1 Правова охорона торговельних марок в Україні

1.1Джерела права інтелектуальної власності стосовно торговельних марок

Кожна людина в сучасному світі стикається з торговельними марками безліч разів на добу: купуючи товари в магазині чи спостерігаючи їх рекламу на вулиці, в транспорті чи по телебаченню. Орієнтуючись саме на торговельні марки, споживач обирає для себе той товар, серед інших йому подібних товарів, який найбільше влаштовує його за своїми якісними характеристиками та ціною. На сьогодні торговельна марка є важливим інструментом, за допомогою якого товар впроваджується та поширюється на ринку. Але торговельні марки не є здобутком нашого часу.

Точно зафіксувати дату появи перших торговельних марок не видається можливим. Однак, відомо, що торговельні марки,використовувались виробниками цегли, шкіри, зброї та інших речей ще в стародавні часи у вигляді літер чи інших символів, які зображувались на товарах, щоб вказати на виробника. Таким чином, на той час торговельні марки не виконували своєї сучасної функції - сприяти розповсюдженню товарів на складно організованому ринку, вони лише фіксували взаємозв'язок між товаром та його виробником.

Більш широкого розповсюдження отримали торговельні марки в епоху середньовіччя, коли виникли перші гільдії ремісників та купців. Кожен ремісник відповідав за якість товару, який він виробляв і який повинен був позначати своїм клеймом (торговельною маркою). Така практика дозволяла з одного боку захистити суспільство від можливості придбати позбавлені маркування товари, якість яких нічим не підтверджена, а з іншого боку надавала можливість гільдіям контролювати якість продукції, яка вироблялась ремісниками-членами даної гільдії.

Таким чином, подібні позначення виконували вже не лише роль вказівки на джерело походження товару, але й виступали гарантією якості виробленої продукції. Така ситуація існувала протягом тривалого часу аж до минулого століття.

З розвитком масового виробництва та розширенням торгівлі у виробників товарів та торговців виникла необхідність виділити власні товари із загальної маси однорідних товарів, зробити їх такими, які можна було б легко впізнати як продукцію певної якості. Саме в цей період торговельні марки набули сучасного змісту та значення і стали розглядатись як засіб індивідуалізації та реклами товарів. Але, не зважаючи на широке використання торговельних марок, вони, як і раніше, не користувались правовим захистом. Це фактично позбавляло особу, яка використовувала торговельну марку для своїх виробів, можливості захистити його від підробки. Існуюча проблема потребувала вирішення на законодавчому рівні.

Однією з перших європейських країн, яка прийняла закон про торговельні марки, була Франція. Закон Франції про торговельні марки датується 1867 роком. Пізніше юридичний захист торговельним маркам було надано також в США (1870 рік) та Німеччині (1874 рік). З часом закони цих та інших країн в сфері охорони торговельних марок неодноразово змінювались, враховуючи нові світові тенденції щодо захисту прав на торговельні марки.

Окремо хотілося б прослідкувати еволюцію охорони торговельних марок в російське законодавство, що поширювалось і на територію України, оскільки українські землі на той час перебували у складі Російської імперії.

Перший Закон "Про товарні клейма" було прийнято в Росії ще в 1830 році. Закон не містив чіткого визначення товарного клейма, не передбачав умов виникнення прав на нього, не були визначені також права володільця такого позначення.

Більш досконалий Закон "Про торговельні марки (фабричні та торгові марки та клейма)" вступив в дію в 1896 році. Ст.1 вищезгаданого Закону в якості торговельної марки визнавала "будь-які позначення, які виставляються промисловцями та торговцями на товарах або упаковці чи посуді, в яких вони зберігаються, для відмежування їх від товарів інших промисловців або торговців”.

Використання торговельної марки було обов'язковим для маркування виробів із золота та срібла, тютюнових та горілчаних виробів тощо.

У всіх інших випадках особа сама вирішувала використовувати їй в своїй діяльності торговельну марку чи ні. Право на торговельну марку виникало на основі його реєстрації в Міністерстві торгівлі та промисловості або без такої реєстрації, якщо торговельна марка складалась виключно із позначення прізвища власника підприємства або найменування фірми.

Після утворення Радянського Союзу відносини в сфері використання торгівельних марок регулювались Постановою ЦВК та РНК СРСР "Про торгівельні марки" від 12 лютого 1926 року. Відповідно до цієї Постанови, використання торговельної марки було правом, а не обов'язком підприємства. Право на торговельну марку виникало з моменту його державної реєстрації в Комітеті у справах винаходів.

Постановою ЦВК та РНК СРСР «Про виробничі марки та торговельні марки» 1936 року поряд з торговельними марками було введено таке поняття як торгова марка. Торговою маркою могли користуватись торговельні підприємства, які займаються реалізацією виробів, виготовлених на їх спеціальне замовлення. Свідоцтво на право виключного використання торговельної марки видавалось на строк, вказаний заявником, без будь-якого обмеження певним періодом часу.

Існуючі положення були суттєво змінені в 1962 році Положенням про торговельні марки, затвердженим Комітетом у справах винаходів та відкриттів.

Цим Положенням було закріплено обов'язок підприємств мати та користуватись зареєстрованими в установленому порядку торговельними марками. Строк дії свідоцтва на торговельну марку обмежувався 10 роками з правом його продовження. Вперше правову охорону отримали знаки обслуговування, які за своїм правовим статусом прирівнювалися до торговельних марок.

В 1974 році Державним комітетом СРСР у справах винаходів та відкриттів було розроблено нове Положення про торговельні марки.³

Суттєвих змін до вже існуючих норм цим Положенням внесено не було. Дія вищезгаданого нормативного акту поширювалась на територію України до затвердження в 1992 році Указом Президента Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. ⁴

Слід зазначити, що в цілому в радянський період торговельні марки не отримали належного визнання. Основна увага як в правовій регламентації, так і серед науковців приділялась об'єктам патентного права, тобто винаходам, промисловим зразкам та раціоналізаторським пропозиціям. Ймовірно, така ситуація була цілком закономірною. За відсутності конкурентної боротьби між підприємствами за ринки збуту продукції торговельні марки не відігравали великої ролі ні для самих виробників, ні для споживачів і тому дослідження в даній сфері майже не проводились. З переходом до ринкових відносин ситуація кардинально змінилась.

В Україні на сучасному етапі законодавча база по охороні торговельних марок знаходиться в стадії становлення, але можна стверджувати, що загалом права правовласників торговельних марок в Україні охороняються відповідно до міжнародного законодавства. Конституція України (ст.ст. 41, 54) надає громадянам право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; гарантує громадянам захист інтелектуальної власності. ⁵

Відповідно до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Стаття 155 Господарського кодексу України також відносить торговельні марки (знаки для товарів і послуг) до об'єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання.⁶

Крім зазначених загальних норм юридичний захист торговельних марок в Україні забезпечується спеціальним Законом України "Про охорону прав на для товарів і послуг" від 15.12.1993, а також рядом відомчих нормативних актів, затвердженим Державним патентним відомством України та Міністерством освіти і науки України згідно з їх компетенцією.

В Україні діють також інші законодавчі акти, які певною мірою торкаються регулювання відносин, пов’язаних з використанням торговельних марок. Мова йде, зокрема, про Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993⁷, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996⁸, Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.1⁹, Закон України "Про режим іноземного інвестування"від19.03.1996 ¹⁰тощо.

Досліджуючи історію становлення та розвитку законодавства про торговельні марки, не можна залишити поза увагою численні міжнародні договори та угоди в цій сфері. Їх важливість полягає перш за все в тому, що, будучи частиною національного законодавства, вони заповнюють існуючі прогалини в регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з використанням торговельних марок. Особливе значення це має для країн, законодавство яких знаходиться в стадії становлення. Крім того, міжнародні угоди стимулюють розвиток національних законодавств країн-учасниць, враховуючи світові тенденції охорони торговельних марок, сприяють процесу уніфікації законодавств різних країн, а також забезпечують захист прав іноземців та осіб без громадянства в державах, на територію яких поширюється дія вищезгаданих нормативних актів.

Враховуючи численність міжнародних договорів та угод, які стосуються захисту торговельних марок, в даній роботі увагу буде приділено лише тим, учасницею яких є Україна.

Одним з основних документів в цій сфері є Паризька конвенція по охороні промислової власності від 20 березня 1883 року ¹¹. Конвенція діє на території України у відповідності із Законом України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991¹², цим Законом Україна підтверджує "свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, а також визнає себе правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст.ст. 6,7). Уряд України своєю заявою від 26.08.1992 також проголосив про приєднання України до вищезгаданої Конвенції. Для Укpaїни вона діє у тому вигляді, в якому її було переглянуто в Стокгольмі 14 липня 1967 року і доповнено 2 жовтня 1979 року.

Слід відмітити, що крім закріплення принципу національного режиму та права пріоритету, Паризька конвенція містить також деякі загальні правила в галузі матеріального права, в тому числі ті, які стосуються захисту торговельних марок. Ці правила є обов'язковими для виконання державами – членами Паризького Союзу.

Ст. 1 Конвенції до об'єктів охорони промислової власності поряд з винаходами, корисними моделями, промисловими зразками, фірмовими найменуваннями, вказівками про походження та найменування місця походження відносить і торговельні марки та знаки обслуговування .

Доречно підкреслити, що не всі науковці відносять торговельні марки до промислової власності. Так, О.А. Підопригора визначав промислову власність як сукупність результатів науково-технічної творчості, які можуть бути використані для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей ¹³. Промислова власність в цьому розумінні включає лише об'єкти так званого патентного права, тобто ті, охоронним документом для яких є патент.

Торговельні марки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки походження чи найменування місця походження О.А. Підопригора виділяє в окрему групу правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг. Безумовно, така позиція заслуговує на увагу. Дійсно, вищезгадані об'єкти мають специфічну природу. Вони не є продуктами науково-технічної творчості, так само як і не відносяться до об'єктів авторського права.

До того ж торговельні марки та знаки обслуговування використовуються не лише промисловими підприємствами, а й більшою мірою в сфері торгівлі. З цієї точки зору термін "промислова власність" є неточним і з цим слід погодитись. Але необхідно врахувати й те, що торговельні марки, так само як і об'єкти патентного права, на сьогоднішній день використовуються в господарській діяльності майже всіма підприємствами, є частиною їх нематеріальних активів, можуть бути продані чи передані у тимчасове використання іншим особам, заставлені тощо. Іншими словами, вони є власністю певного суб'єкта господарювання і від того як ця власність буде називатись сутність її не зміниться.

Крім того, і в світовій практиці промислову власність розуміють саме в широкому значенні, включаючи до її складу разом з винаходами, корисними моделями і промисловими зразками також і зазначені вище об'єкти. Тому, правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг слід розглядати як складову частину промислової власності, виділену серед інших об’єктів промислової власності в окрему групу, беручи до уваги притаманні їм специфічні риси.

Крім Паризької конвенції по охороні промислової власності Україна є учасницею Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію торговельних марок від 14 квітня 1891 року.¹⁴ Для нашої держави ця Угода діє в редакції від 14 липня 1967 р. із змінами, внесеними 2 жовтня 1979 р..

Норми Мадридської угоди передбачають охорону торговельної марки у країнах-учасницях без реєстрації її в кожній з цих країн за умови міжнародної реєстрації такої торговельної марки. Міжнародна реєстрація торговельних марок проводиться у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація надає володільцю торговельної марки ряд переваг. Вони полягають перш за все в тому, що після реєстрації торговельної марки в країні його походження заявник подає лише одну заявку. До того ж заявник сплачує мито в один орган - Міжнародне бюро. У разі необхідності подовження чинності реєстрації торговельної марки зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації торговельної марки подовжується щоразу на 20 років .

В 1994 р. було укладено Договір про закони щодо торговельних марок, головною метою якого є спрощення процедури реєстрації торговельних марок. За станом на 15 квітня 1995 р. цей Договір підписали 42 держави, в тому числі Україна.¹⁵

20 грудня 1998 р. щодо України набув чинності Найробський договір про охорону Олімпійського символу.¹⁶ Це означає, що відтепер олімпійський символ не може бути використаний на території України в комерційних цілях (в тому числі в якості торговельної марки) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.

Важливим міжнародним документом, який стосується торговельних марок є також Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації торговельних марок (1957р.)¹⁷ . Цією Угодою заснована класифікація товарів і послуг з метою реєстрації торговельних марок і знаків обслуговування. Дана класифікація використовується як при міжнародній, так і при національній реєстрації.