до категорії "первинної гіпертонії, що означає високий кров'яний тиск без очевидної основної медичної причини. Інші захворювання, що впливають на нирки, артерії, серце або ендокринну систему, викликають 5-10% випадків, що залишилися (вторинна гіпертонія).

Гіпертонія є одним із основних факторів ризику інсульту, інфаркту міокарда (серцевих нападів), серцевої недостатності, аневризми артерій (наприклад, аневризми аорти), захворювання периферичних артерій і є причиною хронічного захворювання нирок. Навіть помірне підвищення артеріального тиску пов'язане зі зменшенням очікуваної тривалості життя. Зміни режиму харчування та способу життя можуть поліпшити контроль артеріального тиску і знизити ризик ускладнень для здоров'я. Тим не менш, медикаментозне лікування часто буває необхідним для людей, для яких зміна способу життя є неефективною або недостатньою.

Первинна гіпертонія

Первинна (ессенціальна) гіпертонія – це найбільш розповсюджена форма гіпертонії, яка становить майже 90–95% усіх випадків гіпертонії. У людей майже з усіх верств суспільства кров’яний тиск з віком підвищується, і ризик виникнення захворювань на фоні гіпертонії стає більш значним. Гіпертонія виникає внаслідок складної взаємодії генів та навколишніх факторів. Були знайдені численні загальні гени, які мають незначний вплив на кров’яний тиск,  а також деякі рідкісні гени, які у значній мірі впливають на кров'яний тиск, однак генетична сторона гіпертонії досі недостатньо вивчена. На кров’яний тиск також впливають деякі навколишні фактори. Фактори способу життя, які знижують кров’яний тиск: дієтичне харчування зі зменшеним вмістом солі, споживання більшої кількості фруктів та продуктів з низьким вмістом жирів (дієтологічний підхід до лікування гіпертонії (DASH-дієта)). Фізична активність, втрата зайвої ваги та зменшене вживання алкоголю також допомагають знизити кров’яний тиск. Можлива роль інших факторів, таких як стрес, вживання кофеїну та дефіцит вітаміну D досі не є чітко визначеною. Інсулінорезистентність, яка є розповсюдженим явищем при ожирінні та синдромі X (або метаболічному синдромі), також вважається одним з факторів, які сприяють гіпертонії. Окрім того, недавні дослідження говорять про те, що деякі події у ранньому віці (наприклад, недоношення, паління під час вагітності та відсутність грудного вигодовування) також вважаються факторами ризику для розвитку ессенціальної гіпертонії у дорослих. Однак механізми, які пов’язують ці типи впливу на гіпертонію у дорослих, залишаються невідомими.

головний біль(симптом артеріальної гіпертензії)

Вторинна гіпертонія

 

Вторинна гіпертонія розвивається внаслідок відомих причин. Ниркові захворювання є найбільш розповсюдженою причиною вторинної гіпертонії. До гіпертонії також можуть призвести захворювання ендокринної системи, такі як синдром Кушинга, гіпертиреоз, гіпотиреоз, акромегалія, синдром Конна, або гіперальдостеронізм, гіперпаратиреоз та феохромоцитома. Серед інших причин вторинної гіпертонії: ожиріння, апное уві сні, вагітність, коарктація аорти, надмірне вживання алкоголю та деяких медичних препаратів, лікарських трав та заборонених наркотичних речовин.

 

Ускладнення

 

Гіпертензія є найбільш значним фактором ризику передчасної смерті в усьому світі, який можна попередити. Вона підвищує ризик ішемічної хвороби серця , інсультів, захворювання периферичних судинта інших серцево-судинних захворювань, включаючи серцеву недостатність, аневризму аорти, поширений атеросклероз та тромбоемболію легеневої артерії. Гіпертонія також є фактором ризику для розвитку когнітивних порушень, деменції та хронічного захворювання нирок. Інші ускладнення:

Гіпертонічна ретинопатія

Гіпертонічна нефропатія

 

Гіпертонічні кризи

Значне підвищення кров'яного тиску (до значення, що дорівнює або перевищує 180 систолічного тиску або 100 діастолічного тиску, яке ще іноді називають злоякісною або прогресуючою гіпертонією) називають "гіпертонічним кризом". Артеріальний тиск вище цих рівнів вказує на високий ризик ускладнень. Люди з артеріальним тиском у цьому діапазоні можуть не мати ніяких симптомів, але зазвичай частіше повідомляють про головний біль (22% випадків) і запаморочення, ніж загальна популяція. Інші симптоми гіпертонічного кризу можуть включати в себе погіршення зору або задишку у зв'язку із серцевою недостатністю чи загальне погане почуття нездужання у зв'язку із нирковою недостатністю. Відомо, що більшість людей з гіпертонічним кризом мають підвищений кров'яний тиск, але додаткові чинники можуть призвести до його різкого зростання.

"Ускладнений гіпертонічний криз", який раніше називався "злоякісна гіпертонія», виникає, коли є докази прямого ушкодження одного або декількох органів в результаті сильно підвищеного кров'яного тиску. Це ушкодження може включати в себе гіпертонічну енцефалопатію, викликану набряком і дисфункцією мозку, і характеризується головними болями і зміненим рівнем свідомості (сплутаність свідомості та сонливість). Набряк сітківки і фундальний крововилив та ексудати є ще однією ознакою ураження органів-мішеней. Біль у грудях може вказувати на пошкодження серцевого м'яза (яке може прогресувати до інфаркту міокарда), а іноді й до розриву аорти, розриву внутрішньої стінки аорти. Задишка, кашель і відходження закривавленого мокротиння є характерними ознаками набряку легенів. Це захворювання є набряком тканини легенів у зв'язку із лівошлуночковою недостатностю, нездатністю лівого шлуночка серця адекватно перекачувати кров з легенів до артеріальної системи.Швидке погіршення функції нирок (гостре ушкодження нирок) і мікроангіопатична гемолітична анемія (руйнування клітин крові) можуть також мати місце. У таких ситуаціях необхідне швидке зниження артеріального тиску для того, щоб зупинити тривале ушкодження органу. З іншого боку, немає ніяких доказів того, що артеріальний тиск має бути швидко знижений при гострих гіпертонічних кризах, коли немає доказів ураження органів-мішеней. Надто стрімке зниження артеріального тиску також має певні ризики. При гострих гіпертонічних кризах показане застосування пероральних препаратів для поступового зниження кров'яного тиску протягом 24–48 годин.

Діагностика

Гіпертонія діагностується, коли у пацієнта постійно високий кров'яний тиск. Для стандартного діагностування необхідно зробити три окремі вимірювання сфігмоманометром з інтервалами в один місяць. Первісна оцінка хворих на гіпертонію включає в себе повний аналіз анамнезу та медичний огляд. За наявності 24-годинних моніторів артеріального тиску в амбулаторних умовах та домашніх вимірювачів артеріального тиску, необхідність уникнення неправильного діагностування пацієнтів з гіпертонією "білого халата" призвела до зміни протоколів. У Великобританії поточною рекомендованою практикою є подальше спостереження після одного єдиного підвищеного показника тиску, виміряного у клініці, шляхом вимірювання тиску в амбулаторних умовах. Подальше спостереження також може бути проведене шляхом відстеження артеріального тиску протягом семи днів у домашніх умовах, але таке спостереження вважається менш вдалим варіантом.

Одразу після встановлення діагнозу гіпертонії лікарі намагаються визначити причину на основі факторів ризику та інших симптомів, якщо вони присутні. Вторинна гіпертонія частіше зустрічається у дітей предподросткового віку й у більшості випадків викликана нирковою недостатністю. Первинна або ессенціальна гіпертонія частіше зустрічається у підлітків і має декілька факторів ризику, включаючи ожиріння і сімейний анамнез гіпертонії. Також можуть бути зроблені лабораторні аналізи, щоб виявити можливі причини вторинної гіпертонії й визначити, чи не завдала гіпертонія шкоди серцю, очам і ниркам. Проводяться додаткові аналізи на діабет та високий рівень холестерину, тому що ці стани здоров'я є факторами ризику для розвитку хвороби серця і, можливо, потребують лікування.

Креатинін сироватки крові вимірюється для оцінки на наявність захворювання нирок, яке може бути причиною або результатом гіпертонії. Креатинін сироватки сам по собі може переоцінити швидкість клубочкової фільтрації. Останні рекомендації підтримують використання прогнозних рівнянь, таких як формула Модифікації дієти при захворюваннях нирок (MDRD) для оцінки швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ). ШКФ може також надати вихідний показник функції нирок, що може бути використаний для відстеження побічних ефектів деяких антигіпертензивних препаратів на функцію нирок. Аналіз зразків сечі на білки також використовується в якості додаткового індикатора захворювання нирок. Електрокардіограма (ЕКГ) проводиться для виявлення свідчень того, що серце знаходиться під напругою від високого кров'яного тиску. Вона також може показати потовщення серцевого м'яза (гіпертрофію лівого шлуночка) або те, чи зазнало серце незначних порушень, таких як безсимптомний серцевий напад. Рентген грудної клітини або ехокардіограма можуть бути виконані для виявлення ознак розширення серця або пошкодження серця.

Профілактика

Число людей, які є гіпертоніками, але не усвідомлюють цього, є достатньо істотним. Заходи, що охоплюють все населення, є необхідними для того, щоб зменшити наслідки підвищеного артеріального тиску і звести до мінімуму необхідність терапії антигіпертензивними препаратами. Зміни в способі життя рекомендуються для зниження кров'яного тиску, перш ніж почати лікарську терапію. У рекомендаціях Британського товариства гіпертонії від 2004 рокубуло запропоновано такі зміни способу життя відповідно до рекомендацій, розроблених Національною освітньою програмою США з питань високого артеріального тиску від 2002 рокудля первинної профілактики гіпертонії:

       підтримання нормальної ваги тіла (тобто, індекс маси тіла 20-25 кг/м²);

       зменшення вживання натрію з їжею до <100 ммоль/добу (<6 г хлориду натрію або <2,4 г натрію на день);

       регулярні аеробні фізичні навантаження, такі як швидка ходьба (≥30 хв. на день, більшість днів на тиждень);

       обмеження споживання алкоголю: не більше 3 одиниць/день для чоловіків і не більше 2 одиниць/день для жінок;

       раціон харчування, багатий фруктами й овочами (тобто, принаймні п'ять порцій на день).

 

Дієва зміна способу життя може призвести до зниження артеріального тиску настільки ж, як і вживання одного антигіпертензивного препарату. Поєднанням двох або більше змін способу життя можна дістатися ще кращих результатів.

Артеріальна гіпотензія (гіпотонічна хвороба, гіпотонія) — стан, що характеризується зниженням систолічного тиску нижче 100 мм рт.ст., діастолічного — нижче 60 мм рт.ст.

Артеріальна гіпотонія— зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску нижче нормального рівня. Ізольоване зниження діастолічного тиску, наприклад при недостатності півмісяцевих клапанів аорти або при тиреотоксикозі, не прийнято називати артеріальною гіпотонією. Зниження артеріального тиску тільки на одній руці (як, наприклад, при хворобі Такаясу) також не слід відносити до артеріальної гіпотонії, так як остання передбачає загальне зниження артеріального тиску, точніше — зниження центрального артеріального тиску.

За нижню межу норми для дорослих до 25 років приймається артеріальний тиск, рівний 100/60 мм рт. ст., для вікової групи 25-40 років — відповідно 105/65 ммрт.ст., у здорових жінок молодого і середнього віку нижня межа артеріального тиску в середньому на 5 мм рт. ст. нижче, ніж у здорових чоловіків цього віку. Практично припустимо вважати, що нижня межа норми для діастолічного артеріального тиску з віком істотно не змінюється (не вище 65-70 мм рт. Ст.). Для визначення нижньої нормальної межі систолічного тиску в осіб 50 років і старше пропонується до віку обстежуваного додавати 50-55.

Артеріальна гіпотонія за механізмом розвитку, тривалістю, клінічними проявами — симптом вкрай неоднорідний. Зустрічається чимало випадків, особливо серед молодих людей, коли артеріальна гіпотонія є єдиною аномальною ознакою і не супроводжується ніяким розладом. Ці випадки оцінюють як варіант норми; їх називають, за пропозицією Г. Ф. Ланга (1929, 1938), фізіологічною гіпотонією. При невибіркову масовому вимірі артеріального тиску серед контингентів у віці 20-30 років артеріальна гіпотонія реєструється у 5-7 % осіб, близько 1/3 з них припадає на фізіологічну гіпотонію.

У більшості випадків, однак, артеріальна гіпотонія є патологічним симптомом. В одних випадках артеріальний тиск знижується швидко — це різні варіанти патологічної гострої артеріальної гіпотонії, в інших — гіпотонія зберігається тривалий час з чергуванням періодів поліпшення і погіршення — це хронічна артеріальна гіпотонія. Коли артеріальна гіпотонія чітко виступає як симптом якогось певного захворювання, її відповідно називають вторинною, симптоматичною. На відміну від неї виділяють первинну (есенційну) гіпотонію — нейроциркуляторна гіпотонію — своєрідну форму неврозу. Виділяють також особливу форму артеріальної гіпотонії — ортостатичну — різке зниження артеріального тиску, переважно систолічного, при швидкому переході з горизонтального положення у вертикальне.

Діагностика.

Встановлення факту зниженого артеріального тиску (гіпотонії) вимагає подальшого обстеження за певною системою, так як цей поширений симптом зустрічається і у здорових, і при різних захворюваннях, і як найважливіше прояв самостійної нозологічної форми. В інтересах діагностики перш за все необхідно користуватися єдиною класифікацією.

Класифікація гіпотонічних станів:

       Фізіологічна гіпотонія.

       Гіпотонія як індивідуальний варіант норми.

       Гіпотонія підвищеної тренованості (у спортсменів).

       Гіпотонія адаптивна (у жителів високогір'я, тропіків і субтропіків).

       Патологічна гіпотонія.

       нейроциркуляторна гіпотонія (первинна, есенціальна):

       з нестійким оборотним течією;

       виражена форма зі стійкими проявами (гіпотонічна хвороба).

       Ідіопатична ортостатична гіпотонія.

       Симптоматична (вторинна) гіпотонія:

       гостра форма (при шоку, колапсі);

       хронічна форма;

       форма з вираженим ортостатическим синдромом (включаючи синдром Шая-Дрейджера).

Лікування.

При хронічних гіпотонічних станах фармакотерапія носить допоміжний характер. В цих випадках застосовують речовини, що стимулюють судиноруховий центр —- кофеїн, кордіамін, камфору, коразол, препарати групи стрихніну, адреноміметики —- ефедрин, мезатон, фетанол, загальнотонізуючі засоби (препарати лимонника, женьшеню, елеутерококу та ін.), мінералокортикоїди (препарати дезоксикортикостерону), додавання до їжі повареної солі, вживання кави, міцного чаю, фізичні вправи.

Фізіологічна гіпотонія встановлюється в результаті виключення розладів суб'єктивного або об'єктивного характеру. Гіпотонія високої тренованості (гіпотонія у спортсмена) і адаптивна гіпотонія (у жителів високогір'я й жаркого клімату) тільки за тієї умови можуть бути віднесені до фізіологічної ніпотоніі, якщо у обстежуваних немає ніяких хворобливих симптомів. Відрізнити у спортсмена, та й не лише у спортсмена, фізіологічна гіпотонія від початкової стадії НЦГ і латентно протікає симптоматичної гіпотонії буває нелегко, і тут необхідні індивідуальний підхід і комплексне обстеження. Цьому буде сприяти логічно послідовний аналіз фактів у процесі обстеження хворого. Лікувальні процедури та діагностичні обстеження призначаються ТІЛЬКИ лікарем відповідно до основного захворювання та стану здоров'я хворого.Миготіння (фібриляція) шлуночків. Миготіння шлуночків — це часті (200-500 за хвилину) хаотичні скорочення окремих волокон міокарда шлуночків.Фібриляція виникає внаслідок того, що хвиля збудження постійно змінює свій шлях

 Причинами тріпотіння та миготіння шлуночків є ішемічна хвороба серця з розвитком гострого інфаркту міокарда, тяжкі ураження серцевого м‘яза (міокардит, міокардіодистрофія, кардіоміопатія), гіпертонічна хвороба, аортальні вади серця, тромбоемболія легеневої артерії, тяжкі операції, інфекції та інтоксикації, порушення балансу електролітів, особливо калію, сильний електричний струм, отруєння, психоемоційні перевантаження тощо.

Під час тріпотіння шлуночки скорочуються, але зовсім не ефективно в гемодинамічному відношенні. Миготіння шлуночків часто є продовженням і наслідком тріпотіння шлуночків.

При миготінні виникає асистолія шлуночків, яка веде до припинення кровообігу і клінічної смерті. Передвісниками фібриляції можуть бути деякі порушення ритму: ранні,групові, політопні екстрасистоли, шлуночкова пароксизмальна тахікардія.

Вже в перші 3-4 секунди з¢являється слабкість, головокружіння, через 18-20 сек. – втрата свідомості. Обличчя стає блідо-сірим, розвивається ціаноз. Зникає пульс, артеріальний тиск, серцеві тони,. Через 45 сек.після зупинки мозкового кровообігу починають розширюватись зіниці.З‘являються корчі, мимовільний сечопуск і дефекація. Якщо на протязі 4-5 хв. не відновиться нормальний ритм серця, внаслідок проведення реанімаційних заходів – хворий вмирає.

Невідкладна допомога при тріпотінні та миготінні шлуночків: удар кулаком по грудині, 

забезпечення прохідності дихальних шляхів,

закритий масаж серця,

 

штучне дихання,

електрична дефібриляція, внутрішньосерцеве введення адреналіну.

невідкладна допомога при гострій серцевій недостатності

- знати: визначення гострої серцевої недостатності, етіологію, патогенез, види, клініку ліво-та правошлуночкової недостатності, невідкладну допомогу, при особливості догляду.

- вміти: оцінити стан пацієнта на основі суб'єктивного та об'єктивного обстеження;

- виміряти АТ, Р.

- накласти джгути на кінцівки;

- провести санацію верхніх дихальних шляхів;

- провести оксигенотерапію з пікогасникасми;